4.1. План

Воля дістав із кишені якийсь камінець, стукнув ним, і той перетворився на запашну печеню! Аромат був такий, що вмовляти мене йому, звісно, не довелося. Ми протерли пил зі столу, зі стільців та сіли за вечерю.

— Це ду-у-уже смачно, — не перестаючи їсти похвалила я страву, створену з каменя. 

Якби ж я так могла! Стукнула камінчиком — і вуаля — вечеря готова. Не стоїш годинами біля пічки, не витрачаєшся на продукти в магазині… Хоча цей камінчик теж коштував Волі якихось там квінтонів, але все одно! Я теж так хочу.

— Їж. Мені варто було одразу тобі запропонувати, пробач.

— Ммм… Ще б вина до такої печені.

— Можу запропонувати турмалінову воду.

— Е, ні! Знаю я ці ваші напої та їжу місцеву. Наїлася та напилася ще на першій вечірці.

— Ха! А я ще й помітив, що ти майже нічого не їла та була безсоромно твереза тоді, — всміхнувся він, не без задоволення спостерігаючи, як я швидко та з апетитом уплітаю ложку за ложкою.

— Тоді поставлю чай. Є простий збір. Він тобі не зашкодить.

— А з оханою часом нема?

Він здивовано повів бровою.

— А кажеш, не любиш місцеві напої та їжу… Не все так безнадійно, — ніби похвалив мене.

Я знизала плечима та доїдала свою печеню.

Потім ми пили чай, перемістившись на диванчик. Воля зняв з нього чохол, що захищав від пилу. Частинки пилюки все одно злетіли у повітря, від чого я чхнула.

— Будь благословенна, — сказав він.

— У людей заведено казати «будь здорова».

Воля хмикнув та усміхнувся.

— Я мало що знаю про людей, бо завжди уникав вашого світу.

— Чому?

— Бо ви ділите його з вищими магами, яких я усіляко зневажаю. Власне, це не людський світ і ніколи не був ним. Це світ магів, в якому вони дозволяють вам жити задля рівноваги у світі. Люди — щось типу заручників перемир’я усіх магічних істот, гарантія миру та запорука технічного розвитку. Як не крути, люди — цікаві істоти, єдині, що навчилися замінювати магію наукою та технічним прогресом, плодами якого навіть маги не нехтують. А нижчі істоти взагалі давно підсіли на людські здобутки, їжу навіть.

— Хм, це цікаво… На ярмарку мені вдалося знайти трохи людської їжі, тільки от розцінки не людські, я тобі скажу!

Воля розсміявся.

— Взагалі не розумію, як ти примудрилася вийти кудись в Зачарованому лісі без магії, та ще й Берегиню із себе вдавати. Ти дуже незвичайна людина. Я б сказав, особлива…

Його погляд теж став особливим, тим, що зачарував мене в останню нашу зустріч. Очі мимоволі вчепилися поглядом в його губи. Щоб охолонути трохи, ковтнула чаю. Гарячого… Таке собі охолодження, Яно. Так, зберися! І відсунься від нього! Що це взагалі зі мною діється? Мене тягне до стежника, наче магнітом, але що між нами може бути? Нічогісінько! Ми з різних світів… Попри те, що я застрягла в його…

— Кхе-кхе… — прочистила я горло та розрізала напругу між нами, відсівши трохи далі від Волі. Той теж здригнувся, ніби отямився від сну. 

— Мен ідуже допомогла Лесана, за що я їй неймовірно вдячна. Тож я не стану ризикувати нею, якщо твій план це має на меті. Я вже наразила її на небезпеку своєю втечею.

— Заспокойся! Я теж не хочу їй нашкодити, а навпаки хочу витягти її від Ядвіги. Ця стара гарпія давно мала б залишити ліс. А тепер, виявляється, ще й усе хоче прибрати тут до своїх кігтистих рук. Якщо вона дістане те, що їй потрібно, то кожна лісова істота буде в такому ж становищі, як і Лесана.

— То що ти пропонуєш?

— Усе просто. Вмов Лесю вкрасти основу редікса та приєднатися до нас.

— І усе? Серйозно? Лишень вкрасти найголовнішу частину артефакта у найзлішої та могутнішої відьми цього виміру? Та що ти! Занадто просто! — іронічно вигукувала я та вже серйозно додала: — Ні, потрібен інший план.

— Стривай. Я поясню. Все, що треба зробити жихарці — забрати амулет із собою та втекти. Ядвіга її не підозрює. Вона вважає служниць занадто примітивними для таких злочинів, я впевнений. Після цього ми сховаємо Лесю тут разом із тобою! А коли розправимося з Ядвігою, Лесана буде вільна.

— Угу. Дуже цікаво. А що ж далі? Як саме ти плануєш із нею розправитися?

— Коли в нас буде основа артефакта, ми скличемо усі доми та станемо на захист оберега. Якщо усі чотири великі доми Зачарованого лісу домовляться, то вони зможуть пробудити Дух лісу для захисту. Ядвіга буде змушена здатися. Цій прадавній магії жодній відьмі не вдасться протистояти. Після цього віддамо її Вищий раді, нехай там розбираються…

— А в лісі буде нова берегиня?

— Виходить, що так. Але що поробиш? Зате ліс залишиться таким, як є, а не втратить свій нейтралітет під диктатурою чокнутої відьми.

— Але ж новою берегинею буде теж відьма. Так у тій книжці написано… Вона прийде та знову почне свої порядки облаштовувати.. І де гарантія, що вона теж не захоче редікс? Або буде ще гіршою за Ядвігу. 

— А нема гарантії, Яно. Ти дуже розумна людина. Втім Берегиню призначають за спеціальним заклинанням призову, яке обирає найбільш гідну кандидатку, або відьма може викликатися сама, та її має благословити Дух Лісу.