20. Дощ і сльози

Як вона могла так вчинити?? За моєю спиною спілкується з цим Авелем… Звісно, вона не приховує це, тож, сподіваюся, і не обманює мене, але ж все-таки. Відправила йому пирога. Як вона не бачить, що цей підступний відьмак затягує її у свою гру, наслідки якої поки що не зрозумілі, але вони будуть. 

Ядвіга явно стоїть за ним та жадає помсти, і вони знайшли слабку ланку — Яну. А вона тільки допомагає їм! Як ще їй довести, що добра від них не можна чекати? 

Якби ж Яна сама це побачила, як би ж їй показати, що всі вищі маги без виключення переслідують тільки свої інтереси. Стоп! А як щодо її ж матері? Відьма, що кинула невинне дитя та ще й полишила його без магічної сили. Це майже дорівнює тому, що кинути напризволяще, майже на смерть, адже людське життя таке коротке й нещасне без усіх тих можливостей, що дає магія. Я маю розшукати інформацію про Янин рід, і тепер насправді є хороша зачіпка — я знаю прізвище її походження. Яна Полин — так записано було в договорі від її імені. Це ніщо інше, як пряма вказівка на її походження, а отже я можу відшукати інформацію про її родичів, що відхрестилися від неї. Можливо, це переконає її в тому, що вищим магам не можна довіряти й вона має розірвати будь-які зв’язки з цим Авелем.

Сподіваюся, редікс допоможе мені.

Ось ти, мій скарбе, моє джерело сили й міці! І як я жив без цього солодкого відчуття могутності? Тепер я здатен на все: і захистити свій дім — Зачарований ліс — від будь-яких посягань, і змусити вищий світ поважати мене. Яна теж поважатиме мене, безсумнівно. 

Щось камінчики трохи потемнішали. Звісно, я багато черпав з тебе, мій редіксе, мій скарбе. Але ж це наша спільна безпека! Ми приспали Дух лісу недаремно. Цей марний помічник тільки заважав. Користі з нього ніякої. Так навіть краще стало. Ніхто не обмежуватиме мене і тебе, звісно, мій редіксе, від величі! 

Зачарований ліс нарешті стане не лише жалюгідним виміром для усілякого магічного непотребу та пристановиськом для корисливих покидьків вищого світу, а великим та значущим окремим світом, з мешканцями якого будуть рахуватися. І я вже це відчуваю. Їхній жалюгідний спротив та намагання запевнити магічний світ у хаосі, що насувається, — не інакше як передсмертна агонія, безнадійні конвульсії тих, хто втрачає владу, хто розуміє, що вже не буде по-їхньому. Буде так, як бачу я! Я — Охоронець Зачарованого лісу!

Але спершу треба обрубити зв'язки з цими клятими відьмами й відьмаками. Як же бісить мене ця вимушена торгівля. З одного боку, вони залежать від нас, але з іншого, — і ми від них. Але ж чому б не зробити так, щоб ця залежність була односторонньою! Торгівельні каравани мають стати єдиним джерелом постачань із Зачарованого світу. Так! І я не потерплю контрабанди, що підриває мій авторитет та мій задум. Я маю заподіяти цьому, я маю зробити контрабанду невигідною. Але як? Це неможливо економічно… А що інше може змусити зупинитися, відступити? Здається, я знаю що. Страх!

Мені потрібна магічна пошта. Та король піксі. Він прекрасно впорається із задачею. Вже за пару годин тільки лінивий не знатиме мого нового розпорядження.

Дочекавшись Пуля, формулюю суть повідомлення.

— Слухаю вас уважно, Охоронцю редікса. Для мене велика честь, що саме піксі ви довірили таку важливу місію. Усе зробимо найкращим чином.

— Це чудово. На інше я і не розраховую. Отже: "Усіх мешканців та гостей Зачарованого лісу стосується і надважливо. Від сьогодні й до віку мого правління, як Охоронець редікса та Зачарованого лісу стежник Вольдемар Кроншвальдський, ухвалюю: кожен, хто спробує мати торгові чи ділові зв'язки з представниками інших світів та вимірів поза єдиним торгівельним караваном, буде засуджений до найвищої міри покарання — позбавлення магічної сили та/або переданий Чистильникам для захисту цього та інших світів за порушення балансу та гармонії. Ці дії захистять нас від маніпулювань та наживи тими нечесними персонами, які не бажають жити чесно у новому справедливому та безпечному середовищі. Нехай буде так".

Пуль кліпав на кожному вимовленому мною слові, наче печатна машинка відгукується на натискання клавіш. Крихітна мордочка трохи роздулася від важливості місії, покладеної на її володаря. І тільки, коли останнє речення було вимовлене, король піксі відмер та осягнув сутність повідомлення. Так-так, Пулю, воно адресоване і тобі теж, бо відомо мені багато про лихий промисел піксі, що люблять тягати в магічний світ усілякі дрібнички зі світу людей та вищих магів. Справді! Як я забув.

— Стривай-но, Пулю. Зміна у першому реченні. "...як Охоронець редікса та Зачарованого лісу стежник Вольдемар Кроншвальдський, постановляю: кожен, хто спробує мати торгові чи ділові зв'язки з представниками інших світів та вимірів поза єдиним торгівельним караваном, а також хто перетинатиме межі Зачарованого лісу із будь-якою річчю, що не належить до іншого світу та навпаки..." Так, саме так. А далі все те саме: "...буде засуджений до найвищої міри покарання..."

Зеленуватий від природи Пуль аж побілішав. Тепер до нього остаточно дійшло, що красти цукор та людські солодощі — це теж зрада. Звісно, у масштабах магічної спільноти це дрібниці, але ж із дрібниць усе починається. Сьогодні шматочок цукру, завтра — несанкціоноване зілля, вкрадене у фей, а післязавтра — недоотримання прибутку з каравану, підірваний авторитет мешканців Зачарованого лісу та хаос! Саме так!

— Зрозуміло, пане Охоронцю. Буде зроблено…

— Дякую, Пулю. До речі, щодо вашої пристрасті до людських солодощів. Чому б вам не звернутися до Яни Петрівни? Вона навчить вас добувати цукор людським способом. І пироги вона теж, до речі, пече гарні…