Глава 23. Еліара

Я відчуваю, як моє серце шалено тріпотить у грудях, наче спіймана пташка, що після довгих років у неволі нарешті побачила відчинені дверцята клітки. Його поцілунок ще пече на моїх губах — терпкий, справжній, сповнений тієї дикої, первісної сили, якої мені так бракувало в стерильних залах палацу. У цю хвилину, серед хаосу, що розриває горизонт, і попелу, що летить із неба, наче чорний сніг, я вперше за все своє життя почуваюся по-справжньому живою. Не священним символом, не інструментом у руках амбітних магістрів, а жінкою, яку кохають і яка здатна кохати у відповідь.

Гірка думка пронизує мене, наче лезо холодного ножа: якби ж тільки я не була призначена іншому. Якби на моїх плечах не лежав цей проклятий, непосильний обов’язок перед короною і Каспіаном, якого я ніколи не просила. Я знаю точно — у цей самий момент я б не задумуючись відмовилася від усіх титулів, від золотих залів, від шовку та престолу, аби тільки назавжди залишитися в цих грубих, мозолистих і таких надійних обіймах. Бути просто Еліарою поруч із Даріаном, десь далеко від інтриг і магії.

Він відхиляється першим, повільно і неохоче, але не відпускає мого обличчя, продовжуючи тримати мій світ у своїх руках. Його великі пальці ніжно, майже невагомо гладять мої щоки, обережно стираючи залишки моїх сліз та бруду, що осів після битви на стінах. Погляд Даріана зараз настільки проникливий і глибокий, що мені здається, він бачить кожну тріщину, кожен таємний страх у моїй змученій душі.

— В тобі є сила, Елі, — його голос звучит низько і впевнено, вібруючи в самому моєму серці й змушуючи внутрішню паніку, що гризла мене весь день, нарешті вщухнути. — Не цей стародавній залізяка-Ключ робить тебе Берегинею. Ключ — це лише інструмент, підсилювач. Твоя справжня влада — у твоїй крові. Вона текла в жилах твоїх предків тисячі років до того, як був викуваний перший магічний артефакт. Ти — саме джерело магії, а не просто посудина для неї.

Я дивлюся на нього крізь пелену вологих очей, і в мені, попри весь жах навколо, починає проростати крихітний, але впертий пагін надії. Але страх усе ще тримає за горло своїми холодними пальцями.

— Якби я тільки знала, як цю владу розбудити без артефакту... — шепочу я, безсило притуляючись лобом до його жорстких обладунків, що пахнуть металом і дорогою. — Якби був хоч один шанс поговорити з мамою. Вона померла так рано, Даріане, забрала всі знання з собою. Вона не встигла передати мені й половини того, що знала сама. Я почуваюся сліпою дитиною в абсолютній темряві, коли навколо палає весь мій світ.

Мама завжди була для мене недосяжним ідеалом, прекрасною таємницею, яку передчасно забрала з собою холодна могила. Я пам’ятаю лише ніжне тепло її рук, запах сушеної лаванди і тихий, заспокійливий голос, що співав мені дивні пісні мовою, сенс якої я вже майже забула, але мелодія якої досі живе в моїх снах.

Даріан раптом завмирає, його тіло напружується. Його очі звужуються, стаючи схожими на два леза, ніби він прямо зараз приймає якесь фатальне, небезпечне рішення, про яке може пошкодувати вже за годину. Він тривожно озирається на порожній, залитий сутінками двір, де лише вітер ганяє фіолетовий попіл між колонами, а потім знову дивиться на мене з неймовірною рішучістю.

— Можливо, такий шанс і є, — тихо каже він, і в його тоні з’являється щось таке таємниче, що змушує моє серце пропустити удар. — Не всі секрети Берегинь зберігаються в бібліотеках Азара під замком. Дещо він сховав так глибоко в надрах цього палацу, що навіть сам боїться туди зайвий раз зазирати.

Він повільно простягає мені руку — долонею догори, закликаючи довіритися. Це не наказ суворого капітана і не вимога офіційного охоронця. Це щире запрошення до небезпечної таємниці, яка може змінити хід історії або знищити нас обох.

— Йди зі мною, Елі. Я покажу тобі те, про що мовчать офіційні літописи та маги.

Я не вагаюся ні секунди. Я вкладаю свою маленьку тремтячу руку в його широку, теплу долоню, відчуваючи, як між нами миттєво пробігає ледь помітний розряд чистої енергії. Мені зараз абсолютно байдуже, куди він мене веде — у темні підземелля, у саме око виру Хаосу чи на вірну смерть. Поки він міцно тримає мене за руку, я готова шукати відповіді навіть у самому Пеклі.