Розділ третій, або Таверна жахів в іншому світі!

Не зрозуміла, коли ми приземлилися, однак, я ще декілька хвилин продовжувала стояти й труситися від перельоту. Живіт вмить скрутило. А руки продовжували закривати очі.

- Вдягни, - суворо кинув чоловік, - Місцевий одяг не такий. 

Спочатку відкрила одне око й дивилася крізь пальці, а потім й друге.

Жива! Я дихала й мала всі кінцівки.

Сукня була геть негарною й потворною, але насуплені брови й виразне мовчання ящірки і  її володаря - віщували біду. 

- Може на сто вісімдесят? - махнула й почала перевдягатися, чоловік миттєво повернувся, а ось велетенський переросток й вусом не повів.

- А далі що? - нахмурилася й руками поправила поділ. Затісно й дихнути було важко. Чоловік задоволено хмикнув й, прив'язавши свого вихованця, пішов уперед. Чорне волосся від сильних поривів розвівалося, а мантія переливалася різними барвами. 

Під ногами був білий пісок. Довкола все ж ті самі дивні дерева. Попереду був невеличкий сірий будинок. Темна вивіска не нашою мовою й моторошне гудіння, що лунало з нього.

- Проходь, - противний скрип дверей, що ледве не сипалися. 

- Не буду! - крізь дрібну щілину бачила потворні вирази облич незнайомців. Веселий регіт й огидна мелодія - аж ніяк не приваблювали. Чоловік хижо блимнув й повів головою. А я за ним. 

Червоні очиська ящірки загорілися. Монстр видихнув чорний клубок диму.

- Ні, все ж буду, - прошмигнула вперед. Підлога під ногами просіла, а тисячі поглядів були зосередженими на мене. Чоловік йшов позаду й дихав в потилицю.

Кого тут тільки не було. І сині й зелені чоловічки, з рогами й без; з одним або більше десятка моторошних очей; велетенські й дрібні. Навіть й двоголові кидали цікавий погляд.

Хтось торкнувся мене збоку. Від страху прилинула до стільця. 

- Давно тебе не було, Вільяме, - зелений троль плюнув на бокал й протер тканиною. Налив вина й подав чоловікові, - Невже твоя наречена? - махнув головою.

- Я виграв спір, - ковтнув з того самого бокалу, - Моя наречена тут, - я підняла брову й запитально глянула, на що чоловік спокійно моргнув, - Тому віддавай мені свої смарагди. Умова все-таки.

- Можеш забрати все відразу, - вищирився зелений й махнув порожнім бокалом, на що я занадто сильно крутнула головою. Ніколи! - Або подвоїти результат за гру... Тільки твоя ставка - вона, - тикнув сосискою в мене.

Чоловік нахмурився й відразу погодився. Мої брови злетіли до неба, а язик втратив здатність говорити.

- Довірся мені, - тихо сказав, а потім до огидного троля: - Починаймо! 

Гра була дивною й незрозумілою. Помітила, що кольорові смужки на стороні зеленого мали більший рівень. Усі охочі спостерігали за цим явищем. Троль й чоловік зосереджено намагалися перетягти переможний прапорець. 

Не відразу зрозуміла, що мене уже буквально віддають в мохнаті руки. 

- Це не чесна гра! - гаркнув чоловік й перекинув гральний столик. А тут почався справжній кінець світу. Усі здійнялися й почали просто битися. 

Над головою літали й стільці, й тарілки, й крихітний ельф, однак він успішно покинув таверну через вікно. Десь поруч пролетіла сокира й врізалася в стіну.

Я упала на підлогу й повільно почала повзти під найближчий стіл. Перед очима хтось тупцяв копитами, смердючими ногами й немитими п'ятками. Ненароком до мене підлетіло чиєсь донедавна живе око, воно звузило зіницю й глянуло на мене, я крикнула й швидко піднявшись понеслась до столу. Помітила як промайнув стілець над головою. Видихнула й танком поперла вперед. 

Стіл трясло й він прогинався під вагою бійців, що танцювали зверху. 

Знову закричала, коли відчула чиюсь руку на спині. Повернула голову й побачила чоловіка. Він зненацька схопив мене за руку й потяг. 

Проклятий біс! Ледве не померла від страху! 

Вибігли з будинку, але перед цим нас ледве не пошматував ніж велетня, що трохи поруч пролетів у повітрі в протилежну сторону.

- Дідько! - вилаявся чоловік, не заставши свого улюбленця й потягнув за руку вперед. Відбігши далеко, ми зупинилися й судомно переводили дихання. 

Недалеко виднілися чужі силуети, що стрімко наближалися. Недовго думаючи, чоловік схопив мене за талію й витягнувши червону кульку з пазухи з усієї сили кинув на білий пісок. 

І знову раптовий спалах, і приземлення невідомо куди. 

Зараз же мої ноги не торкалися підлоги. Руки міцно держалися за височенну шафу з книгами. Глянула униз й ковтнула ком в горлі. 

Ні, краще б мене з'їли заживо, чим перетворитися у свіжий млинець.

Пальці зіслизнули і я з вереском полетіла додолу. Але доля вирішила трохи зжалитися й тому упала в руки чоловіка. Не похилившись, він акуратно опустив на землю.

- Дякую, - буркнула й пройшла вперед. Чоловік кивнув.

Полегшено видихнула й заламала руки. Ми знаходилися в бібліотеці. 

Тут знаходилося скільки примірників, що не вистачило б тисячі років аби прочитати це все. Полки ломилися, а всюди були тільки книги. 

Пройшла вперед й тихо пискнула. Переді мною був кам'яний вираз обличчя ще одного зеленого чоловіка. Довгі вуха й свинячий ніс. Проте чоловік не дихав, а як статуя сидів за столом. 

Легенько торкнула пальчиком носа й відразу тіло розвіялося прахом. Зробила два кроки назад й вперлася спиною у шафу.

- Жах... - ахнула й закрила руками рота.

- Цей світ помирає. Магія й чарівні істоти зникають, - чоловік не обертаючись, передивлявся книгу, - Ця реальність незабаром зникне.

- Чому? - притиснула руки до грудей.

- Якщо часовий баланс порушити, то матимеш щось схоже на це, - ткнув рукавом на горстку пилу, - І цю проблему потрібно негайно вирішити.

На мить перевів свій палкий погляд на мене... Торкнула рукою пазухи й зрозуміла, що ключа не було. 

Зник. Але чоловік хитро усміхнувся й покрутив мою річ. 

- Щось шукаєш?