Розділ 4. Наслідки

Сібіл прикрила очі, зробила глибокий вдих і видих, і тихо прошепотіла:

— Тато приїде цього тижня...

Здавалося б, що в цьому такого — до молодої дівчини приїжджає її батько. Але в цій ситуації не все так просто. Між вовчицею та її батьком давно існувала напруга, яка нависала над кожною їхньою розмовою, як темна хмара. Гіперопіка й постійне знецінення досягнень та прагнень доньки — такі риси не робили містера Холланда найкращим батьком. Однак, якщо бути чесною, їхні стосунки остаточно зіпсувалися через мене. Містер Холланд мене просто ненавидить, і зневажає свою дочку за дружбу зі мною.

— Він хоче обговорити з Емануелем весілля, — продовжила Сібіл.

Від її слів по моєму тілу побігли мурашки. Я мимоволі доторкнулася до мітки на своїй ключиці. Цей швидкоплинний жест не залишився непоміченим для Глорії. Вона підтиснула губи й злегка зморщила носа. Шкіра в тому місці була трохи теплішою, а наш зв'язок зі Скайєм з роками значно потоншав. Я майже не відчувала його. Точніше, я не хотіла його відчувати. Зовсім.

— Щойно я отримаю диплом, ми з Емануелем одружимося. І, найімовірніше, він наполягатиме на дітях... і батько також, — її голос затремтів, і по щоках дівчини побігли гіркі сльози. Я негайно обійняла її. — Святі Альви, я ще навіть не вагітна, а вони вже ділять моїх ненароджених дітей.

Сібіл ридала, притулившись носом до мого плеча, а я міцно тримала її, намагаючись заспокоїти. Глорія нервово встала й підійшла до вікна, невдоволено дивлячись на ситуацію.

— Ти сама ще дитина, — рішуче прогарчала вампірша.

Сібіл була ще зовсім юною, хоча ми й вчилися разом. Я почала навчання в Академії, коли мені виповнився двадцять один рік, а Сібіл втекла з-під опіки свого батька у сімнадцять.

Вона так побивалася через це питання, тому що вже знала долю своєї ненародженої дитини. Трон Декана Ордо передається у спадок за силою крові, і це означає, що їхню дитину виховуватимуть як майбутнього Декана. До того ж Сібіл — дочка Альфи своєї зграї, і ця посада зазвичай також передається у спадок. Оскільки у Скайя дітей ніколи не буде, містер Голланд наполягав на тому, щоб Сібіл згодом очолила зграю, а потім і її дитина.

— Тихіше, малятко... Ти не повинна слухати ні свого батька, ні свого чоловіка. Це твоє життя. І тільки ти маєш право ним розпоряджатися. Я впевнена, що Емануель тебе підтримає.

Мої слова заспокоїли її. Сібіл витерла обличчя серветкою, яку подала їй Глорія, і відкинулася на спинку дивана, трохи розслабившись.

— Саме так. Тільки я вирішуватиму свою долю. Дякую. — Впевнено сказала вона.

***

Ще трохи, і сонце над Аюнтаменто почне повільно занурюватися в обрій. Я стояла перед відчиненими навстіж балконними дверима, вдивляючись у безмежність океану. Легкий вітер підхоплював напівпрозорі фіранки, які кружляли навколо мене, ніби загортаючи в ніжний кокон спокою.

Я відчула наближення Евана і мимоволі посміхнулася. Не обертаючись, я чекала на його дотик, на його присутність. Він безшумно підійшов, і його дихання легенько торкнулося моєї шиї, залишивши слід тепла на шкірі. Коли його руки опустилися на мою талію, я відчула, як хвиля приємного тепла розлилася по тілу, аж до кінчиків пальців.

— Вибач мені, — прошепотіла я, ледве чути. 

Еван м’яко розвернув мене до себе, його пальці дбайливо прибирали пасма, розтріпані вітром, з мого обличчя. Моє серце билося швидше, і кожен його дотик залишав за собою трепетну доріжку, по шкірі пробігали мурашки.

— Ні, це я маю перепрошувати. Пробач, я не повинен був тиснути на тебе, — його голос був тихим, але в кожному слові відчувалася глибина почуттів. Погляд Евана затримався на моїх губах, і він, нахилившись ближче, диханням обпік мої вуста. — Я люблю тебе.

Наші губи зустрілися в ніжному, майже невагомому поцілунку, та відчуття, що спалахнуло між нами, було сильнішим за будь-яке слово. Вогонь, що пробіг крізь мене, запалив кожну клітинку тіла. Відчувши моє бажання, його дотик змінився — від боязкого й обережного до глибокого та жадібного. Він міцніше обійняв мене, притягнувши ще ближче, і я знала: тут, у його обіймах, я завжди знайду спокій.

Наші губи зливаються у пристрасному поцілунку, що пульсує в кожній жилці. Змушуючи думки розпливаються, гублячись у вихорі емоцій. Одна його рука міцно охоплює мою талію, інша ковзає вниз, притискаючи мене ще ближче до нього. Його губи палкі й владні, він повністю бере контроль, задаючи ритм, що виводить мене з рівноваги. Коли його пальці заплутуються в моєму волоссі, легкий біль змішується з насолодою, і я не стримую тихого стогону. Кожен дотик, кожен рух його язика робить мене ще більш вразливою до його присутності.

— Я люблю тебе, Еване, — прошепотіла я, голос зірвався від почуттів.

Тепло заповнює низ живота, відгукуючись на кожен його дотик. Його руки впевнено ковзають по моїх стегнах, змушуючи тіло відгукуватися на нього, підкоряючись кожному його руху. 

— О, Енжело, — його голос стає низьким і хрипким, перетворюючись на глухе гарчання.

Еван злегка впивається зубами в мою нижню губу, і від раптового болю я охкаю, але всередині це лише підсилює бажання. Він переходить до моєї шиї, ніжно покусуючи, і кожен його дотик посилає хвилі мурашок уздовж хребта. Моє серце на мить завмирає, наче зупиняючись під владою його рук. Шкіра палає під його дотиками, а його близькість, тепло і сила рук, що впевнено тримають мене, викликають вогонь пристрасті, що вже не можна загасити.

Бажання захоплює мене повністю, я мимоволі подаюся вперед, наче прошу його про більше, прагнучи відчути кожен його рух, кожен дотик.

— Еван, я хочу тебе, — шепочу я, задихаючись, у його солодкі губи.

Мій голос розчиняється в нашому пристрасному поцілунку, перетворюючись на тихий стогін, коли його губи знову захоплюють мої. Його близькість розпалює всередині вогонь, який неможливо стримати.

З риком, що ледь стримується, Еван підіймати мене, і вже через мить його тіло нависає наді мною, опускаючись на велике м’яке ліжко. Моє розпатлане волосся розсипається по подушці, а щоки паленіють від хвилі збудження, що наростає з кожним його рухом. Очі блищать від передчуття і бажання, погляд фокусується на золотих зіницях, що затрималися над моїми.