8. Новоспечена відьма

Мені почулося, чи Дух лісу щойно сказав, що я не проста людина, як я думала усе своє життя, а відьма?

— Перепрошую, що ви маєте на увазі? — перепитала я, трохи відтанувши.

— У тобі тече відьомська кров. Тільки магію твою зв’язали та закрили глибоко у твоїй душі, що не побачить ні людська, ні магічна істота. Ти схожа на людину, але ти не людина. Заклинання призову заступниці Берегині ніколи не помиляється.

Ядвіга і Воля не менш ошелешено косилися на мене, хоч і не могли нічого ані сказати, ані відреагувати. Я безпорадно й перелякано подивилася на них, зчитавши все по їхніх очах, які промовисто говорили без слів. Це вже якийсь сюр. Я відьма? Що ж це виходить? Я весь цей час була відьмою і не знала цього? А як же бабуня й дідусь? Вони що теж не знали? Вони, виходить теж з відьомського роду?

— Але ж мене виростили мої бабуся та дідусь і вони звичайні люди.

— Не знаю, хто ростив тебе і хто зв’язав твої чари й навіщо, але народила тебе на світ відьма, — знову мовив голос.

Схоже, питань до бабусі й дідуся тільки більшає… Але зараз головне питання, що з цим робити далі? І що буде зі мною? Я хотіла ще порозпитувати Дух лісу, але тієї миті Воля та Ядвіга відтанули, підключившись до бесіди.

— Якщо вона відьма, то нехай відповідає за відьомськими законами перед Вищою Радою, чому вона вступила в змову з крадієм амулета та посміла розбудити тебе, о прабатьку Дух лісу! І стежника теж треба покарати! А я обіцяю, що після цього швидко наведу лад у лісі.

— То двісті років тобі мало було, щоб порядок навести? Це я тобі заважав? — іронічно зазначив Воля. 

І я теж не стала мовчати й не стрималася на емоціях від новини та обурливої заяви Ядвіги.

— А за яким законом ви, шановна Ядвіго, кинули мене в темницю? Теж за відьомським? Ні в яку Раду я не піду! Я без однієї хвилини тільки відьма, сама щойно дізналася. Вимагаю відьомського адвоката! І взагалі я тут ні до чого!

— Яно, заспокойся, ти ні в чому не винна, — вступився Воля.

— Шилікун мене вкуси! Та скільки ж продовжуватиметься цей безлад?! — не вгамовувалася Ядвіга.

— Безлад почався ще за вашого правління! — кинув у відповідь Воля.

А далі понеслося…

— Е-ні, при мені був порядок! Доки ти, стежнику, не вкрав святиню!

— Тиранія та свавілля проти нижчих істот — це ви називаєте порядком, Ядвіго Деянівно? Невирішені чвари між феями та піксі, між нереїдами та вогневицями, між гномами та ельфами, та й феями також… Хіба Берегиня не має захищати УСІХ мешканців незалежно від статусу й поважності роду? Хіба не має зупиняти чвари?

— Не тобі судити, крадію та злодію! Який порядок, цікаво, встановиш ти у лісі, щоб припинити чвари? Кради та вбивай — і буде тобі щастя? Якщо виживеш… Ха! — Ядвіга тріумфально вперла руки в боки. 

Вольдемар теж не здавався. Я дивувалася пристрасті, що вирувала на його обличчі, зазвичай такому стриманому та холодному. Він і раніше вмів палко говорити, але ж таким я його ніколи не бачила.

— А я нічого не крав! Не взяв нічого, що належало б хоч одному з родів! Я лише зібрав артефакт, який є святинею для всіх домів без виключення, і не переховую його! Ось же він! І якщо треба, віддам його магічній спільності та Духові лісу, але не вам, шановна Ядвіго Деянівно, бо ви не заслуговуєте зватися Берегинею та хранителькою редікса!

— Та ти… Та як ти смієш!

— ТИХО! ЗАМОВКНІТЬ, — відрізав Дух лісу та змусив усіх нас замовкнути буквально. 

Почувся грім. Справжнісінький грім у лісі, в якому погода завжди незмінно сонячна та тепла. Я перелякано здригнулася, хотіла ойкнути, та не змогла. Я буквально не могла поворухнути губами, рот ніби склеївся! Судячи з гробової тиші, роти Ядвіги та Волі теж примусово замовкли. Ядвіга застигла з обуреним обличчям та розкритим ротом. ЇЇ очі променіли гнівом та злістю. Оце круте вміння у цього Духа лісу. Мені б таке, щоб діти на уроках уважно слухали…

— Мені це набридло! Ці чвари між родами й між кастами магів — мені це не до вподоби, адже ліс — нейтральне місце та прихисток для всіх і має лишатися таким. І хтось має навести порядок! А я занадто старий для цього. Магічній спільноті Зачарованого лісу не вистачає єдності, тож амулет чотирьох стихій залишиться зібраним всупереч договору чотирьох домів та Берегині, якщо представники магічних стихій підтримають таке рішення та укладуть новий договір. Той, хто мав силу та мужність зібрати його, нехай візьме на себе й відповідальність нести тепер хрест Охоронця редікса, якщо це підтримають одностайно представники стихій, які нині є у лісі. А далі подивимось. Чи згоден ти прийняти цей обов’язок, стежнику Вольдемаре Кроншвальдський, заради захисту та гармонії магічної спільноти Зачарованого лісу?

На секунду повисла тиша. Здається, навіть наші серця завмерли, переставши битися у грудях.  Невже стежник отримає те, що хотів? Невже йому вдалося? Це просто неймовірно! Він неймовірний! Він зробив те, чого прагнув, і я вірю, що з нього дійсно вийде справедливий Охоронець. Тепер ліс точно в безпеці. Воля наведе порядок і захистить кожну істоту тут. І я нарешті буду вільна. Він обіцяв мене відпустити додому. Тим більше якщо я відьма, яких він так ненавидить...

Воля відтанув та впевнено прийняв рішення, у чому я навіть не сумнівалася.