Глава 16

В великій круглій залі на підлозі розкинулась гексограма, навколо було проведено два кола, що розділяли простір між нанесеними на підлозі символами, на всіх вершинах цього малюнку, за першим та другим захисним колом стояли чародії Ковену, в центрі громіздкого зображення, на постаменті, знаходився куб, всі його грані було розписано чудернацькими символами та текстами, помаранчеві сполохи перебігали кожним завитком, а навколо постаменту з його експонатом рідким туманом танцювала темрява. Георг відчував її, його внутрішня енергія тягнулась до рідної субстанції.

Молодий некромаг, з наставником і ще двома демонами, стояли в центрі навколо постаменту. Ще хвилина і чародії за захисною границею почали майже пошепки ритуал. Окрім свічок в руках членів Ковену, в приміщенні світився лише куб. Голоси стали лунати сильніше, додались протяжні нотки в незнайомі тексти, загальний стан у всіх був близький до трансу, хотілось розхитуватись в такт цій дивній пісні і рухатись все далі в безодню за голосом. На високій ноті хвиля темряви з кубу вдарила по всій площі зали, свічки згасли, залишились лише мерехтливі тексти в чорному проваллі, куди тягнуло магнітом, провалюючись все глибше Георг продовжував чути дивний речитатив подібний до пісні, але розумів, що він вже перестав лунати і звук лише в його голові, думки текли повільно, він падав і падав, тексти вже мерехтіли всюди, навколо чародія символи почали виписувати спіралі, торкатись його і зблимнувши гаснути, потім прийшла повна тиша.
 

Прийшов в себе молодий некромаг на кам'яній підлозі в якійсь будівлі. Роздивившись навколо нічого не знайшов, просто кімната, двері та вікна провалля з темрявою, ні меблів, ні світла, ні холоду, ні голоду... нічого... покрутившись трохи на місці Георг вирішив рухатись далі і зробив крок у провалля дверей. Він побачив довгий коридор з безліччю темних проходів, ось цікаво як так, є сприйняття, що тут не має світла, але бачиш все чітко, чи може сприймаєш просто якось інакше простір, а мозок адаптує це під зрозуміле поняття зору... продовжив рухатись коридором, здавалось кінця йому не буде, в певний момент знову зробив крок у темряву проходу, потрапивши при цьому в залу, круглу, наче арена Колізею, величезну, і знову провалля навколо з темрявою в середині. Зрозумівши, що блукати так можна дуже довго темний сів на кам’янисту підлогу і почав медитувати, відчувались канали з енергією всередині, а от навколишній простір не існував, наче він був не справжній, не було звичних стихійних потоків, не було енергетичних завихрені, просто порожнеча... блукаючи астральним тілом в цьому "нічого" Георг відчув зміни в просторі, потягнувся до потоку, який виник неподалік і влився своєю сутністю в нього, стараючись не втратити своє я при цьому і вийти з зони порожнечі. Коли він розплющив очі, то стояв посеред покинутого міста, старовинні будівлі на очах розсипались і трансформувались в такі ж побиті часом споруди іншої епохи та архітектури, здавалось, що знаходишся серед марева в пустелі, по якій носить пісок могутній буревій. Поруч стояв пан Гедиш:

- Молодець, практики з енергією просто так не пройшли, не втратив себе і вихід знайшов.

- Як довго я блукав тими коридорами та залами? Чомусь не має відчуття часу.

- Може годину, а може й день, тиждень, хто зна... тут простір зони без часу, ти тренуєшся стільки скільки потрібно, поки не визначення, що твоїх навичок достатньо і можна переходити на наступний рівень самовдосконалення.

- Так тут і померти можна з року в рік проходячи тренування.

- Ні, твоє тіло проживе лише тринадцять днів зовнішнього світу, тут тобі не потрібно їсти, спати, ти будеш постійно рухатись і розвиватись, не відчуваючи ніяких потреб та дискомфорту, всі резерви організму тут йдуть на розвиток.

- Зрозуміло, що нічого не зрозуміло... це місце як фантасмагорія якась, постійно змінюється, воно є і його не має.

- Так і має бути, - засміявся старий некромант і розвіявся піском разом з сусідньою будівлею.

Георг похитав головою і рушив вулицею міста, небо було всіх відтінків червоного, наче вічно палаючий захід сонця, воно не змінювалось майже, лише перетікало з одного відтінку в інший з мерехтінням схожим на північне сяйво. Місто також не мало кінця, навіть здавалося, що тупцюєш на місці, а не рухаєшся далі. В певний момент і це чоловіку набридло і він зробив крок в чорний прохід одного з будинків. Перед ним знову була арена, проте зараз вона явно змінилась, навколо височіли якісь насипи, по землі розсипані уламки середньовічної зброї, деревини, то тут то там виднілись тріщини, заглянувши в одну із них молодий некромаг побачив вогняну магму, що текла під земною корою. Тут деякі з пагорбів почали рухатись і на поверхню арени почали вибиратись монстри, інакше цих істот назвати не можна було, вони всі були витворами безумного генія, що творив карикатури для фільмів жаху. Підхопивши уламок якогось спису Георг почав відбиватись від кружляючих навколо монстрів, випади вони робили в'ялі, наче неохоче, але чоловіку і цього було достатньо, він ніколи не тренувався в проведенні боїв на мечах чи ще з якоюсь зброєю. Спис замінився на меч, той на якусь палицю, яка в свою чергу на булаву і знову на меч, і так нескінченно довго, темний підбирав перше, що попадало під руку, коли попередню зброю втрачав. Темп атак зростав з кожним разом, рухи були все більш звичними, цілісність зброї більш повною, інколи Георгу здавалось, що його удари чи постанову тіла при захисті виправляє якась невидима сила, удари систематично направлялись вмілою рукою, але з часом це втручання ставало все більш рідкісним, і в певний момент некромаг зрозумів, що стоїть на арені, де не має жодного монстра, стискає в руках меч, а навпроти стоїть один з демонів-наставників:

- Ну що, потанцюємо, темний?, - почав скалити зуби тренер.

Як Георга дратувала ця манера спілкування в демонів, але що в Ковені він зрозумів, що це просто частина їх поведінки, сутності практично, вони так говорять завжди і іншому не навчались, тільки ті що провели серед людей кілька століть могли похвалитись якимись зачатками вмінь вести переговори, поняттям тактовності чи вмінням чути опонента.