13. З новосіллям

У вітальні на мене чекав сюрприз. Усюди палали свічки, а стіл, прикрашений гарною скатертиною, був заставлений тарілочками з різними стравами.

Воля, задоволений моєю реакцією, випустив мене з обіймів та клацнув пальцями. Тієї ж миті у повітря злетіли маленькі пір’їнки, зависли нагорі, кружляючи у повільному вальсі, а від них линуло приємне тепле світло. Але і це ще було не все. У віконечко хтось постукав. Я зраділа, одразу чомусь подумавши, що це Леся, та підбігла відсувати фіранки та відкривати вікно, але це була маленька скрипка зі смичком без диригента. Вона спритно влетіла у вітальню, зайняла своє місце під стелею в оточенні пір’їнок, та затягла приємну мелодію.

Вражає, що тут скажеш! Воля підготувався.

— Коли ти це все зробив?

— Я усе підготував заздалегідь. А скрипку мені позичив знайомий сатир.

— Ти був настільки впевнений, що я повернуся? — грайливо запитала я, всідаючись за стіл.

— Це твоє єство. І твоя доля.

Я почала куштувати страви одна за одною і, на диво, вони здалися мені смачними. Схоже, мої смакові рецептори також змінилися і тепер сприймали їжу Зачарованого лісу значно краще. Воля майже не їв, на відміну від голодної мене. Він готувався видати свій перший наказ та створити перше заклинання за допомоги редікса, яке повністю змінить звичний устрій життя тутешніх мешканців і мене тепер також.

Коли я наїлася досита, грайливий настрій вже було нічим не зіпсувати. Я підсунулася до нього ближче, обійняла, але він був такий зосереджений, що навіть не помітив.

— Вибач. Усі думки про заклинання. Треба все вірно сформулювати. Тобі теж, до речі, варто буде повчитися цьому.

— Усі заклинання латиною чи мають бути заримовані?

— Стародавні — так, на старовинній магічній мові, але світ магії не стоїть на місці, Яно. Відьми вже не літають на мітлах, як колись, бо легше переміститися телепортом. Майже ніхто не вирощує городи з магічними інгредієнтами. Сучасні заклинання теж робляться сучасною мовою.

— Але ж Ядвіга вирощувала городину, — зауважила я, згадавши, як втрапила в її магічну схованку.

— Це тому, що вона спеціалізується на зіллєварінні та належить до старої формації відьом. Повір, більш юні відьмаки таким вже не займаються. Це не модно. Але якби Ядвіга не вирощувала те все, я б ніколи не мав можливості розгледіти так добре твою фігуру, — підморгнув він та злегка вщипнув за ніжку.

— А я-то думала, ти тільки глибину моїх очей помітив, — пожартувала я у відповідь. Ми похихикали та поцілувалися.

— А казав, стежники не мають почуття гумору.

— Я вчуся в тебе.

Воля ніжно поцілував мою руку та пильно подивився мені в очі. Мені здалося, що я знову відчула хвилю енергії, що текла між нами, тільки цього разу це був вир і від нього до мене, і від мене до нього. Я навіть вдивилася у повітря навколо нас, бо відчуття були настільки сильними, що здавалося, що ці потоки матеріальні.

— Я вчитимусь у тебе розуміти це все, магію.

— Звісно. Щодня займатимемося. Берегиня має знати, як себе захистити. Думаю, почнемо просто зараз!

Він спалахнув завзяттям, схопився з місця, підійшов до шафи з книжками та став обирати книжки для мене.

Ну трохи не цього я очікувала тієї романтичної миті, але його запал був настільки щирим та сильним, що я із захопленням стала слухати його бурмотіння про різні магічні дисципліни, які дуже швидко мені треба буде засвоїти. У магічний університет, ясна річ, мене не візьмуть, але ж я звикла вчитися!

Воля нагромадив цілу купу книжок на столі, посунувши тарілки, та витягав їх ще і ще з шухляд, а я тільки й встигала що читати назви на запилених палітурках: «Основи захисту. Рівень 1», «Магічні заклинання: від мислеформи до матеріалізації», «Побутова магія для малюків. Перші кроки» і ще купа й купа літератури, від якої просто обертом йшла голова. Воля був таким зосередженим, захопленим. Йому навіть жарко стало! Вперше бачу, щоб стежнику із завжди холодними руками стало жарко і він розстібнув ґудзики на рукавах сорочки та закотив її високо по лікоть. Я вже бачила, звісно, його руки, але зараз вони здалися такими міцними, надійними. Мені терміново захотілося, щоб замість тих трьох енциклопедій, що він тримав, була моя талія, яку ці руки міцно та пристрасно стискали б. Ну все. Треба діяти, Яно, бо цей «професор Вольдемар» ще трохи й заведе тобі щоденника і писатиме там зауваження та домашнє завдання.

Крадькома підходжу до нього з-за спини та обіймаю міцні плечі. Він щось розказує про ще один важливий підручник, який я маю обов’язково прочитати, а я тільки угукаю у відповідь, навіть не вслухаючись у слова. Цілую його в шию. Він нарешті перестає перебирати палітурки пальцями, починає плутати слова.

— Яно, це ж важливо… — не втримується та палко цілує мене в губи.

Підручники падають на підлогу — тепер його руки вільні й повністю у моїй владі. Чи то я в його владі? Одним різким рухом підхоплює мене за талію та саджає на стіл. Ще купа книжок летить на підлогу та гепається, вивільняючи хмарку пилу, але ми вже занадто зайняті, щоб звертати на те увагу. Дзвін тарілок, келихи — усе в тарарам. Яка різниця — є ж побутова магія! Наші зітхання заглушують тихий спів скрипки на стелі, яка, здається, запалилася від того, що відбувалося внизу, та стала грати ще пристрасніше.