Глава 18

Демони і люди стояли посеред круглої зали в центрі гексаграми. Георгу здалось, що ось тільки-но вони так само стояли починаючи ритуал, але дещо змінилось. Не було навколо чародіїв Ковену, не мерехтіли свічки та не лунав дивний речитатив заклинання, і ще тривога, що розросталась в грудях. Не змінився лише куб на постаменті, він так як і в перший раз мерехтів іскрами, що пробігали по текстах і символах. В залу зайшла Морана:

- Вітаю з успішним завершенням початкового етапу навчання, тепер ми зможемо розробити більш поглиблену та деталізовану програму курсів, потім навіть можна відправити нашого некромага на практику чи навчання в один з університетів магії на профільний курс темної майстерності...

- Я її відчуваю, - Георг ніби не чув слів чародійки, прислухаючись до себе, - їй погано, є якась небезпека, поки не пряма, але скоро відбудеться щось дуже погане.

Всі в залі підібрались. Гедиш спокійно, трохи надломленим голосом запитав:

- Вона відчувається на Землі? Небезпека наскільки страшно сприймається?, - і тихіше додав, - передчуття некромага в таких питаннях страшна річ, вони відчувають пряму загрозу лише в своїй стихії.

- Ні, не на Землі, далі, схоже на інший світ, неспокійний... їй погано, але те що насувається лякає навіть мене, я не хочу її втратити.

Морана коротко скомандувала:

- Готуйтеся до ритуалу, - і розвернувшись стрімкими кроками покинула залу.

Георг глянув на наставника:

- Спробуєте перекинути мене?

Той лише мовчки кивнув. Потім подумавши додав:

- В тебе декілька годин на відпочинок, потім бери свій кристал-маяк і до нас.

Георг хотів запевнити, що може одразу йти на ритуал, але відчув біль в животі і просто звірячий голод... ковтнувши підступившу слину він промовчав, лише хитнувши головою.

Після смачної вечері і розслаблюючої ванни некромаг заснув, відпочинок дійсно був дуже потрібен, це в зоні без часу він не відчував ніякого дискомфорту, і певно тепер набагато легше сприйматиме довгі періоди без сну і їжі, перепади температур, спокійніше реагуватиме в складних ситуаціях, куб змінив його, всі ті дні чи роки, які він там провів змінили не тільки рівень підготовки темного, вони перевернули світосприйняття людини, зліпивши на старій основі нову особистість... але це був він, такий як і раніше, і новий в чомусь, але все таки він.
 

Знову зала, знову зірка на підлозі, чародії в колі, лише замість кубу на постаменті кристал і стоїть біля нього він сам. Ритуал проводить Морана, наставник Гедиш зайняв її місце в колі. Чародійка стоїть осторонь від всього і піднявши руки читає текст сильним та рівним голосом. Не було мерехтіння і переходу в транс, в цей раз Георг бачив потоки сили, які пливли від чародіїв до кристалу, відчував як біля нього накопичується сила і збирається в щось грандіозне... ось Морана почала водити руками, формуючи воронку порталу, така ж чорна паща завихрення була біля дерева, коли вир затягнув Ірію. З самої серцевини прийшов шепіт, темний прислухався і розібрав голос дружини, вона кликала його по імені, говорила про почуття і згадувала їх моменти, які відклались в пам'яті на все життя; ось від виру потягнулась ниточка сили, вона обійняла Георга за зап'ясток і потягнула за собою на голос, він не противився, всі сили направляючи в бажання прийти до коханої.
 

Коли некромаг розплющив очі він лежав на поляні серед лісу, навколо був теплий літній день, співали пташки, шепотів вітер в кронах дерев. Чоловік піднявся і заозирався, з поляни вела невеличка стежина, рухаючись по ній в сторону лісу Георг натрапив на джерельце, дбайливо прочищене і викладене каменем, він напився води і рушив далі. Але ліс навколо не закінчувався, він блукав між деревами, виходив на поляни, але нічого не змінювалось. Некромаг вирішив відпочити, і набравши трохи суниць присів на повалене дерево. Тут поруч з ним зарухався пеньок:

- Привіт, темний чаклун, а що це ти тут забув?, - проскреготав голос з пенька... хоча ні, це сам пеньок і говорив.

Георг з зацікавленістю розглядав смішного дідуся, невеличкого зросту, з шкірою-корою, листочки та гілки стирчали в різні сторони, ну от реально дідок-пеньок, негативу він не викликав, почуття небезпеки теж, хоч і намагався виглядати грізно.

- Вітаю тебе господар лісу, мене звати Георг, я темний чаклун і некромаг, прийшов шукати свою дружину Ірію, її порталом перенесло без підготовки десь в ці краї, я її відчуваю, а знайти не можу, не допоможеш мені?

- Хм, так це тебе вона щовечора кликала біля кристалу того... так, певно дійсно тебе, відчуваю в тебе є щось близьке з її енергетикою, ти її пара, зрозуміло... , - приглядаючись до чогось, зрозумілого тільки йому видав дідусь. - Мене звати можеш Лісовик. Я дух-захисник лісу і всього живого навколо в дикій природі. Допомогти тобі, нажаль, мало чим зможу, до дому Берегині лише вона сама тебе вивести зможе, але й не треба тобі туди зараз, не має її там.

Георг здивовано підняв брову і подивився з німим запитанням на Лісовика.

- Забрала її якась хранителька в інший світ, от бідою таке обернеться відчуваю, не питаючи затягнула, а сама в крові вся, ледь дихала.

Некромаг відчув як накатує страх і безнадія:

- Як же ж тепер бути, в інший світ я не потраплю, а її рятувати треба, - і опустив голову на руки у відчаї.

- Ти не панікуй раніше часу, сам сказав, що відчуваєш її, біль чи страх неконтрольований є, дуже погано нашій Берегині зараз?

- Ні, почувається вона нормально, так сприймається наче вона контролює ситуацію всередині чогось, а загроза шуліками навколо кружляє, - прислухавшись до себе сказав темний, - навіть більше скажу, ще момент тієї біди, що я відчував поруч з нею близько, не настав.

- От і добре, значить маємо час... слухай, а тут з годину тому портал в лісі відкрився і незнайомець якийсь поляною кружляє, явно з вашої братії чародійської, може з ним поговориш, про переходи і світи розпитаєш, ці хранителі порталів більше ніж я знають, - видав ідею разом щ цікавою новиною Лісовик.