8.2. Дипломат Воля

Атмосфера, що панувала у скарбниці, була настільки емоційно зарядженою, що вистачило б однієї іскри, аби все вибухнуло й рознеслося на шматки. Охоронці опустили свої магічні арбалети та скупчилися на вході, чекаючи команди від свого правителя та щиро не розуміючи, що робити далі, адже події у скарбниці розвивалися набагато швидше, ніж їхні мізки встигали обробляти такий масив нової інформації. Трудяги-гноми, з їхньою любов'ю до праці та простого зрозумілого життя, не дуже любили імпровізувати. Об’єкт охорони – камінь редікса, — хоч і в трансформованому вигляді, але знаходився досі у скарбниці, проте у вигляді амулета на шиї у стежника, тож сигнал тривоги досі лунав і охорона зберігала режим готовності. Король Гарібальд і сам не знав, як же йому діяти у цій ситуації та який наказ віддати підлеглим.

— Що ж… Якщо сам Дух Лісу наділив вас, стежнику, такою місією, то я не смію чинити опір, але й порушити договір, якого сам Дух Лісу велів мені дотримуватися, я теж не можу. Хіба що так вирішить рада більшості.

Гарібальд несподівано перейшов на ви до Вольдемара.

— А я про це й кажу, Гарібальде. Моя сила дана мені не для того, аби я був тут правителем. Я здобув її з іншою метою: щоб служити задля спільного блага. І це буде справедливо, якщо усі голови домів з перших вуст це почують та висловлять свою думку. Я пропоную зібрати лісову раду просто зараз, адже це питання не має чекати, та укласти новий договір між представниками стихій. Якщо рада вирішить, що все має бути так, як було до цього, — я не стану чинити опір.

— Не слухайте його! Він дурить вас! Та він же злодій! Він вкрав редікс і обвів навколо пальця усіх нас.

— І Духа Лісу? — вступилася я. — Його він теж обвів навколо пальця?

— А тобі слова не давали, лю…

— Людичка? Так ти хотіла мене назвати? Як виявилося, ти теж можеш помилятися. То чому ти вирішила, що не помиляєшся у своїх судженнях про наміри стежника? І впевнена, що він злодій?

Усі уважно стежили за нашою словесною перепалкою, доки розгублений Гарібальд не втрутився.

— А хто ж зараз Берегиня тоді?

— Не я.

— І не я.

Мовили ми одночасно та подивилися на Волю. І я, і Ядвіга втупилися на нього з подивом. 

Слушне питаннячко… Ядвіга більше не Берегиня, я щойно дізналася, що все-таки відьма, а отже моя совість чиста перед усіма цими істотами. Принаймні я не дурила їх весь цей час, вдаючи з себе відьму. Інша справа, що я й гадки не маю як це — бути відьмою. І досі не впевнена, чи хочу дізнатися. Втрачу я щось, не спробувавши розв’язати свою силу, чи знайду? А може, шкодуватиму, що не спробувала? Але ж тоді шлях до Зачарованого лісу мені заказаний, бо Воля тут не радий бачити відьомський рід… Та тоді що я робитиму серед людей у своєму набутому безсмерті, не маючи доступу до світу інших відьом та магів, які не дуже-то приваблюють мене своїми вчинками. Їхня спільнота не підійде мені або, точніше, я зі своїми якостями не впишуся в їхню спільноту. Принаймні за прикладом Ядвіги. І що тоді? Раптом мене теж захочуть прибрати з лиця землі, як це сталося з Воліним батьком? Тут є про що подумати.

— Давайте поки що залишимо це питання. Дух Лісу дав мені честь обрати нову Берегиню, але я хочу спочатку зібрати нараду і вислухати побажання усіх домів. Гарібальде, я смію попросити вас скликати усіх голів до цього залу за годину. Чи можете ви це зробити з огляду на нинішню ситуацію?

Воля говорив із величезною повагою та також перейшов «на ви» до гнома, чим явно підкупив товстуна. Гарібальд кивнув та миттю роздав декілька наказів своїй свиті. І нарешті заглушив сигналізацію у сховищі.

— Це велика честь для гномів прийняти нараду шанованих родів на своїй території! — задоволено відчеканив гном та пихато виставив пузо вперед так, що воно підібгало його підборіддя. — Але смію запропонувати для цього залу для урочистостей у моєму палаці та прошу трохи більше часу для гідної підготовки — до завтрашнього світанку!

— Гарібальде, я дуже вдячний вам за такий щедрий жест. Та чи можу я просити у вас дозволу у такому випадку покинути на цей час скарбницю із Яною Петрівною, яка хоч вже й не заступниця Берегині лісу, та добре вам відома, та з редіксом, Охоронцем якого я тепер є, щоб підготуватися до ради? Як ви розумієте, мені нема куди тікати та й немає сенсу.

Воля такий чемний, що аж страшно. Зате Гарібальд аж розквітнув від такого шанобливого ставлення. Чомусь згадався і мій візит до скарбниці. Я просто була ввічливою, ніяких особливих почестей не робила, бо не знала чого чекати від гномів та боялася якось видати себе, за що була щедро віддячена несподівано для себе. Я ж не знала, що Берегині, як виявилося пізніше, цілком дозволено поводитися нахабно та зневажати своїх підопічних. Звісно, я б так не поводилася, навіть якби мені сказали, що так треба. Але й і не очікувала, що простий візит сприйматиметься гномами як щось екстраординарне. Воля ж зараз отримав неймовірну силу. Та він стріли у повітрі зупиняє, що там вже казати про те, щоб просто залишити стіни скарбниці! Не потрібен йому нічий дозвіл! А, ні. Він все одно поводиться стримано та благородно, бо ці риси неможливо успадкувати, і не важливо, до якої касти магів ти належиш.

— Так, я даю дозвіл на це. Ви можете відпочити у моїй найкращий спочивальні, — запропонував гном.

— Це дуже мило з вашого боку, та ми з Яною Петрівною все ж таки повернемося до мого маєтку. Так нам буде зручніше.