Дар і любов

Я вибігла до саду. Було вже досить холодно, тож вирішила піти до критої оранжереї, де дядько вирощував магічні трави.

Прогулюючись між строкатими рослинами, я розмірковувала над тим, чому Себастіан завжди такий, наче шаблю проковтнув.

І що означає: «Чекай на мене завтра ввечері»? Чого чекати?

Як дізнатися, про що він насправді думає?

Я водила рукою по листочках, коли почула тихий шепіт:

— Якщо хочеш дізнатися правду — візьми мене, візьми!

— Хто тут? — напружено спитала.

— Я трава правди. Візьми кілька листків і звари чай. Він вип’є й не зможе збрехати.

— Слухай її більше! — промовив бас. — Візьми краще мене. Я квітка надії — вип’єш із мене чай, і настрій покращиться!

— Ой, ну ти чула їх! Краще щипни з нас кілька гілочок — спатимеш, як дитина! — пропищали тоненькі голоси.

— Ви що, вмієте говорити? — здивовано спитала я, роздивляючись трави навколо.

— Дорогенька, звичайно, вміємо! — затряслася від сміху якась бура рослина.

— Було б із ким говорити! — знову сказав бас. Він доносився від маленького кущика, вкритого дрібними сріблястими квіточками.

— Ми й раніше до тебе зверталися, та ти не чула — ніхто не чує! — заговорила трава правди — висока, тонка, з пухнастими щіточками на кінці.

— І ми зверталися! — пропищали сонкущі.

Оце так! Навіть у магічному світі говорити з рослинами — це щось надзвичайне.

— Що ж, якщо я вас тепер чую, то дякую вам за пропозиції. Утім, правду, думаю, і так мені скажуть, а от спокійно поспати не завадить.

Я вже схилилася до сонкущів, щоб відламати кілька гілочок, коли вони заверещали:

— Ти що, геть з глузду з’їхала?! Магічні ножиці он там, на столі, бери! Ріж акуратно, а потім полий нас і підживлення засипати не забудь!

— І нам! І нам! І нам! Я хочу більше води! А мені б на вулицю! Перестав мене ближче до сонця, дівчино, як там тебе звати?

Почулося з усіх боків.

— Мене звати Ельвіра! — крикнула я.

— Привіт, Ельвіро! — відповіли хором.

— Ворушись! Чого стоїш? Хапай відро! А мені тут перекопати землю треба!

Знову здійнявся ґвалт.

Що й казати, вийшла я з оранжереї, коли вже зовсім стемніло, втомлена й перемазана землею. Зате з двома гілочками сонкуща і купою нових знань про те, як правильно вирощувати магічні трави.

— Що це ти робила? — здивовано спитав дядько Роберт, побачивши мене.

— Допомагала твоїм магічним травам.

— Як це? Я вже тридцять років за ними доглядаю й не пригадую, щоб ти колись цікавилася моєю оранжереєю.

— Так, проте сьогодні я почула, як вони говорять.

Дядько недовірливо зіщулився.

— Що?!

Я знизала плечима.

— Сама не знаю як, утім бурій руті зовсім не подобалося стояти в кутку, а клищина хотіла на вулицю.

— Еллі, це трохи чудернацьки, тобі не здається? Говорити з рослинами! Ніколи про таке не чув! Що ж, це навіть цікаво.

— Цікаво, але виснажливо. Я спати.

Заварювати траву не довелося — щойно голова торкнулася подушки, я заснула.

Вранці про всяк випадок пішла до саду й спробувала поговорити з деревами, відчуваючи себе повною дурепою, але слід було перевірити.

Дякувати духам, їх я не почула! Виходить, що я можу чути тільки магічні рослини. Що ж, це хороша новина. Не вистачало мені ще чути всіх підряд!

Після сніданку я вирішила все ж таки навідатися до Еріка. Підтримати його як друга.

Коли увійшла до палати, він сидів на підвіконні, дивлячись у вікно.

— Еріку?

Маг повернувся, і в мене защеміло серце. Величезні чорні кола під очима, запалі щоки. Скуйовджене волосся стирчало на різні боки. Судячи з того, як висів на ньому одяг, він дуже схуд.

— Ти прийшла, Еллі! Я гадав, що ти більше ніколи не захочеш мене бачити! — Ерік зіскочив на підлогу й підійшов ближче.

— Це не так. Мені все розповіли… ти не мав вибору! Я ні в чому тебе не звинувачую, Еріку.

— Чесно кажучи, Еллі, я вже не знаю, чи справді я не винен. Спогади повертаються до мене — один жахливіший за інший. Я викрадав дівчат! Я зробив так, що на тебе в парку напала ліана. Я допоміг йому вкрасти документи… — чоловік стиснув кулаки. — У Глорі вдома! І духи знають, що ще я накоїв!

— Послухай, Еріку, не картай себе. Ти не міг протистояти, та й ніхто б не зміг, розумієш?

Він похитав головою.

— Це так дивно. Я наче був собою, планував своє життя, вважав, що народився в хорошій родині. Моя мати просто вбита горем. Стільки років прожити з людиною, про яку нічого не знаєш! — очі мага почервоніли.

Я підійшла ближче й, узявши Еріка за руку, стиснула її.

— Будь сильним хоча б для неї. Я впевнена, удвох ви зможете все здолати!

— Дякую тобі, Еллі. Прости мені! Ти… ти справді мені подобаєшся, та тепер… тепер я й сам себе не знаю! — він глибоко зітхнув.

— А бути друзями ми зможемо?

Чоловік кволо усміхнувся й кивнув.

Ми проговорили ще деякий час, і я поїхала на зустріч із Глорі. Виходячи з палати, зіткнулася з Бальмоном. Цікаво, чи причетний він до того, що до Еріка повертаються спогади? Певно, не дуже приємний процес.

Вже близько години ми з Глорі кружляли доріжками в Садах. Вона розповідала про Річарда. Його підвищили, одначе на роботі він став проводити ще більше часу.

За два місяці мала початися підготовка до весілля.

Глорі глянула на мене.

— Еллі, скажи, ти кохаєш Себастіана? — несподівано спитала вона.

— Знаєш, Глорі, напевно, що кохаю, та не думаю, що це має значення. Він сказав, щоб сьогодні ввечері я на нього чекала. Певно, хоче з цим всім покінчити. До того ж у нього є Ґрета.

— Це та цілителька?

Я кивнула.

— А я думаю, ти не права! Він би не кинувся тебе рятувати, якби нічого не відчував!

— Та це просто обов’язок!

— Ні, Ельвіро! Я бачила його, коли ти зникла. Себастіан мало землю не перевернув, щоб тебе знайти. Не знаю, які демони роздирають його душу, та почуття в нього точно є.