Розділ 13. Вечірка

Після нічного інциденту дівчата залишилися в моїй кімнаті, навіть у моєму ліжку. Тіснота й дискомфорт були очевидними, але вони відмовилися залишати мене саму. Усі знали про мої кошмари, але ніхто раніше їх не чув — моя кімната вже давно була захищена магічною печаткою. Тепер, коли вони вперше побачили, як усе виглядає насправді, страх оселився в їхніх очах.

Посеред ночі, під холодним і, без перебільшення, убивчим поглядом Глорії, Аелар, неохоче, випустив мене зі своїх міцних і турботливих обіймів. Коли він вийшов, усі присутні проводжали його засуджувальними поглядами, навіть Джакор. Я помітила, як Глорія ледь стримується від того, щоб щось сказати, але зрештою змовчала. І за це я була їй щиро вдячна.

Сон прийшов до мене лише під ранок — завдяки особливому напою, який із турботою приготував Ділан.

Ранок для мене настав лише об одинадцятій. Я втомлено потягнулася, відчуваючи, як болісно гудить голова, а тіло нило від напруги. Нічні кошмари часто закінчувалися судомами м’язів, і ця ніч, на жаль, не стала винятком.

Озирнувшись навколо, я полегшено видихнула. Я була сама. Це приносило певне полегшення, адже зараз я просто не могла винести жалісливих поглядів друзів. Але я розуміла, що цього уникнути сьогодні не вдасться.

Зібравшись із силами й долаючи неприємний дискомфорт, я вже збиралася піднятися, щоб освіжитися у ванній, як раптом двері різко розчинилися.

До кімнати влетів цілий вихор: шум святкових вибухівок, захоплені вигуки й веселий сміх друзів. За всім цим хаосом я побачила безліч повітряних кульок, що заповнили приміщення, а за ними — сяйливі обличчя моїх друзів.

— З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, ЛЮБА! — дружно закричали вони.

Я примружилася, стискаючи скроні, коли голосний галас пробивався через біль, що пульсує у голові. Але щира усмішка мимоволі з’явилася на моєму обличчі. Я збентежено прикрила його долонею, та це не зупинило друзів.

Вони по черзі навалювалися на мене, обіймали, цілували, вручали подарунки. Довкола вже височіла стіна з ароматних букетів, подарункових коробок і м’яких іграшок.

Це було так зворушливо, що я ледве стримувала сльози. У моєму житті були різні дні народження: радісні, сумні, і навіть ті, які хотілося забути назавжди.

Коли я була маленькою, мій “дядечко” — насправді людина, яка мала б замінити мені батьків, — зневажав це свято так само як і будь-яке інше. Але мій відданий друг і дворецький Гарі робив усе можливе, щоб подарувати маленькій дівчинці хоча б краплю радості. Він організовував таємні чаювання, а інколи, коли це було безпечно, ми разом вирушали до парку чи до узбережжя.

Найкращий день народження в моєму дитинстві стався тоді, коли дядечка надовго не було вдома. Тоді Гарі відвіз мене й моїх друзів до луна-парку. Це був незабутній день.

Коли я подорослішала, мої свята завжди були пов’язані з Меган, моєю найкращою подругою, яка, на жаль, уже не зі мною, або з моїм колишнім хлопцем Стівом. А бували роки, коли я залишалася замкнутою сама у величезному, мовчазному будинку з милості “улюбленого” дядечка.

Але сьогодні все було інакше.

Тут, в Академії, усе змінилося. Я відчувала себе оточеною турботою та любов’ю, але внутрішній неспокій не давав мені розслабитися. У нинішній ситуації, коли Семіни гинули від рук CultusLaurent, гучні святкування здавалися мені зовсім недоречними. Саме тому сьогоднішній захід викликав у мені змішані почуття — я розуміла щирість намірів друзів, але не могла повністю відчути радість.

Один день народження в Академії я запам’ятала на все життя. Це сталося кілька років тому, коли Еван влаштував для мене справжню казку. Він відвіз мене до маленького містечка на березі океану, де ми провели два незабутні дні. Я шалено люблю океан, і він це знав. Ми блукали вузькими вуличками, насолоджувалися смачною їжею, сміялися, багато цілувалися, і я відчувала себе по-справжньому щасливою.

А вночі ми залишилися на пляжі. Легкий шум хвиль, зоряне небо і його руки, що обіймали мене, — це були моменти, які назавжди залишилися в моєму серці. Ми кохалися просто неба, і в ту мить мені здавалося, що всесвіт належить лише нам. Це був один із тих днів, коли реальність ставала кращою за будь-які мрії.

Що стосується дворецького Гарі, то я досі підтримую з ним зв’язок. Після всіх років, проведених у тіні мого “дядечка”, він нарешті звільнився від Августа і знайшов себе. Тепер він працює управителем у найкращому готелі Оушенгріна. І я щиро радію за нього. Гарі завжди був для мене більше, ніж просто слуга. Він був другом, захисником і тією людиною, яка зробила моє дитинство хоч трохи теплішим.

Передостаннім до мене підійшов зеленоокий чаклун. Його хитра, але тепла усмішка освітила кімнату, коли він простягнув мені гарний конверт.

— З Днем народження, янголятко, — промовив Ділан своїм м’яким, мелодійним голосом.

Я взяла конверт, намагаючись стримати хвилю емоцій, і кивнула:

— Дякую, Ділан.

Його погляд став ще теплішим. Не поспішаючи, він нахилився й ніжно поцілував мене в лоб. Цей жест був таким природним, що моє серце мимоволі стиснулося від щемкого тепла.

— Ніколи не забувай, як сильно я тебе люблю і… як переживаю за тебе, — прошепотів він.

Мої губи ледь чутно ворухнулися у відповідь:

— Я знаю…

Зрадницькі сльози защипали в очах.

— А я тебе…

Не давши мені договорити, Ділан міцно притиснув мене до себе у своїх сильних, але таких дбайливих обіймах. У цей момент я відчула, що знаходжуся в абсолютній безпеці.

Якими б чудовими подругами не були для мене Глорія і Сібіл, Ділан завжди залишався найріднішою людиною. Він був тим, кому я могла довірити навіть найтемніші таємниці, тим, хто розумів мене без слів. Моєю спорідненою душею, опорою й незмінною підтримкою.

І я була безмежно вдячна долі за те, що в моєму житті є дві такі близькі людини.

За спиною чаклуна Аелар тактовно відкашлявся, привертаючи увагу.

— Думаю, тепер моя черга, — його голос звучав спокійно, але з ноткою впевненості.