Розділ четвертий, або Як отримати весільний дарунок!

Прищурений та лукавий погляд палав люттю й ненавистю.

- Гадала, що здатна побороти чаклуна? - хмикнув й підкинув ключ доверху.

Дзвінкий звук вибуху й невеличка діра в просторі була уже відкрита. Крізь неї виднілася лише суцільна темрява й моторошна порожнеча.

- Що це? - перевела я погляд на чоловіка. Деяка незрозумілість й подив на прекрасному обличчі віщували справжнє лихо.

- Котися до біса! - вилаявся Вільям й відсахнувся від діри.

З тієї ж діри вилізло дивне створіння, щось схоже на маленького дракона. Великі очі з голубою рогівкою та жовтогарячими зіницями. Маленький клубок помаранчевого диму видихнули й дрібненькі крильця понесли це чудо на мене.

- Ти, - зупинився коло мене й сів на плече, - Мусиш негайно піти зі мною! 

Зненацька це створіння почало чітко говорити й зовсім, при цьому не відкривши рота. Вільям мовчки, склавши на грудях руки, прищулено спостерігав й щосекунди був ладен кинутися вперед.

Глянула на дракончика, потім на чоловіка. 

Невже він його не чув? 

- Звісно, що він не чує, - пролунало в голові, аж подих перехопило, - Я твій помічник. Ти нащадок могутнього клану Часу і тому негайно повинна допомогти усім, хто потребує твоєї допомоги.

Чоловік раптово підійшов й зупинився навпроти. Рій чужорідних думок зник, відчула як маленьке створіння напружилося й почало гарчати.

Зненацька дракончика відкинуло до стіни, а мене схопили за руку й повели в інший бік. Хотіла повернути голову й переконатися, що зі створінням все гаразд, як відчула, що тіло стало пекти й буквально палати зовсім.

Мене відпустили і я упала на коліна. Біль пройшовся тілом, а серце скувало тягарем й тривогою.

Підняла погляд на Вільяма.

- Що ти зі мною зробив?

- Нічого, - буркнув він, - Це твій дракон з тобою таке робить. Все ж ти мусиш зайняти її місце, - зло глянув й покосився в бік.

Ключ зник, а замість нього з'явилася червона вогняна куля, вона повільно наближалася й за мить увійшла в мене. 

У середині стало пекти пекельним вогнищем й нічим було дихати. Лежачи на підлозі, я робила останні вдихи й видихи. Було водночас й жарко, й холодно. З лівого боку тіла ніби створювалася крижана буря й хуртовина, а з іншого - жар й справжнє вогнище пекла. 

Краєм ока помітила, що моє довге волосся на кінчиках також змінилося, край з одного боку - сніжно білий й покритий сніжинками, а інший - вогняний й з мерехтливими іскрами.

- Припини це! - знову шалена хвиля болю й тремтіння душі, - Негайно! 

Але він мовчав. А я кричала й звивалася на підлозі. Перед очима виром крутилися книги, полиці й шафи. 

- Годі! - щосили крикнула й калейдоскоп предметів зник, а заразом і біль. 

Закрила очі й торкнулася підлоги, вологий одяг від поту й метушливе сопіння носом. Здавалося, що я не просто вила від болю, а бігала божевільний марафон.

- З тобою дійсно щось не так, ти не Берегиня, - з'явився Вільям й нахилився до мене, - У тебе інше вбрання й окраса волосся, - крізь зчеплені зуби мовив чоловік.

Сердито піднялася, однак на ногах ще стояти було складно, проте великий гнів просився на волю й потребував негайного виверження.

- Замовкни! - чоловік відійшов й заховав руки за спину, - Я просила тебе повернути мене додому, так ти не хочеш...

- Не можу.

- Не перебивай, - ступила ближче, - Хочеш чи не хочеш, але ти повернеш мене зараз же.

- Не буду, - скосив погляд. 

Руки стало пекти й емоції почали бурлити через край. Та хто він такий?

Помітила, як з правої руки з'явилася маленька іскра вогню, негайно струснула, однак уже кімнату запалив велетенський язик полум'я. Від жаху стала кричати й нагатися знайти вихід.

Чоловік швидко промовивши одну фразу, негайно перемістив нас на піщаний пустир.

- Що ти коїш? - зло прогарчав й вчепився у плече.

У ту ж секунду Вільям закричав, адже позаду нього був той самий дракончик, проте він зараз не просто висів у повітрі й тріпотів маленькими крильцями, а ненависно спопеляв чоловіка.

Від страху та розчарування у мені буквально щось тріснуло й почало вириватися на волю. Крик й припала долонями до білого піску. 

Він почав повільно плавитися й зникати. Замість нього утворювалася суцільна порожнеча й тьма. 

- Вільяме! - кричала я, однак дракончик й чоловік ніяк не могли зупинитися, в той час поки вони билися, уже почало зникати все. Будинок, що був поруч й дерева, які так і були незвичайними для мене. Темрява поглинала цей світ...

Намагалася негайно відірвати руки від зловісного піску, але щось не давало цього зробити. Білий з жовтогарячими стрічками туман виходив з-під моїх долонь.

Як же гаряче й боляче!

По щоках лилися сльози й руки палали вогнем. Як зупинити це все... 

- Зупиніться, - благала я, але ніхто мене не чув, - Допоможіть...

А далі зникла свідомість й заразом усе.

- Флоренс? 

- Ти у порядку? - проговорив ще один голос.

Я лежала на ліжку у своєму будинку. Швидко підняла руки й здивувалася, коли не помітила бодай чогось.

Наді мною стояла незнайома жінка й рукою торкнулася мені лоба.

- Де я? - сухими губами промовила й на секунду закрила очі.

- У себе вдома, а що? - жінка поправила ковдру й присіла на стілець.

- Тоді я пішов, - знайомий хрипкий звук лунав з іншої сторони, глянула й побачила зелений потворний капелюх, що досить був давно мені знайомий. 

Коротун негайно вибіг з будинку.

- Ти куди? Зупинися! - горланила жінка, однак я бігла й бігла за тим самим чаклуном, що зумів обдурити мене.

- Вільяме! - крикнула, коли він ледве не зник в порталі. Маленький стан стрепенувся й повернув голову.

Від проникливого, це було неабияк відчутно крізь тканину капелюха, шкіру запекло, а на зап'ясті немов вогнем хтось малював малюнок.

Дивний візерунок тягнувся до ліктя.