8.1. Сила редікса

Воля відтанув та впевнено прийняв рішення, у чому я навіть не сумнівалася.

— Я згоден, о великий Дух лісу. Я докладу усіх зусиль, щоб встановити новий порядок у Зачарованому лісі та зробити його оплотом безпеки та добробуту для усіх лісових мешканців, — пролунав голос Волі.

Мені так хотілося порадіти за нього, обійняти в цей момент, але тіло досі не слухалося.

— Нарікаю тебе Охоронцем редікса. Проте якщо представники стихій не підтримають тебе, чи хоч один з них не присягне на довіру тобі, ти втратиш своє звання, а редікс буде знову роз’єднаний та все буде так, як було раніше.

— Згоден.

— Нехай буде так! — пролунав голос та розсипався на тисячі відлунь, що розлетілися уламками на всі боки.

Воля розкинув руки в сторони й засяяв усіма кольорами райдуги. Це сяйво виходило з камінців редікса, який висів у нього на шиї. Я замружилася від пронизливого світіння і раптом виявила, що несвідомо закрила обличчя долонькою. Я відчула, що знову можу рухатись та говорити. Мої руки та ноги відтанули, але куди бігти я поки що не розуміла.

Відтанула і Ядвіга поруч зі мною.

— О прабатьку Дух лісу! А як же я? Ти вже не потребуєш моїх послуг Берегині? Чи гніваєшся ти на мене?

— Ти вільна йти своїм шляхом, відьмо Ядвіга. Ти більше не Берегиня і не хранителька редікса, тож можеш залишати вільно ліс та повернутися до свого звичайного життя. Утім якщо новий Охоронець редікса та магічна спільнота захоче зробити тебе Берегинею знову — це вже буде інше рішення. Закляття призову нової Берегині теж ніхто не скасовував.

Ядвіга розчаровано кивнула головою та відступила на кілька кроків назад.

Ха! Викуси, злобна відьмо! Ну хоч щось приємне за день. Я не стримала посмішки, яку не зміг зняти з моїх вуст навіть холодний та липкий погляд Ядвіги у мій бік. Як гарно Дух лісу відправив це стерво йти своїм шляхом! Воля точно не зробить її Берегинею, ні за яких умов! Це точно!

Воля ж натомість вийшов уперед та обережно торкнувся руками редікса на грудях. Він закрив очі та глибоко вдихнув, ніби вбираючи магію та силу, яка несподівано заволоділа ним. Потім він мовив повільно та спокійно. Здається, навіть голос його змінився.

— Гой єси, о прабатьку Дух лісу. Я приймаю цю магію на благо та дякую тобі за честь і довіру.

— Добре. І не смій будити мене наступні двісті років! — на останок вигукнув голос та зник. 

Зник і зеленуватий туман, що заповнював усе навколо, і ліани, і дивовижне зелене павутиння зі світла, що ховало нас від зовнішнього світу. Несподівано я помітила, що знову знаходжуся у скарбниці гномів, темні скелясті стіни нависали з боків стелажами зі скарбом, і тієї ж миті зі свистом повз моє вухо пронеслася магічна стріла. Ще одна боляче заділа плече. Я й скривитися не встигла від болю, як Воля голосно викрикнув, піднявши амулет вгору, щоб всі його бачили.

— Припиніть! Говорю я, новий Охоронець редікса!

Одна зі стріл повисла просто перед моїм носом. Я тихо зойкнула, не встигнувши навіть уявити, що було б, якби Воля промовив це мілісекундою пізніше. Я навіть не встигла усвідомити, наскільки близько була від смерті. Бо навіть без магії така стріла стала б фатальною для мене.

— Охоронець…

— Редікс у нього…

— Він Охоронець?..

— Що? Як це?..

Голоси здивованих та вражених гномів лунали з усіх боків. Вольдемар озирнувся, демонструючи всім зібраний амулет однією рукою, а іншою, відштовхнув декілька стріл та один ніж, що оточили його, застигнувши у повітрі та не досягши своєї мети.

— Яно, ти в порядку? — тихо запитав він.

— Угу, давай підемо звідси, будь ласка, — промимрила я, забувши про поранення, та за його прикладом стала відмахуватись від стріл, які від одного лиш доторку падали на підлогу мертвим залізом. 

Мені хотілося усе-усе з ним обговорити, зрозуміти, що робити далі та просто обійняти. Але ж між мною та моїм бажанням залишалася орава збентежених гномів на чолі з розбурканим королем.

— Е-ні! Я не дозволю винести частинку редікса зі скарбниці! Гноми ніколи не порушують домовленостей, хоч будь ти самим Духом лісу, хоч будь ти самим Земляним Елементалем, стежнику! Я не порушу спільний договір домів.

Воля уважно вислухав короля, заховав редікс під свій плащ та поправив волосся, що спадало на очі.

— Не хвилюйся, Гарібальде! Ти впорався зі своєю задачею і твій рід гідно оберігав свій камінь стихій усі ці століття, та прийшла нова ера. Старий договір не дійсний, і я оголошу про це на загальних зборах усіх мешканців лісу. Від нині я буду стежити за порядком та обіцяю, що своє життя покладу на те, щоб у лісі панував мир та злагода.

— Хто ж його визнав не дійсним? А Берегиня знає? Хто дав тобі таку владу?

— Дух лісу дав йому таку владу, і Ядвіга більше не Берегиня. — вступилася я нетерпляче, швидко протараторивши головний меседж для усіх присутніх. 

Воля говорить красиво, але так довго, а мені хотілося швидше покінчити з усім цим.

Сама не знаю, звідки в мені така сміливість прокинулася. Я підійшла ближче до Волі відмахуючись від стріл, що ставали на моєму шляху.