Глава 3

Маленький сонячний промінчик торкнувся обличчя, сьогодні вихідний і так хотілось просто поніжитись під ковдрою, але дивно влаштований внутрішній будильник з дитинства примушував в вихідний день прокидатись раніше, ніж по налаштованому будильнику в будні. Зрозуміла, що добре виспалась і просто так лежати нудно, Георг ще спить, якраз можна заварити кави, розбудивши коханого теплим ароматом цього чудового, практично чародійного зілля, і обговорити плани на сьогоднішню прогулянку... і тут я завмерла з джезвою в руці... чародійство, мій сон... чи не сон все ж таки...

За кавою розповіла все чоловіку, він у мене практик, науковець, дослідник і магію теж вважає наукою, просто такою, яку людина ще не розібрала на складові і, не розуміючи, боїться, тому досить позитивно відноситься до різноманітних фентезійно-фантастичних моментів та розповідей, особливо якщо основу такого можна обґрунтувати вже відомими теоріями і добудувати варіації нових. Уважно вислухавши Георг порадив:

- Іріє, я думаю потрібно дочекатись підтвердження слів віщуна, якщо нічого не станеться, то не перейматись, а сприйняти як цікавий виверт підсвідомості, а якщо ж все дійсно реальне... ну що ж, будемо досліджувати цю темну сторону Місяця, відпустки ми вже більше року не брали, тому можемо помандрувати, нехай і в світ сповнений магією та загадками.

 Завжди вважала, що найціннішим для людини є нові знання (це більш ніж матеріальні цінності, те що формує частину особистості і сприйняття світу людини), отриманні враження (те що залишається з нами, саме пам'ять і фантазія дає змогу подорожувати в уяві відвіданими місцями... подорожі з екскурсіями найкращий сувенір, який може знайти людина) і дорогі серцю люди, те що відчуваєш до них і вловлюєш в сприйнятті себе (ми відчуваємо-ми живемо, ми кохаємо, співчуваємо, емоційно реагуємо на дії - ми є людьми, не машинами, а саме морально та духовно багатими індивідуумами, живими)... приємно отримати ось таку підтримку, багато хто б просто посміявся, але за роки шлюбу ми навчились чути один одного, і в розмові коханий зрозумів, що щось в розповіді вказує на сприйняття мною ситуації як реальної.

Вихідні пройшли спокійно, після кількох прохолодних днів, літо знову заграло барвами, Сонце прогрівало землю досить активно, люди ховались у затінку, хто в прохолодних кафе, хто по квартирах з кондиціонерами, а хто і до води зміг вирватись, ми теж з задоволенням відвідали улюблений пляж на Дніпрі, лагідна тепла вода вміє заспокоїти, поділитись силою, і відігнати всі турботи, ось так наплаваєшся, стоїш у воді заплющивши очі і Дніпро наче шепоче тихенько своїми хвилями, що все гаразд, і відчуваєш це кожною клітинкою свого тіла, з вдячністю приймаючи енергію, якою ділиться зі своєю дитиною Природа.

            В понеділок після переповненого трамваю та маршрутки, де сонними мухами, скрюченими в різноманітних позах, для зручнішої фіксації тіл в просторі, висіли злі і не дуже пасажири, хтось нормально не спав через маленьку дитину, інтернет, неслухняного кота чи свято у сусідів, можливо ще хтось запізнювався на роботу і похмуро обдумував структуру виправдальної розмови з керівництвом, але нажаль всі хто сидів/стояв з таким обличчям явно програмували підсвідомо собі день в негативних і сірих тонах... я відкинула роздуми про сприйняття людиною світу і само програмування загалом, і посміхаючись зайшла до офісу, а чому б не посміхнутись, літо грає барвами, близькі живі-здорові, вихідні наповнили пам'ять приємними спогадами... мої дівчата, почали розквітати посмішками у відповідь, всі вони різні, відмінності у всьому - вік, зачіски, комплекція, соціальний статус, погляди і так далі, але всі як одна коли посміхаються асоціюються у мене з квітами, кожна людина стає кращою, випромінює внутрішнє тепло та світло коли щиро дарує посмішку оточуючому світу.

Хвилин за десять до обідньої перерви, коли мої підлеглі, в суміжному з моїм кабінеті, вже почали активно шарудіти пакетиками, перевіряти гаманці і обговорювати плани на відвідування кафе та магазину, в дверях з'явився невисокий чоловік, середнього віку в діловому костюмі і папкою в руках.

- Доброго дня, я від Василіска Едуардовича, він сказав Ви чекатимете.
Після почутого імені старого віщуна я відчула шок, одне діло сприймати все сном і по дитячому в душі сподіватись на його правдивість та якесь диво, і зовсім інше ось так от отримати перше підтвердження неказковості подій, в стінах офісу почути ім'я, яке не сприймалось приналежним до реального світу.

- Тт-ак, доброго дня, прошу заходьте.

Несподіваний гість сів навпроти в крісло, назвався паном Олександром і почав розмову, яка все більше переконувала мене в реальності всіх тих моментів, які я пам'ятала після дивної розмови з дідусем на осінній туманній лісовій дорозі в моєму сні, точніше тепер вже точно зрозуміла, що все таки то був не сон, хм, що ж тоді, може якась проекція душі чи ще щось таке, скільки незрозумілого в цій ситуації.

- Пані Ірія, я до Вас з питанням спадщини. Документи всі оформили давно, я особисто був присутній при підписанні, проблем ніяких не має виникнути. Василіск Едуардович сказав домовитись про зручний для Вас час для відвідування острівця.

- Емм, вибачте, якого острівця, пан Василіск говорив, що земля десь біля Києва

- Так, на маленькому острівці, біля Галерної затоки... все побачите на місці. Документи підпишемо зараз, я завірю і відвезу їх до офісу, ваш екземпляр залишиться.

Уважно перечитавши текст документів, я зрозуміла, що власність дійсно була досить умовною, маленький острівець на Дніпрі, без будівель чи інших проявів людської діяльності, серед листків навіть було зображення з супутникової карти, витяги з кадастровими номерами та координатами. Такі зони завжди трохи підтоплює, побудувати там щось людина не має змоги... але там і не має в цьому потреби, якщо я все вірно пам'ятаю і там місце переходу до перехрестя світів з нашої планети, а для підтримки активного стану достатньо просто навідуватись до порталу, назвемо його так, чародію з мого роду, в кого активний цей дар-оберіг перехрестя.