Розділ 19 — Свято вогнів

XI століття. Північна Індія

Вечір розгорнувся полум’яними барвами. На площі перед храмом розпалили десятки вогнищ, і повітря наповнилося запахом диму, спецій та медового вина. Танцівниці в яскравих сарі кружляли довкола полум’я, їхні браслети дзвеніли, мов срібний дощ. Чоловіки підхоплювали ритм барабанів, гуркотіли в бубни, і здавалося, що самі зірки на небі гойдалися в такт.

Діти бігали поміж дорослими, тримаючи в руках глиняні світильники та квіткові вінки. Хтось з малечі складав вогники в коло, інші змагалися, чий вінець сяятиме яскравіше. Молода дівчина розпочала наспівувати просту, незатійливу мелодію, решта подруг підхопили. Пісні народу лунали по площі і знаходили свій відгук у кожному серці. Співи і дитячий сміх вплітався у загальну музику, надаючи святу особливої легкості.

Кілька гуртів дітей, з вінками на головах і з вогниками в руках, зібралися довкола старших. Вони вигукували хвалу Богині, співали про її мудрість, а дехто сміливо підбігав до Хранителів, кланяючись і дякуючи за те, що ті несуть знання і вміють говорити з Богинею. Малеча робила це щиро, з відкритими усмішками, і ця дитяча довіра додавала святу ще більше чистоти й світла. Натомість їх пригощали смаколиками і надавали благословення.

Анджалі, спостерігаючи за ними, відчула, як серце стискає теплий сум. Ці очі, сповнені надії й віри, дивилися на неї так, наче вона справді могла відповісти за весь світ. Усміхнулася їм у відповідь, але всередині відчула важкість: діти бачили в ній Берегиню, а вона знала — навіть мудрість і сила не завжди здатні врятувати від зради та біди.

На почесному підвищенні, під пологом із золотистої тканини, на м’яких диванах сидів Раджа у супроводі наближених панів та своїх радників. Перед ними стояв довгий стіл, прикрашений квітами та дорогими стравами. Князь, високий і поважний, тримав келих із вином і час від часу кидав усміхнені погляди на натовп. Він любив свій народ і йому було до серця спостерігати такі милі і світлі прояви народної радості.

Коли співи й танці стихли на мить, він підняв руку, закликаючи до тиші.
— Сьогодні наша земля сяє світлом, — гучно промовив він. У відповідь почав лунати радісний і підтримуючий гомін, — І за це ми маємо дякувати не лише Богині, а й тим, хто несе нам її мудрість. — Він показав на Анджалі. — Нашій Хранительці.

Люди вибухнули вигуками, підняли лампади. Раджа покликав її жестом до столу.

Анджалі піднялася з місця, трохи розгублена від такої уваги, але вклонилася і підійшла. Її серце билося швидше, обличчя освітила радісна усмішка. Поки вона йшла до Володаря, дівчатка хапали її за руку, Анджалі стискала їх у мовчазній подяці і підтримці.
— Твої слова й поради, — мовив Раджа, коли вона зупинилася поруч, — допомагають тримати рівновагу нашого князівства. Ти — наш голос у розмові з Богинею. Через твої вуста, в свою чергу, вона направляє нас на шлях істини. І сьогодні весь народ має знати: я шаную тебе і вдячний за твою мудрість.

Анджалі злегка нахилила голову, відповіла рівним звучним голосом:
— Для мене велика честь чути це від вас, Раджа. Ви — наймудріший і найдальновидніший правитель, і народ має щастя жити під вашою опікою. Я вірю і знаю, що сама Богиня благословляє усі Ваші діяння й оберігає ваш шлях.

Натовп знову вибухнув добрим гомоном, а князь підняв келих у її честь. За його спиною Шанкара переглянувся із іншим радником. Весь вечір він пристально слідкував за Берегинею. Його обличчя залишалося непроникним, але в очах мигнула іскорка неприязні. Він вважав, що люди перетворюються на фанатиків поряд із Хранителькою. Це, на його думку, вже було занадто небезпечно! А ось вона захоче змістити вершини влади? Це поки вона виглядає білим і пухнастим ягнятком, але що, якщо із дня на день Хранителька покаже іншу сторону себе. Навіть Раджа вже стелиться відданим цуценям до її ніг, а що як вони вирішать відмовитися від радників і одноособно захопити владу…..це вже переходить усі межі допустимого. Фанатиків не можна допускати до прийняття рішень!

***

Свято тривало. Минув час, вогнища палали все вище, і сміх зливався з музикою. І тільки одна фігура непомітно зникла з-за столу для знаті. Шанкара, згорнувши поли свого одягу, тихо рушив убік. Пробрався вузькою стежкою повз будівлі, поки шум свята не залишився позаду.

Опинившись на відстані декількох вулиць, підійшов у тінь будівлі. Там його вже чекав чоловік у простому вбранні. Лампа над дверима хиталася від вітру, відкидаючи тремтливі тіні на їхні обличчя. Вони швидко перейшли до справи.

— Народ аплодує їй, — хмуро промовив Шанкара. — Раджа занадто захопився, перетворюється на фанатика! Довіряє їй більше, ніж нам. Це небезпечно.

— Ти маєш рацію, — відповів другий, зиркнувши через плече. — Усі вже шепочуться: мовляв, без її порад він і кроку не ступає. А тепер ще й перед усіма звеличив її. Якщо ми нічого не зробимо — скоро вона буде стояти поруч із ним, наче рівна.

Шанкара стиснув кулаки. Його очі задоволено блискнули, він був радий, що має прибічників і люди підтримують його. Зараз була нагода розквитатися і зміцнити свої позиції….для початку.

— За два тижні Раджа виїде у справах до сусідніх князівств і забере з собою більшість воїнів. Тоді у місті залишиться мінімум воїнів. Це найкращий час, щоб… навести лад. Навіть, якщо він візьметься мститися, ми маємо перевагу. Він буде дезорієнтований, занадто вже Володар залежить від тієї язичниці. Буде гарна нагода трохи приземлити його палкість до реформ.

Другий нахилився ближче, прошепотів:

— Добре, я зрозумів тебе. Храм залиш мені. Треба вирвати з коренем те, що вносить смуту у голови людей. Народ вірить у неї, як у Богиню. Я це виправлю.

— А разом із нею й князь, — додав Шанкара. — Він втратить опору. І тоді ми отримаємо владу, щоб правити по-справжньому.

Вони ще декілька хвилин погоджували деталі. Потім переглянувшись мовчки, обидва розуміли, що перетнули межу. Чоловік у простому одязі кивнув і зник у тіні провулку. Шанкара теж повернувся до свята, наче нічого не сталося.