19. Буревій у склянці

Весь наступний тиждень Воля був дуже заклопотаний та стурбований. Хвиля пограбувань та нахабних нападів продовжилася, тож він, як Охоронець лісу, скликав термінову нараду зі старшинами домів, на якій оголосив про своє рішення.

— Віднині торгівля з вищим світом буде обмеженою задля вашої ж безпеки. Переправи у портали назовні відбуватимуться тільки під моїм особистим наглядом та захистом, а також нам потрібно сформувати загін захисників, які супроводжуватимуть наші товари у вищий світ. Також ми винаймемо дендроїдів та шилікунів.

Виявляється, ці нещасні істоти, без участі яких у місцевому лексиконі не обходиться жодна лайка, існують насправді. Як потім пояснив мені Воля, це дикі свинособаки, дуже смердючі та гидкі на вигляд. Можуть бути дуже небезпечні, якщо нацькувати їх на когось. Здатні прокусити кінцівки до кісток та дуже швидко бігають. Але якщо їх годувати справно, то служитимуть своєму покровителю. Перестань тільки годувати, і можеш сам стати кормом для свинособаки… А харчуються вони, звісно, смачненькою енергією.

— А за чий кошт ми їх винаймемо? — одразу ж поцікавився Гарібальд.

— Я потурбуюся про це. Вам це не коштуватиме ні квінтиліона, не хвилюйтеся, — запевнив Воля.

Мені він також відповів, що подбає про все, і енергія для нього не проблема. І дійсно, вже наступного дня Воля приманив цілий загін шилікунів та винайняв найдосвідченіших та рослих дендроїдів. Спочатку мене лякали ці заходи для захисту, але зрештою іншого виходу мені придумати не вдалося, тож я змирилася, як би гидко мені не було споглядати на слиняві псині морди з п’ятаками та подвійними іклами. Порівняно із ними величезні дерев'яки, що могли кого завгодно придушити корінням або вітами, ще й повільно рухалися лісом зі страхітливим скрипом, здавалися квіточками.

Перші такі конвої у супроводі величезних дерев-дендроїдів та шилікунів було організувати достатньо складно. Цілий караван з товарів від різних домів був повільним та довго збирався. 

Половина домів пересварилися між собою, бо когось чекали, хтось запізнювався та сварився з клієнтами. Відьмаки теж не дуже були в захваті від запроваджених змін, бо вимушені були довго чекати на свої товари, а подекуди взагалі не отримували потрібного, бо щось загубилося в порталі або було вкрадене по дорозі. Що гріха таїти, серед тих же піксі та русалок були не дуже чесні та ласі до гарненьких дрібничок, а особливо, коли вони ось у тебе під носом.

— Не переймайся так. Чвари вщухнуть, щойно система налагодиться. До того ж це навпаки має об’єднати доми. Хіба не цього ти хотіла? — каже мені Воля.

Погоджуюся з ним. Мабуть, треба запастися терпінням. 

Ми вирішили провести тихий вечір у мене вдома, просто посидіти на веранді, попити чаю з ошани. Через весь цей гармидер я вже й забула про дрібні приємності та романтику. Воля назбирав світлячків у дрібні хмаринки, що кружляли навколо нас та світили приємним теплим сяйвом, мов свічки, створюючи чарівну атмосферу. Я притискалася до нього все ближче, бо вечори стали здаватися мені напрочуд холодними. Навіть городина, яку я почала сама вирощувати, роздобувши насіння звичних мені людських овочів, стала зростати значно повільніше, ніж мало б влітку.

— Я хотіла об’єднати доми, але ці каравани їх тільки сварять. Хтось хоче доправляти товари зранку, хтось звик ввечері. Хтось назбирує потрібну кількість швидко, але вимушений чекати. Комусь взагалі не подобається ідея робити це спільно. Я сама чула.

— Як же це? Мені ніхто не жалівся. Усі дякують за захист та безпеку.

— Мені теж дякують. Але варто було лише раз кішкою пробігти та нишком послухати, що насправді вони кажуть…

— І що ж?

Воля зацікавлено дивиться на мене та турботливо поправляє плед, яким я кутаю плечі.

— Та різне. Шилікуни смердять та лякають… А ще це лайно всюди, ну ти розумієш... Дендроїди неповороткі. Гноми вантажать більше за всіх та займають багато місця, чим дратують інших. Товари нереїд та русалок часто шкодять іншим пакункам вологою. Та багато чого…

— Ого. А хіба ніхто не помічає, що вже кілька тижнів не було жодного нападу? Хіба не тішить це мешканців домів.

— Ніхто про це не згадував. Усі зайняті нинішніми проблемами, а не тими, що відпали.

Воля насупився. Цілую його в шию. Звісно, керувати такою спільнотою непросто. Ще й стільки проблем навалилося. Хочеться якось його підтримати, підбадьорити, бо останнім часом ми мало часу проводимо разом. Стежник постійно занепокоєний, втомлений. Взагалі не уявляю, скільки ж енергії треба генерувати, щоб підтримувати таку купу задач! Караван, плата охоронцям, підтримка порядку, власні потреби, захист… Я ледве встигаю накопичити достатньо квінтиліонів на платню Лесані, щоб при цьому мати ще можливість користуватися магією для себе та вчитися. Таке враження, що Воля знайшов десь прорву з енергією та черпає з неї. Звісно, йому допомагає редікс, але амулет треба використовувати для захисту в першу чергу. І Воля має забезпечити цей захист, інакше страшно уявити, що буде, якщо такий артефакт потрапить в недобрі руки… Він неймовірно сильний маг. Це мене тішить та заспокоює. Ми впораємося з цими складнощами. Це лише тимчасово. І ніякий хаос нам не страшний.

Воля відповідає на мій поцілунок, ніжно торкається моїх губ, проводить рукою по щоці… Щойно занурююсь у солодке марево насолоди, як голосне шипіння змушує здригнутися та повернутися у реальність.