Берегиня місячного сяйва

Ви часто дивитесь на нічне небо? Ні?.. Підніміть погляд одного разу,  і ви не пожалкуєте, адже темрява ночі може багато чого розповісти. Більше за неї знає лиш місячне світло... і я – летюча миша.  Мене звати Волана*, і це моя історія.

Правду кажучи, я не простий собі кажан. Я – миша-берегиня сяйва Місяця. Була нею... Наше мишаче плем'я було створено, щоб в темряві ночі літати швидше вітру і оберігати місячне світло від усяких бід. Мало хто нині пам’ятає, але в сиву давнину Місяць мав власне сяйво, подібне до сонячного, але сріблясте та ніжне. Воно було теплим і ласкавим, не надто яскравим і не пекучим!

Ми робили свою справу чудово, світло Місяця щоночі ніжно пестило вершини гір, шпилі веж, грало зі стрічками річок й гребнями хвиль на морях, грайливо відбивалося від поверхні зілля в казані гостроносої відьми...

Так, на найвищій горі жила відьма-відлюдниця, щоночі вона виходила подивитися на нашу роботу, наші стрімкі мишачі польоти і варила яскраве блакитне зілля в своєму величезному старому казані. Вона нам подобалася, ця дивачка, ми завжди привітно махали їй. Багато моїх сестер навіть спускалися до неї, а чаклунка пригощала їх смачним зіллям зі свого казана та розказувала казки.

Але одного разу все змінилося. Відьма більше не помішувала зілля в казані, і воно стало темним, як наші мишачі крила. І сама відьма змінилася: стала чорна, навколо неї згустилася темрява, а очі її запалали зловісним червоним вогнем. Чаклунка підняла руки догори й почала страшним голосом  читати закляття.

Всі летючі миші разом завмерли від тих чарів...і почали стрімко падати додолу, розсипаючись на сяючий попіл...

- Що, смачненьким зіллям я вас пригощала, щури?! - зло розсміялася відьма. - Тепер ніхто не врятує сяйво Місяця, й воно стане моїм!!!

Вона повернула голову й побачила мене. Я не пила кляте зілля, тому ще була жива… Та відьма дивилася не на мене. Моя подруга Марама** також була в небі і тепер стрімко летіла на злу чаклунку.

- Ще залишились летючі миші-берегині в небі! Ти не отримаєш місячного сяйва!- крикнула вона та кинулась на відьма. Однак та щось пробурмотіла й Мараму відкинуло червоною блискавкою прямо в казан з чорним зіллям. Я полетіла туди, напружено чекаючи, коли вона винирне, однак на поверхні зілля були лише бульбашки, а за мить і вони зникли. Прощавай, остання сестро-берегине, спочивай з миром… Мої очі наповнилися сльозами.

- Та ви повиздихуєте чи ні?! - чаклунка хотіла поцілити і в мене закляттям, але я спритно кинулася геть. - Хай тобі грець! Лети! Від однієї миші біди не буде...

Я летіла так, ніби вітер позичив мені свої крила. За мною, наче дивне намисто з перлин, в нічному небі залишалась ниточка сліз. Вони виблискували тихим сумним сяйвом у пам'ять про загиблих берегинь. Та тут це намисто пам’яті розсипалось, ніч стала чорною... сяйво Місяця зникло. Я різко спинилась. Як я можу тікати? Як можу покинути Місяць?! Скоріше назад!!!

Я летіла щосили, мої крила боліли, але… Ні, ні, ні!.. я запізнилась! Відьма вже змотувала у величезний клубок останні промені місячного сяйва, ще мить - і вона накриє їх покровом пітьми! Я кинулась до клубка й встигла відірвати самий кінчик променю!

Все накрила темрява. А я, стискаючи в пальчиках останній промінь, не стільки бачила, скільки чула, як відьма тікає із нашим сяйвом і зникає в далечині. Що ж робити?.. Я сіла на край скелі, подивилась на холодний одинокий білий Місяць, що тепер лиш ледь-ледь відбивав промені Сонця одним своїм боком, наче якесь кругле небесне дзеркало... а інший його бік тепер назавжди залишиться темним.

Я пригорнула до себе промінчик і тихо заплакала. Мої сльози крапали на сяйво, й стало мені так тепло вмить! Я скрутилася калачиком, обіймаючи промінчик і заснула…навіки, ставши каблучкою, срібною, як місячне світло. Тепер я вічно берегтиму останнє сяйво Місяця й чекатиму. Чекатиму на того, хто знайде мене, подолає злу відьму та поверне сяйво на нічне небо!

Перші промені сонця освітили блискучу срібну каблучку в формі летючої миші з розгорнутими крилами на краю високої скелі, трохи подалі купу старовинних магічних книг, великий казан із чорним зіллям. Раптом на поверхні зілля з’явились бульбашки, і нагору спливла каблучка у формі летючої миші. Така сама як та, що лежала на краю скелі, але абсолютно чорна…

* «Місяць» малагасійською мовою

** «Місяць» мовою Маорі