Розділ 9. Йому вдалося

******

"Я люблю тебе, завжди. Час - ніщо."

Одрі Ніффенеггер

Час… Що це? Невидима сила, що тягне нас вперед, не дозволяючи обернутися назад? Заведено вважати, що це незворотна течія, що протікає лише в одному напрямку - з минулого, через сьогодення в майбутнє. Неначе річка, що мчить до невідомого горизонту, не спиняючись, не піддаючись нашим бажанням чи проханням. І хоча люди кажуть, що час лікує, насправді він просто затягує наші рани плином хвилин, днів і років. Але чи справді цього достатньо, щоб загоїти душевні рубці? 

Скільки часу знадобиться, щоб пробачити зраду? Мить? Рік? Вічність? Хто зна...

******

Час, що минув після відходу Евана, розтягнувся в нескінченний потік днів, які стали тижнями, а ті перетекли в місяць. Порожнеча, яку він залишив після себе, була відчутна в кожному куточку його будинку, де все ще витав запах його улюбленого парфуму, в кожній речі, яку він залишив. Спершу я провела кілька днів у ліжку, дозволяючи собі повністю потонути в гіркоті втрати й жалю. Але потім зрозуміла, що не маю права залишатися в місці, яке було нашим спільним домом. Я більше не мала права на це життя, тож повернулася до Академії, де спробувала втекти від спогадів.

Глорія була єдиною, хто намагався підтримати мене в ці дні. Вона знала, що між нами з Еваном сталася серйозна сварка, але не знала всієї правди. І я не дозволила їй дізнатися. Я взяла на себе всю провину, намагалася переконати всіх, що це я все зруйнувала. Еван зник, повідомивши батькам, що вирушає на секретне завдання для Ордо і що не зможе підтримувати зв’язок. Усі розуміли, що він зголосився на цю небезпечну місію через нашу сварку. Це знала і я.

Щодня Глорія намагалася знайти хоч якусь звістку про нього, чекала його повернення з надією, що він ось-ось увійде у двері й все стане як раніше. Але я знала правду — він не повернеться так швидко. І кожен день, який проходив без звісток від нього, лише підкріплював цю тривожну думку. Моя провина важким тягарем лежала на моїй душі. Я знала, що він наражає себе на небезпеку через мене. І якщо щось трапиться… якщо я втрачу його назавжди, то не зможу пробачити себе. Його життя, його безсмертя — вони стали частиною мене, і тепер це була пустка, з якою я мала жити.

“Чи повернеться він взагалі?” — ця думка роздирала мене зсередини, щоденно отруюючи кожну мить мого існування. Я знала, що зруйнувала все, що в нас було, і тепер тільки Еван мав право вирішувати, як бути далі. Він мав вічність, можливість продовжувати жити навіть без мене. А я… я залишалася зі своїм коротким життям, з обмеженим часом, який тепер став для мене випробуванням і покаранням.

Іноді в мені спалахувала надія — що, можливо, він повернеться, що, можливо, все ще можна буде виправити. Але ці надії швидко згасали, як іскри, розвіювані холодним вітром.

Я і моя група — Глорія та чотири Стража — швидко просувалися через густі зарості, переслідуючи гібридів. Навколо панувала темрява, тільки тіні миготіли поміж деревами, а кожен звук лісу здавався ворожим і потенційно небезпечним. Новонавернені істоти, яких створив Ларан, скоїли жахливий напад на найближче село, і якби ми не прибули вчасно, наслідки були б набагато страшнішими. Ці тварюки втекли в ліс, і зараз ми гналися за ними, не даючи жодного шансу уникнути заслуженого покарання.

Скай, на свій страх і ризик, повернувся до Академії, аби особисто передати цінну інформацію. Він чудово розумів, що його присутність тут може бути небезпечною для нього, але вибору не мав. Ларан, здається, зробив неможливе — він навчився зливати вампірські та перевертневі якості в одній істоті. Ці новонавернені були жорстокими, безжальними та незворушно сильними. Скай розповів, що Ларану вдалося створити істот, яких ми тепер називаємо гібридами — вампірів із силою перевертнів та навпаки. Але їхня сила мала й свої обмеження: ритуал був небезпечним, і далеко не всі виживали після нього. Але ті, кому вдалося, ставали непередбачуваною загрозою, неконтрольованою силою, що готова була зруйнувати все на своєму шляху.

Усе ж, одне радувало — Ларан ще не навчився володіти магією. Це надавало нам хоча б якусь перевагу. Але хто знає, скільки ще у нас залишилося часу, перш ніж він і цього досягне? Кожна секунда ставала критичною, і саме тому ми повинні були зупинити цих створінь зараз, перш ніж вони завдадуть ще більше шкоди.

Густі дерева все більше затінювали наш шлях, ліс ніби ставав все щільнішим і темнішим, наче сам хотів допомогти гібридам сховатися. Я чула, як Глорія позаду мене ледь чутно дихає, кожен Страж був напружений і готовий до бою. Ми не могли дозволити собі помилок.

Упирі, яких ми переслідували, здавалися втіленням усіх кошмарів, які можуть існувати в нашому світі. Ларан зміг порушити саме табу природи, створивши цих гібридів, — напівперетворених істот, яких мучила незнищенна жага крові й плоті. Ці створіння не мали нічого людського, лише віддалено нагадували людей, здавалося, що їх вирвали з пекла й кинули в наш світ як прокляття. Їхні тіла, вкриті темним густим волоссям, перекошені обличчя, деформовані кінцівки з довгими, гострими, мов леза, пазурами — усе це створювало картину справжнього жаху.

Це були не просто нові вороги. Вони були загрозою для кожного, хто мав нещастя зустрітися з ними. Звичайні Семіни, попри свою небезпеку, були хоч якось передбачувані. Але ці упирі, які й перевертнями до кінця не стали, і людьми вже давно не були, були істотами, керованими лише жорстоким інстинктом. Вони не мали свідомості, лише вічну спрагу крові та ненаситний голод. Ларан не створив їх для миру чи для служіння, він породив їх, аби принести хаос і страх. Вони могли роздирати тіла на шматки без жодної жалості чи милосердя.

Чому я тут? Відповідь на це питання проста і водночас складна. Ордо більше не контролює ситуацію. Ситуація виходить з-під контролю, і ті, хто раніше намагався втримати все в межах, зараз просто не в змозі зупинити цю загрозу. Невинні люди стають жертвами цих створінь, і кожен, хто може хоч якось допомогти, тепер залучений до боротьби. Я — одна з найсильніших серед магів, хоч Ордо і намагалося уникати цього, вони змушені були прийняти мене на цю місію. Я більше не та, кого вони можуть просто відсторонити. Я їм потрібна. І нехай я зробила помилку в особистому житті, у бою я можу бути корисною, і тепер я маю шанс це довести.