У радощах та су́мнім горі
Не забувай про мамину ласку…
В буденності прози ненькіну казку,
Що зичить нам кращої долі.
Багато шляхів, путей і доріг
Та різних людей нам відміряють…
Сильніш за матерів не кохають,
І чекає родинний поріг.
Не помічаєм у днях доброти,
За яку спасибі не просять…
Котра осінь вже відморосить,
Поки не скажемо : «Мамо, прости!»
Нам буде їх бракувати :
Оцвітуть колись мамини коси
І висохнуть батьківські сльози…
Будуть наші бриньчати.
Цінуйте, любить, коли ще живі…
Вони завжди протягнуть нам руку.
Життя часто схоже на му́ку,
Та з ними ми не самі…
Відредаговано: 02.10.2025