Епілог

Уітмор з'явився пообідді, вигляд у нього був страшенно задоволений.

– Можна тебе привітати?

Я здивовано глянула на нього.

– Як ти знаєш?

– Ну, тепер я можу брати в тебе трохи енергії, це відчувається, значить ти стала нашою берегинею, насправді.

– Ах ти! – гримнула на нього.

– Спокійно, без твого дозволу я не зможу це робити, утім, було б непогано, якби ти трохи поділилася. Перебування у цій подобі забирає в мене купу сил.

– А як ти виглядаєш на справді?

– Ніяк, Ельвіро. Я ж дух, безтілесний. Це все, – вин тицьнув на себе лапою – для тебе.

– Що ж, дозволяю. Як це зробити?

– Дуже просто, я трохи посиджу у тебе на руках, а ти мене погладь.

– І все? – я вигнула брови.

– І все.

Відчуття було дивним, наче з мене щось тягнуть, а коли я гладила біле хутро з під пальців вилітали сині іскри.

– Так набагато краще! – Феррікон зістрибнув вниз.

– Послухай, Уітморе, ти ж знав, про джерело і спотворення ритуалу поклоніння?

Він сіпнув вухами.

– Не все. Проте, поки ти ще не спитала – ні, я не міг розповісти. Та, навіть, якби розповів, хіба б це щось змінило?

Я задумалася і заперечно похитала головою.

– Не думаю.

– До речі, ти б поговорила з Ортидом.

– Навіщо? – чесно кажучи я побоювалася духа-захисника.

– Затим, що він тебе прийняв по справжньому й не скривдить. Може щось і підкаже про твою магію.

– Сподіваюся більше ніяких ритуалів? – я здригнулася.

– Ні, вже не потрібно, я відчуваю, що він знову став собою.

– А як же той серцевинний камінь у моєму замку, він тоді теж запалав.

– Не знаю, можеш про нього спитати. Ходімо просто зараз.

– Ну добре, – неохоче погодилася я.

Коли ми перенеслись до печери руни й камінь засвітилися самі по собі, ніби очікували на нас.

– Ти прийшла, Ельвіро, – пролунав голос Ортида – я тебе чекав. Дякую, що вбила рудоволосого мага, тепер клятва виконана.

– Як ти знав про нього? – спитала я.

– Просто знав, як і джерело. Для мене немає ні минулого не майбутнього, я просто існую, – він глибоко зітхнув – хоча, без тебе не стане і нас.  

– А що робити з тим Ортидом, що живе в моєму домі? – спитала я.

– Він не спить?

– Ні.

– Що ж, можливо, він прокинувся через тебе, ти пов'язана з ним кров'ю роду, Приходь до нього, і до мене приходь, гадаю, ми можемо допомогти тобі опанувати твою магію.

– Спасибі. Скажи, а ти знав, що ми з Себастіаном станемо чоловіком і дружиною?

– Я відчував, що ви ніби дві половинки єдиного цілого, древня сила, частиною якої я є, знає краще, навіть якщо самі ви про це не здогадувались.

– Сподіваюсь, ти не захочеш за свою допомогу ще якісь жертви?

Печеру заповнив низький сміх.

– Ні, Ельвіро. З цим покінчено назавжди. Не бійся. Тепер я можу допомагати тобі, тому що ми одне ціле. До того ж, навряд чи хтось окрім Ортидів знає на що здатна твоя магія. Ти вже почала чути магічні трави? – поцікавився він.

– Так, а як ти знаєш?

– Так само як знав, що ти прийдеш сюди сьогодні.

- А що ще ти знаєш про мою магію?

– Багато чого, можу допомогти її опанувати, якщо обіцяєш приходити до мене не менше як раз на тиждень.

– І ніякої крові? – спитала про всяк випадок.

– Ніякої, – підтвердив він – я не вампір, щоб пити твою кров, то був ритуал призиву, інакше я б не прокинувся, на жаль. Уітморе, ти чого там закляк ? Не прикидайся камінням безголосим, я знаю, що ти тут. Ти її зовсім зашугав!

– Думаю, все ж таки не так, як чорні маги й необхідність вилити на тебе пів літра крові, – ущипливо відповів Феррікон.

Вони почали сперечалися, звинувачуючи один одного і я вирішила що саме час припинити це.

– Послухай, Ортид, а ти не знаєш, чи можна скасувати кровну клятву?

– Її не можна скасувати, – перемкнувся він на мене.

– Я їй те саме сказав, – підключився Уітмор.

– Хоча, – повільно поговорив дух-захисник – можливо, можна сповільнити її. Якщо ти про Роберта, раджу спитати в магічних трав.

– Вони можуть знати?

– А ти думаєш, вони знають тільки як їм краще рости? – насмішкувато спитав Ортид.

– Та я взагалі тільки вчора їх перший раз почула, звідки мені знати.

– Ну от і дізнаєшся.

Ввечері Себастіан розповів батькові, що ми збираємося офіційно оголосити про наш шлюб. Він так зрадів, що, здавалося, готовий святкувати просто завтра.

– Я ж казав, що станцюю на твоєму весіллі, – він схопив мене в обійми й закрутив по кімнаті.

Я сміялася, відчуваючи на собі люблячий погляд Бастіана, і вперше в житті, була дійсно щаслива.

                                                   ***

Прийшла зима. Вперше за всі роки наш сад засипало снігом. Я була в захваті.

Нарешті настав день нашого з Себастіаном весілля. Я навіть уявити не могла, що стану зимовою нареченою. Ми не запрошували багато гостей, тільки найближчих друзів.

Минулого місяця я знов почала навчатися в академії. Тепер там відкрили новий факультет універсальної магії, тож ми з Флорою і Мартою були нескінченно цьому раді. Виходило, що ми станемо справжніми магессами, зможемо працювати та приносити користь магічному суспільству.

Насправді такі факультети відкрили по всій країні, після того, як діло набуло широкого розголосу.

Я сиділа перед дзеркалом і милувалася простим, однак, витонченим фасоном весільної сукні від мадам Кюр'є.

Довга, з тонким поясом на талії й закритим верхом, розшитим квітами Розьє.

Волосся не забране у зачіску, хвилею спускалося до самої талії, очі блищали від емоцій, що переповнювали мене.

– Ну, як? – повернулася до Уітмора, який розвалився на ліжку.

– Перфект! Просто люкс!

Я засміялася.

– Де ти понабирався цих слів?

– Та я ж читаю ці ваші романи!