Розділ 1. Чотири роки потому

Шановний читачу, перед тобою друга частина мого твору. Якщо ти ще не знайомий з "Серцем Атлантиди", наполегливо рекомендую почати з цієї книги. Це допоможе тобі краще зрозуміти сюжет, характери та емоції героїв в новій частині. 

Приємного читання! 

З любов'ю, твій Автор.

Пролог

Судомний, здавлений схлип виривається з моїх грудей. Все тіло тремтить від нервового болю. Я міцно затискаю рота долонею, адже мої хрипкі стогони можуть легко перерости в справжню істерику.

Я довго роздумувала над його словами. Вибір дійсно простий: залишитися тут, поряд з коханим та прожити разом із ним відведений нам час, АБО Ж скористатися примарною надією на порятунок всього людського та сутінкового світу.

Як же складно зробити цей достобіса простий але правильний вибір!

Розділ 1. Чотири роки потому

================================================================

Я опинилася загнаною в кут. Криваво-червоні очі та білосніжний вищир іклів наближалися до мене з грацією справжнього хижака, який це усвідомлює та відверто насолоджується цим усвідомленням. Раніше, швидше за все, мене б всю трясло від почуття страху, що виникало від обставин даної ситуації, але не зараз. Більше ні. Сконцентрувавшись, я зібралася з думками. Упершись у стіну, я використала її як опору, відштовхнулася, замахнувшись ногою. Моя нога з силою вдарила по обличчю тій, що наступала на мене – хижачці.

Вона вишкірилася та зашипіла. Я, скориставшись її швидкоплинним збентеженням, завдала їй ще кілька ударів. Схопивши її за руку, заломила їй її за спину, тим самим вибиваючи плечовий суглоб. Я згрупувалася і перекинула її через себе, нависнувши над нею, повністю знерухомивши її в больовому захопленні. Впритул нахилившись до її прекрасного і нахабного обличчя, я прошепотіла:

— Здаєшся?

— Не дочекаєшся. Це суперечить моїм життєвим принципам. — Виплюнувши ці слова мені в обличчя, розсміялася дівчина. 

Долаючи сильний біль, вона вирвалася з мого захоплення, відкинувши мене вбік.

— От і чудово. На менше я й не розраховувала. — Усміхнувшись, сказала я, витираючи свою розбиту губу.

Ми знову зійшлися віч-на-віч. Я нападала - вона захищалася, і навпаки. Приблизно через 30 хвилин у мене практично не залишилося фізичних сил, вампірка це помітила. Вона дуже швидко ухилилася від мого наступного удару, збила мене з ніг підсіканням, і в позі тріумфатора нависла наді мною.

— Здаєшся? — На цей раз глузливо запитала вона.

Знесилена, лежачи на спині, притиснута вампіркою, яка нависла наді мною, я з жорстокістю дивилася їй в очі й думала, що ще можна зробити. Як мені вибратися з цієї ситуації?

— Ти! — Агресивно вигукнула я в обличчя дівчині. — Ти змахлювала! Ти скористалася своєю перевагою швидкості!

Вампірша пронизливо подивилася на мене. На мить над нами запала тиша, але вже через секунду вона пирхнула, і ми разом дзвінко розсміялися.

— Пожалійся на мене, — крізь щирий сміх сказала дівчина, простягаючи мені руку й допомагаючи підвестися.

— А я й поскаржуся, — невдоволено бубоніла я, приймаючи її допомогу. — Я б теж могла змахлювати та знешкодити тебе за допомогою магії. І перемогти, між іншим!

— Ахаха. Звісно, могла. Але саме в цьому сенс тренування. Тільки твоя фізична сила.

Підійшовши до лави я почала жадібно пити воду, а Глорія вже потягнулася аби обтерти мене від крові.

— Гей! Я не дитина! Сама можу! Припини це негайно! — Запротестувала я, вихоплюючи з рук дівчини рушник.

— Окей, не треба так галасувати. Тримай свій рушник. — З іронічною усмішкою вона простягнула мені шматок тканини, піднімаючи руки в примирливому жесті. — А знаєш, ти сьогодні справді молодець. Якби твоїм супротивником був маг або навіть перевертень, можливо, ти б надерла йому дупу.

Задоволена собою, дівчина вмостилася на дерев'яну лаву, зі знудженим виразом обличчя розглядаючи свій ідеальний манікюр. А я тим часом намагалася більш-менш привести себе до ладу.

— Тебе б підлікувати, — через деякий час максимально байдужим тоном сказала вампірка. 

Але я добре знаю, що за її удаваною жорстокістю і байдужістю ховається ніжна і турботлива дівчина.

— Я сама впораюсь.

— Енджі, ти знесилена, — констатувала очевидне вампірка. — Ти добряче вимотала та пом'яла мене, якби не моя регенерація... сама розумієш. А тобі краще не розгулювати Академією з розсіченою губою та бровою. Не задля твоєї безпеки. — Вона поспішила зупинити моє обурення. — А задля спокою та поваги до інших мешканців Квік.

— Гаразд, — знехотя погодилася я.

Вона мала рацію, я мушу шанувати спокій інших мешканців Академії. Згодом ми з Глорією неспішно крокували з лазарету. Привітний цілитель мене вправно зцілив за допомогою свого Дару, але шалена втома й голод нікуди не поділися.

— Які плани на вечір? — Весело запитала дівчина.

— Я б воліла міцний сон, але у Вільяма, на жаль, інші плани, — гнітюче відповіла я, позіхаючи.

В дану хвилину мені страшенно хотілося набити шлунок чимось поживним та завалитися спати. 

— Я взагалі не розумію, навіщо тобі це все, особливо за цих обставин, — сказала дівчина, байдуже повівши плечима та піднявши, у своїй звичній саркастичній манері, брови.

— Диплом? — Я одразу здогадалася про що йде мова, бо ця тема неодноразово підіймалася для обговорення. — Незважаючи ні на що, я маю намір закінчити Академію.

— Пф... не розумію я тебе.

Так, моє прагнення довчитися для багатьох було дивним. Адже від колишнього устрою світу практично нічого не залишилося. Та й сама я вже не та дівчина, що була раніше.