Глава 22

Декілька днів ми відпочивали, прокинувшись вранці після тієї страшної погоні я ніяк не могла повірити, що чоловік вже поруч, що почув, прийшов через закриті бар'єри на мій виклик. Останні дні я часто про нього думала, відчувала, тягнулася до коханого, але вважала, що це так туга себе проявляє. І от він поруч, довго розглядала його обличчя поки він спав, не торкаючись проводила над обличчям, волоссям, щоб не потривожити, а він підсвідомо уві сні тягнувся за моєю рукою.

Вранці за сніданком почала розповідати що відбувалось після перенесення, як завжди коханий уважно вислухав мене, зацікавився світом екологічної гармонії орка, розпитував про страхи, які відбуваються в магічно насиченому світі Ольвії... ніяк не можу звикнути до змін в ньому, виявляється він темний чаклун, некромаг, але я не відчуваю нічого негативного, навіть темрява, що плескалась тоді в його очах була якоюсь затишною, своєю, я знала, що вона не причинить зла, що є частинкою мого чоловіка і навіть мене в якійсь мірі.

В той день ми весь час проводили вдвох, багато розмовляли обговорюючи свої незвичайні пригоди, ділились враженнями від світів, гуляли околицями, навіть трішечки проїхались верхи лісом. Ми не могли надихатись одне одним, так важко дались нам ті переживання в розлуці, що хотілось постійно торкатись коханої людини, заглядати в очі та ловити усмішку поцілунками.

Коли Георг розповідав про свої пригоди я була не просто шокована, а нажахана, це ж через що йому довелось пройти в тій зоні без часу, він став більш впевненим та повноцінним, але будь які важкі випробування залишають свій слід в душі і пам'яті людини.
Вдень ми ходили купатись, влаштували собі пікнік на березі, знову з'явились Лісовик і Водяниця потеревенити і вислухати мою історію. Щоб побути вдвох довелось втікати додому. Георгу дуже сподобалось перехрестя, він був у захваті від усього починаючи від будинку і закінчуючи домовими і природними духами. Я показала йому книгу-консультант, він потім довго розпитував її по своїй магії і практиках. Некромаг... не знаю, чи змогла б я ось так працювати з мертвою плоттю, але Георг каже, що цю магію відчуває як щось спокійне, виважене і могутнє, таке що знаходить відклик в його душі, вона виявилась у мого темного чаклуна ще й домінуючою до всього.

На другий день під час прогулянки в саду Георг потягнув мене до бесідки, там на столику стояло вино та фрукти, букет троянд в вазі і якась скринька на столику.

- Кохана, ми вже не перший рік одружені, але в різних світах свої традиції,- почав він,- у вампірів я шукав для тебе подарунок і натрапив на парні весільні браслети, у них чарівна легенда і сильна магія, яку ми перевіримо в Ковені. Колись давно могутній вампір і тендітна людська дівчина покохали один одного, на весілля він приготував майбутній дружині подарунок - своїми руками виготовив парні срібні браслети, які для них зачарували маги трьох світів. Ці браслети даються в руки тільки їм, всі хто їх торкався отримували опіки, вони не давались чужим, але вампіри вірять в реінкарнацію душ і тримали браслети для легендарної пари, не знаю правда це чи просто легенда і майстер налаштував браслети під певний тип енергії чи магії, але коли я побачив їх, то зрозумів, що вони наші, я навіть наче вже бачив один з них на твоїй руці. Вчора я розпитав духа-консультанта про весільні обряди з браслетами і хотів би тобі запропонувати пройти щось схоже на один з них, прив'язка відбувається не лише в матеріальному плані, але й підтверджує спорідненість душ. Після обряду через браслети ми завжди зможемо переміститись один до одного на клич і відчувати в будь якому з світів, - з цими словами він відкрив скриньку і показав мені браслети. Я була зачарована і розгублена після розповіді і пропозиції, але навіть це не могло перебити сприйняття цих парних артефактів, я провела пальцем по обідках прикрас, це були дійсно саме НАШІ браслети, наче вони завжди в нас були і асоціювались з дорогою серцю людиною і моїми почуттями до Георга.

- Так, моя радість, звісно так, - і я притулилась всім тілом до свого некромага і вкладаючи в поцілунок своє кохання палко припала до його губ.

Ввечері почався ритуал, цю казкову ніч я не забуду ніколи. На березі озера стояла прикрашена квітами арка, навколо в вечірніх сутінках кружляли світляки, вогняні кулі без жару виводили свій хаотично вивірений танок над поверхнею озера. Ми були тільки удвох, свідками обряду були сонце, що заходило за обрій і місяць, що з'явився на небосхилі. В середині арки на постаменті стояла скринька з браслетами, ми стояли взявшись за руки і дивились в очі одне одному.

- Я кохаю тебе, ти моя душа, моя кров, моє життя. Буду оберігати і підтримувати тебе в усіх світах, у всіх життях, довіку поки і існує Спіраль Всесвіту, - проговорив Георг.

- Я кохаю тебе, - в унісон йому проговорила , - ти моя душа, моя кров, моє життя. Буду піклуватися про тебе і підтримувати у всьому в будь якому світі чи житті, довіку поки існує Спіраль Всесвіту.

Ми дістали браслети і одягли один одному на зап’ястки, маленькі голочки впились в шкіру і кілька крапель крові, перетікаючи між браслетами, які ми притулили один до одного, насиченими рубінами застигла між срібних завитків.

Поцілунок був п'янким, довгим, він дурманив голову і розкривав душу, яка сьогодні нарешті повністю розправила крила відчуваючи повноцінність поруч зі своєю парою.
Ніч була не менш казковою, сповненою ніжності і тепла, наповнена нами по самі вінця, і я щасливо засинала під тихе мерехтіння зірок.