Доленосна зустріч

З того часу пройшло 40 днів, як на диво нічого поганого не траплялося. Та Єва нічого не хотіла, вже ні в що не вірила, боляче було втратити рідну серцю людини. Кирило, як завжди був поруч, це так заспокоювало, підбадьорювало. Та й вважала, що саме через її призвання ця трагедія трапилася, якби ж вона була поруч, можливо б врятувала бабусю. І чому амулет не віщував, не вказував, що бабуся помирає? Чому? В голові крутилися безліч запитань, відповіді на них не були відомими.

   Спочатку дуже важко було, Єва замикалася в собі. Декілька раз миготів амулет та вона не спішила на допомогу. Люди дуже були незадоволені, думали, що Берегиня зникла і більше не рятуватиме їх. На шпальтах журналах, газетах виднілися погані заголовки про надприродну істоту. Та Єві було все одно. Дуже погано виглядала, відштовхнула від себе Кирила. Та однієї ночі приснився їй дивний сон:

« Єва блукала по лабіринту, не могла знайти вихід з нього. Як не намагалася та все ж таки  ніяк в неї не виходило. Це дуже лякало та насторожувало. Вона кричала на допомогу та ніхто не чув її. І ось прозвучав голос дуже рідний, такий до болю серця знайомий:

• Іди за мною! Я вкажу тобі вірний шлях, тільки почуй мене. Прошу тебе!

Вона одразу впізнала, так, це був голос бабусі Олі, він кликав її. Єва була глибоко вражена почутому:

• Бабусю, це ти?
• Іди на мій голос!
• Так, моя рідна.

 Єва мчала за голосом і віднайшла вихід, а там стояла бабуся, вся в білосніжному бранні і мовила до неї:

• Ти не можеш ось так просто здатися! Я свій життєвий шлях пройшла вже. Але завжди буду поруч з тобою, збагни це. Ти маєш виконувати свою місію.
• А звідки ти знаєш про мою місію?
• Я це знала вже давно.
• Значить ти мене врятувала, давши амулет. Але навіщо і тепер я маю бути одна в цьому світі. Чому ти так вчинила зі мною?
• Ти не одна! Поруч є люди, які віддані тобі, але ти їх не відштовхуй це завдасть тобі невимовного болю. Я завжди буду поруч і щоб не трапилося, буду стояти біля тебе, твоїм Ангелом – Охоронцем! Усвідом нарешті, що ти обрана. Людство на тебе надіється, ти не можеш їх просто так кинути, ти – їхня надія на краще, спасіння. Ти маєш це зрозуміти. Подумай просто, як їм буде без тебе важко.
• Але ж через моє покликання, тебе зараз поруч немає у моєму світі. Якби ж я тоді залишилась…. Все могло статися б зовсім по іншому…
• Ти не врятувала б мене, моя свічка життя догорала. Не потрібно винити ні себе, ні інших в тому, що сталося. Так мало бути, так призначена мені доля. Але я вірю в тебе. Надіюсь, в тебе все вийде. Попереду тебе очікують складні рішення, випробування. Але ти маєш зосередитися, зроби це заради мене. Це моя єдина остання просьба. Я думаю, ти в силі її виконати.
• Так, я старатимусь тебе не підвести, якщо для тебе це так важливо. Але мені все одно дуже важко, що тебе немає поруч…..я……безмежно….скучила. Біль та туга охопила моє серце і я хочу звільнитися, але чомусь не можу.
• Ти зумієш, вір в свої можливості, в себе.

Вона піднялася догори, махнула рукою до Єви і зникла з поля зору.» 

   Єва прокинулася в холодному поту, але тепер чітко усвідомила, що має жити та виконувати свою місію. Таке вже в неї життя і боротися з цим вона не в силі.

    І в той момент знову засвітився амулет та вона знову помчала на допомогу. Цього разу проникли злочинці в банк і спробували його пограбувати. Берегиня Світла вже була на місці, перехожі та очевидці були вражені та в їх очах знову з’явилася надія на порятунок . Вона підняла амулет догори та засвітила все довкола, поліцейські вмить схопили злочинців, адже ті остовпіли, завмерли. Адже промені світла амулета діють на людей по різному, але цією силою може керуватися тільки сама Богиня Світла.

  Підлетіла догори високо-високо, розправила крила, відчула таку впевненість в собі, що не можливо словами передати. Летіла, немов стріла,їй було легко , на душі чорнеча зійшла геть і це було чудово. Згадувала бабусині слова, усвідомлювала, що потрібно зробити правильний вибір.

   А зранку, рано-вранці вирішила налагодити своє людське життя. Одразу помчала на роботу, вбігла в кабінет свого коханого, взяла руку й промовила:

• Нічого не питай в мене. Просто йдемо за мною, поїдемо в одне місце. Прошу тебе, швидше.
• Що сталося? Чому така спішність?
• Ну я ж прошу тебе, все потім.

 Вирішив піти їй назустріч, вони сіли в його машину й поїхали за адресою, вказаною нею. Це було за листом, славнозвісна печера, біля якої краєвид вражав своєю таємничістю. Нарешті він запитав в неї:

• Чому ми тут? Що це означає?

 Корило не любив несподіванки, він був серйозним, діловим, відповідальним чоловіком, але біля неї втрачав голову, а вона цим користувалась.

  Єва мовила до нього:

• Закрий очі! Що ти бачиш?
• Нічого, і це очевидно, суцільна темрява.
• А коли я візьму тебе за руку, ось так. А тепер , що ти відчуваєш?
• Підтримку, турботу, ніжність, присутність коханої людини.
• Ти знаєш, після смерті батьків, я завжди боялася темряви, вона мене дуже лякала.
• Але чому?
• Бо вони загинули під обвалом печери. Ні, не цієї. Темрява заполонила їх, забрала їх, але в мене була бабуся, яка була цією рукою, я завжди була впевнена, захищена. А тепер втратила  цю руку, розумієш…втратила…

  Він підійшов до неї зовсім близько, обняв та сказав:

• А тепер ти закрий очі.

  Вона закрила, нічого не питавши. Кирило взяв її за руку, поцілував і запитав:

• А тепер, що ти відчуваєш?
• Твою ласку…
• Я вже буду твоєю рукою, яка завжди тебе підтримає, не дасть пропасти. Тільки не закривайся від мене, гаразд?
• Гаразд.
• Обіцяєш?
• Обіцяю!

 Кирило поцілував її уста, а Єва віддалася палкому поцілунку. На роботу вони так і не вернулись, насолоджувалися краєвидом. Вона розповідала про себе геть все, звичай, окрім своєї таємниці, а він ділився своїм особистим життям.