Перевтілення душі

Розділ 1 «Перевтілення душі»

    В одному невеличкому містечку Чортків мешкала дівчина на ймення Єва. Це була така леді, яка жила простим життям, нічим особливим не відрізнялась від своїх однолітків та тільки доля у неї була не легка, рано втратила батьків, одразу ж двох, але це її не похитнуло, не збило з правильного шляху. А справа в тому, що батьки часто їздили в експедиції, адже були дослідниками, дуже любили подорожувати й професію собі вибрали відповідну. Одного разу вони навіть  взяли з собою маленьку Єву, коли їй було всього лиш сім років. Як це чудово, проводити час з найріднішими, вона дуже вражена навіть каталась на верблюді. Та все закінчилось, мама з татом поїхали досліджувати печеру в Австралії, вони загинули там, під обвалом. Залишилась маленька Єва сама з бабусею, на той час їй було 12 років, боляче  сприйняла звістку про смерть найрідніших. Але знала, що мусить бути сильною, хоча б заради бабусі Олі. Росла дуже чемною та хорошою дівчинкою, на превелике щастя – гарно навчалась, мала багато друзів. Та мала великий болісний страх темряви, завжди спала з включеним світлом, а все  тому, що коли закривала очі та уявляла собі, як батькам страшно було у тій печері, адже вони загинули у пітьмі.

   Одразу ж після смерті батьків, прийшло до неї це відчуття, почала боятись темних місць. Бабуся водила її по всіх психологах та як вони не старались від їхніх консультацій, методів боротьби з цією недугою – результатів не було, на превеликий жаль.  Та все ж Єва нікому не розказувала про свої відчуття, не хотіла відрізнятись від інших, адже гадала, що все налагодиться і вона переросте, такої думки була і бабуся.  Старенька постійно повторяла їй:

• Дитино моя золота, все минеться, пам’ятай, я з тобою. Не бійся, а батьки завжди спостерігають за тобою з небес, вони тебе оберігають та є твоїми янголами-охоронцями. Не картай себе, візьми гору над своїм страхом. І завжди молися Богові, адже це найбільша зброя – молитва, така щира.

  Єва дуже раділа підтримці своєї спорідненої душі, наймилішій людині в світі – бабусі.

  Помалу все налагоджувалось, вона боролась з своїм страхом, він ставав помітно не таким вразливим, а від пережитого залишився тільки шрам на серці душі.

Згодом Єва закінчила школу, потім університет, але присяглася собі, що не обиратиме професію батьків, так вони хотіли, щоб вона пішла по їхніх стопах. Але просто не змогла…не хотіла й гадала, що мусить подбати про бабусю.

   Пішла працювати по своїй професії – журналіста, цікаво було описувати події знаменитих людей, брати в них інтерв’ю, вона була звичайною сірою мишкою , мала свою колонку, не любила сильно красуватися, виходити в лідери, цього Єві не потрібно. Їй вистачало того, що в неї є. Та й бабуся завжди гордилась, що в неї така чудова внучка – красуня, розумниця, трудяга. Редактор журналу, у якому вона працювала, давно кинув на неї оком. Він був дуже молодим та красивим чоловіком за ним упадали безліч дівчат, добивалися його уваги, прихильності та йому було байдуже до них. Чомусь сподобалась ця гарненька світловолоса красуня з зеленими, як смарагд, очима.

   Навіть одного разу наважився запросити її в кафе разом пообідати, але вона відповіла йому чітко й коротко:

• У мене є ще незначні справи. Сьогодні не вийде!

  Подруги її казали , що вона з розуму зійшла, відмовляти такому красунчику, проте вона знала своє, не любила пафосу. Звичайно, Єва зраділа такому повороту подій з боку свого шефа, але хотіла не бути такою легковажною. А йому ще більше хотілось дізнатися про цю красуню.

   Одного разу вона затрималась на роботі та пізно верталась додому, швидко мчала на маршрутку останню. В той час лив сильний дощ, Єва швидкими кроками йшла до зупинки. Та звідки не візьмись з’явилась автівка Кирила Володимировича, так звали її керівника. Він зупинився, відкрив двері та промовив до неї:

• Єво, давайте швидко сідайте, а то ваша парасолька не врятує Вас від такої зливи.

 На мить засумнівалась, чи варто , але все ж таки наважилась:

• Ну гаразд, напевно пристану на Вашу пропозицію.
• Давайте, я Вас додому відвезу, а то Ви затримались на роботі, що подумають про мене Ваші рідні? – запропонував, усміхаючись своєю красивою усмішкою.
• Та, мабуть, бабуся уже спить. Більше у мене нікого немає..-зажурливо сказала.
• Вибачте, а чому так? Що трапилось?
• Я не готова Вам відповісти. На цю тему не хочу взагалі говорити. Надто болісна.
• Тоді не будемо.

  Вони говорили про природу, про зливу. Коли під’їжджаючи до її будинку, то бабуся уже з парасолькою виглядала внучку. Кирило Володимирович був приємно вражений такою турботою про свою рідну людину.

   А бабуся Оля не розгубилася та запросила його на чай. Звичайно, Єва познайомила їх. Старенька одразу помітила, як Кирило дивиться на Єву – це очі закоханого чоловіка та й сама внука злегка захвилювалась. Вони попила чай з бабусиним пирогом й шеф подякував та щиро попрощався. А бабуся Оля хотіла все дізнатися й почала розпитувати її:

• Єво, ти придивись до нього, такий привітний, щирий у тебе цей редактор журналу, та й зрештою я б хотіла бути вже прабабусею. Не хочу відходити у засвіти, знаючи що ти сама.
•  Ой, бабусю, ти ще проживеш довго-довго. На все свій час, давай краще лягати спати. А то я втомилась.
• Ну гаразд. Але ця розмова ще не закінчена…
• Бабусечко, на добраніч!

 Бабуся Оля бачила , що Єва та світиться від щастя і безмежно раділа за неї.

  В душі , Єва була задоволена цим днем. Почуття закоханості тихенько підкрались до її серденька. Душа затріпотіла, відчула невідані емоції.

   На ранок на її адресу прийшов шикарний букет троянд із запискою:

«Для мене – це більше ніж зустріч, ніж допомога. Ти чарівна, дай мені шанс зрозуміти тебе. Чекаю на тебе сьогодні в ресторані «Престиж» о 19 годині. Надіюсь що ти прийдеш. Нічого не вимагаю від тебе, просто довірся мені.»