Порятунок

– Не знаю, як тобі це вдалося, утім так навіть краще. Первісна сила любить жертви! – прокричав маг.

– Відійди від неї! – почула я голос Себастіана.

Ще ніколи в житті я не була така рада чути його голос!

– Треба було тебе тоді вбити, а я…

Монстр не договорив, бо хвиля сирої сили збила його з ніг.

Проте це виявилось ненадовго — чоловік підскочив і кинувся на Себастіана.

Я нічого не бачила — тільки чула. Як не намагалася викрутити голову — намарно.

У якийсь момент почула стогін, та не могла зрозуміти, чий він. Вибухи, глухі звуки ударів, здригання землі.

А що, як монстр уб’є Бастіана?!

Він же набагато сильніший за нього!

Та що я можу?! Навіть звільнитися не в змозі! Я смикала руками й ногами. Відчувши, що знову можу контролювати свою магію, спробувала розв’язати пута. Нічого не виходило. З очей потекли сльози.

Невже все так скінчиться?!

Раптово запала тиша. Я напружено прислухалася, але не почула жодного звуку. Час неначе застиг. Повернувши голову, побачила, що монстри заклякли — ніхто з них не ворушився.

До вух долетів мелодійний передзвін. Повернувшись у бік звуку, я помітила яскраве світло. Воно було таким сліпучим, що мені довелося заплющити очі.

– Відкрий очі, дитя! – пролунало в моїй голові. – Не бійся!

Піднявши повіки, просто перед собою, я побачила найгарнішу жінку, яку тільки можна уявити. Її довге вогняне волосся сягало самої підлоги. Білосніжна шкіра світилася, а жовті несьогосвітні очі палали тьмяним полум’ям.

– Хто ви? Я що, вже померла? – спитала з жахом.

– Ні, не померла. Послухай мене уважно — у нас мало часу. Я та, що колись давно дала силу людській дівчині. Я — Джерело. – Вона глибоко зітхнула. – Маги спотворили мій дар.

Дивним було те, що губи красуні зовсім не ворушилися, однак я чула її голос.

– Дівчина з серцем, що повнилося любов’ю, попросила врятувати її коханого. І я погодилася. Я створила для неї помічників і наділила її магією. Разом вони були єдиним цілим. Проте чорні маги обернули моє добро на нескінченний кривавий ритуал. Чисті серця берегинь виривали з їхніх грудей, а Ортидів перетворили на кровожерливих монстрів. Маги пробудили древній закон рівноваги. Жорстокий і дикунський! – в очах жінки вирувало червоне полуміння.

– Я нічого не могла з цим вдіяти, на жаль. Я не владна щось змінювати у світі з власної волі — тільки якщо мене просять. І вони просили — усе більше сили! Аж допоки берегинь майже не залишилося. Ти повинна зупинити це. Ти остання. Більше ніколи не буде тобі подібних. Зроби те, що пообіцяла! Допоможи мені нарешті навічно заснути!

Вогняна діва підійшла зовсім близько до мене і поклала ліву руку на мої груди.

У мене перехопило подих. Живильне тепло наповнювало серце, розтікаючись по тілу. Я відчувала, як нова промениста хвиля сили струменить магічними потоками. З кожним новим ударом серця вона сповнювала мене.

– Серце, що любить, дасть тобі силу, дитя! Прощавай! – проговорила вона й зникла.

У ту ж мить світ знову почав рухатися навколо. До мене долетіли звуки запеклої боротьби.

Дуже обережно я смикнула руками. Мені вдалося! З пальців злетіли крихітні сині іскри. Я сіла на жертовнику й побачила жахливу картину.

Себастіан у захисному коконі знову й знову завдавав ударів чудовиську, та воно невпинно тіснило його до монстрів, що несамовито стрекотали від запаху крові.

На мене ніхто не звертав уваги.

Я роззирнулася і помітила кинджал, який зронив мій кат.

Звільнивши ноги, безшумно зіскочила з жертовника та схопила його. У моїх руках трикутні камені на руків’ї спалахнули синім.

Ні про що більше не думаючи, я стрілою понеслася вперед і встромила довге гостре лезо чудовиську в спину — туди, де, як мені здавалося, мало б битися його серце.

Маг закричав, а я не могла відпустити руків’я. Я відчувала, як потік енергії проходить через руку до кинджала й, наче отрута, розтікається по тілу чоловіка.

Аж ось він рвонувся вбік, відкинувши мене до середини храму, й розвернувся.

На жахливій комашиній морді відбилися подив і невіра.

Він схопився за груди, з яких сочилася чорна кров.

– Як… – просипів. – Як ти змогла? – чоловік упав на коліна й захрипів — сині сполохи проходили крізь його тіло.

Монстр простягнув до мене кігтисту лапу, а потім упав.

Себастіан кинувся до мене.

– Ельвіро! Навіщо ти втрутилась? Ти могла померти!

Я глянула йому в очі й тихо вимовила:

– А інакше помер би ти.

Бістіан мовчав. А потім схопив мене в обійми й притиснув до грудей.

– Я думав, що вже тебе не побачу! Я так боявся, Ельвіро! Ніколи б собі не пробачив, якби з тобою щось сталося!

Я відсторонилася від нього.

– Не варто, – стомлено хитнула головою. – Я і так скоро… – я не договорила й замовкла.

Тіло мертвого мага почало змінюватися просто на очах.

Зникли величезні зуби, очі стали нормального розміру. Замість жахливих чорних дірок з’явився тонкий ніс. На голові завивалося руде волосся.

У першу мить мені здалося, що переді мною лежить Ерік Рот. Я ледь не закричала, та, придивившись, зрозуміла, що цей чоловік, хоч і був дуже схожий на нього, утім усе ж виглядав набагато старшим.

– Я вбила рудоволосого мага! – скрикнула.

Себастіан глянув на мене так, наче сумнівався, чи сповна я розуму.

– Я його вбила! Слава духам!

– Я це бачу, Ельвіро, – промовив він сторожко, неначе говорив із безумною. – Цей маг дуже схожий на Еріка Рота. Нам потрібно повертатися — храм починає руйнуватися! Глянь, чудовиська все ближче!

І справді, колони затремтіли, а підлога заходила під ногами.

– Давай мені руку, Ельвіро!

Я простягнула магу руку — і вже наступної миті ми стояли посеред саду біля нашого замку.

Я дивилася на Бастіана й не вірила, що повернулася живою. Від пережитого мене почало трясти. На очі навернулися сльози.