Епілог

Уітмор з'явився пообіді, вигляд у нього був страшенно задоволений.

– Можна тебе привітати?

Я здивовано глянула на нього.

– Як ти знаєш?

– Ну, тепер я можу брати в тебе трохи енергії, це відчувається, значить ти стала нашою берегинею, насправді.

– Ах ти! – гримнула на нього.

– Спокійно, без твого дозволу я не зможу це робити, утім, було б непогано, якби ти трохи поділилася. Перебування у цій подобі забирає в мене купу сил.

– А як ти виглядаєш насправді?

– Ніяк, Ельвіро. Я ж дух, безтілесний. Це все, – вин тицьнув лапою на себе – для тебе.

– Що ж, дозволяю. Як це зробити?

– Дуже просто, я посиджу у тебе на руках, а ти мене погладь.

– І все? – я вигнула брови.

– І все.

Відчуття було дивним, наче з мене щось тягнуть, а коли я гладила біле хутро, з-під пальців вилітали сині іскри.

– Так набагато краще! – Феррікон зістрибнув вниз.

– Послухай, Уітморе, ти ж знав про джерело і спотворення ритуалу поклоніння?

Він сіпнув вухами.

– Не все. Проте, поки ти ще не спитала – ні, я не міг розповісти. Та, навіть якби розповів, хіба б це щось змінило?

Я задумалася і заперечно похитала головою.

– Не думаю.

– До речі, ти б поговорила з Ортидом.

– Навіщо? – чесно кажучи, я побоювалася духа-захисника.

– Затим, що він тебе прийняв по-справжньому й не скривдить. Може щось і підкаже про твою магію.

– Сподіваюся більше ніяких ритуалів? – я здригнулася.

– Ні, вже не потрібно, я відчуваю, що він знову став собою.

– А як же той серцевинний камінь у моєму замку, він тоді теж запалав.

– Не знаю, можеш про нього спитати. Ходімо просто зараз.

– Ну добре, – неохоче погодилася я.

Коли ми перенеслися до печери, руни й камінь засвітилися самі по собі, ніби очікували на нас.

– Ти прийшла, Ельвіро, – пролунав голос Ортида – я тебе чекав. Дякую, що вбила рудоволосого мага, тепер клятва виконана.

– Як ти знав про нього? – спитала я.

– Просто знав, як і джерело. Для мене немає ні минулого, ні майбутнього, я просто існую, – він глибоко зітхнув, – хоча без тебе не стане і нас.

– А що робити з тим Ортидом, що живе в моєму домі? – поцікавилась.

– Він не спить?

– Ні.

– Що ж, можливо, він прокинувся через тебе, ти пов'язана з ним кров'ю роду. Приходь до нього, і до мене приходь, гадаю, ми можемо допомогти тобі опанувати твою магію.

– Спасибі. Скажи, а ти знав, що ми з Себастіаном станемо подружжям?

– Я відчував, що ви ніби дві половинки єдиного цілого, древня сила, частиною якої я є, знає краще, навіть якщо самі ви про це не здогадувались.

– Сподіваюсь, ти не захочеш за свою допомогу ще якісь жертви?

Печеру заповнив низький сміх.

– Ні, Ельвіро. З цим покінчено назавжди. Не бійся. Тепер я можу допомагати тобі, тому що ми одне ціле. До того ж, навряд чи хтось окрім Ортида знає, на що здатна твоя магія. Ти вже почала чути магічні трави? – запитав він.

– Так, а як ти знаєш?

– Так само, як знав, що ти прийдеш сюди сьогодні.

– А що ще ти знаєш про мою магію?

– Багато чого, можу допомогти її опанувати, якщо обіцяєш приходити до мене не менше як раз на тиждень.

– І ніякої крові? – уточнила про всяк випадок.

– Ніякої, – підтвердив він – я не вампір, щоб пити твою кров, то був ритуал призову, інакше я б не прокинувся, на жаль. Уітморе, ти чого там закляк? Не прикидайся камінням безголосим, я знаю, що ти тут. Ти її зовсім зашугав!

– Думаю, все ж таки не так, як чорні маги й необхідність вилити на тебе півлітра крові, – ущипливо відповів Феррікон.

Вони почали сперечатися, звинувачуючи один одного, і я вирішила, що саме час припинити це.

– Послухай, Ортиде, а ти не знаєш, чи можна розірвати кровну клятву?

– Її не можна розірвати, – перевів увагу на мене.

– Я їй те саме сказав, – підтакнув Уітмор.

– Хоча, – повільно поговорив дух-захисник – можливо, є шанс сповільнити її. Якщо ти про Роберта, раджу спитати в магічних трав.

– Вони можуть знати?

– А ти думаєш, вони знають тільки, як їм краще рости? – насмішкувато спитав Ортид.

– Та я взагалі тільки вчора їх перший раз почула, звідки мені знати.

– Ну от і дізнаєшся.

Ввечері Себастіан розповів батькові, що ми збираємося офіційно оголосити про наш шлюб. Чоловік так зрадів, що, здавалось, готовий був святкувати просто завтра.

– Я ж казав, що станцюю на твоєму весіллі, – він схопив мене в обійми й закрутив по кімнаті.

Я сміялася, відчуваючи на собі люблячий погляд Бастіана, і вперше в житті була дійсно щаслива.

Прийшла зима. Вперше за всі роки наш сад засипало снігом. Я була в захваті.

Нарешті настав день нашого з Себастіаном весілля. Я навіть уявити не могла, що стану зимовою нареченою. Ми не запрошували багато гостей, тільки найближчих друзів.

Минулого місяця я знову почала навчатися в академії. Тепер там відкрили новий факультет універсальної магії, тож ми з Флорою і Мартою були нескінченно цьому раді. Виходило, що ми станемо справжніми магессами, зможемо працювати та приносити користь магічному суспільству.

Насправді такі факультети відкрили по всій країні, після того, як справа з викраданням дівчат набула широкого розголосу.

Я сиділа перед дзеркалом і милувалася простим, однак витонченим фасоном весільної сукні від мадам Кюр'є.

Довга, з тонким поясом на талії й закритим верхом, розшитим квітами Розьє.

Волосся не забране у зачіску, хвилею спускалося до самої талії, очі блищали від емоцій, що переповнювали мене.

– Ну, як? – повернулася до Уітмора, який розвалився на ліжку.

– Перфект! Просто люкс!

Я засміялася.

– Де ти понабирався цих слів?

– Та я ж читаю ці ваші романи!

– Ти ж казав, що вони нудні!

Феррікон змахнув лапою.