Загадковий документ

Наступні дні я була зайнята тим, що намагалася приховати браслет. Добре допомагали сукні з довгим рукавом, утім, треба було придумати щось інше. Вихідні наближалися, а мені зовсім не хотілося, щоб Глорі побачила татуювання. Пояснити я нічого не зможу і вона, скоріше за все, образиться. Останнім часом, ми й так трохи віддалилися.

Я знайшла свій старий шкіряний браслет, розшитий квітами розалій. Він був достатньо широким, щоб повністю сховати рунний візерунок.

Я раділа, що Глорі приїде, втім, думки про Флору не давали мені спокою. Занадто багато часу пройшло з її викрадення. Я все більше вірила, що вже ніколи не побачу подругу.

Може, Бастіан щось знає? Після нічного візиту, бачити його не хотілося, та вибору не було.

Постукала у двері його кімнати. Тиша. Спустилася до кабінету – теж нікого.

У коридорі зустріла дядька й спитала, чи не знає він де Себастіан.

– Він у саду за замком, тренується.

– Тренується?! – здивувалася я.

За все життя не пам’ятаю, щоб Себастіан тренувався вдома.

– Так. З того часу як ти поїхала до академії, він часто займався тут. Коли ти повернулася, перестав. А останні дні знов з п’яти ранку ганяє, наче скажений.

Я знизила плечима.

Надівши тепле пальто й шапку, пішла до саду.

Йти довелося доволі довго, аж до самого озера. Чим ближче я підходила, тим сильніше хотілося повернутися.

Роздягнений до пояса, у широких чорних штанях, Бастіан бився з енергетичним фантомним воїном.

Чоловік був схожий на великого хижого кота. Сталеві м’язи перекочувались під засмаглою шкірою. Кожен рух чіткий та вивірений. Чорне волосся виблискувало у тьмяних осінніх промінцях.

Підійшовши зовсім близько, я не наважувалась щось сказати.

Різко розвернувшись до мене, він клацнув пальцями й фантом зник. Наші очі зустрілися і я відчула, що мимоволі червонію.

– Тобі не холодно? – бовкнула.

– Хочеш перевірити? – він зробив крок до мене і навіть, крізь шари тканини я відчула жар, що розходився хвилями від його тіла.

Заперечно хитнула головою.

– Послухай, Себастіане, – відступила від нього – я хотіла спитати, чи ти знаєш щось про Флору? Є якісь новини?

Зелені очі враз потемніли.

– Ні. Мені шкода, та пошуки нічого не дають.

– Як же так?!

– Ельвіро, ти ж доросла і повинна розуміти, що магія не всесильна. Вочевидь, ця потвора знайшла спосіб дуже добре ховати своїх жертв.

Я кивнула.

– Я все одно буду сподіватися, що її знайдуть.

Неочікувано для мене, Себастіан простягнув руку й торкнувся локона, що вибився з під шапки та заправив його за вухо.

Я відсахнулася, серце закалатало у грудях мов божевільне. Розвернулася і майже побігла назад до замку.

– Ельвіро, – полетіло мені у спину – наступного разу не забудь попросити в мене дозволу, перш ніж когось запрошувати.

Подруга приїхала в суботу пообідді. Я вибігла на двір зустріті її й ми міцно стиснули одна одну в обіймах.

– Еллі! Як же я скучила за тобою, ти просто не уявляєш! А Себастіан знає про мій візит, чи заборона на відвідування скасована?

– Я теж скучила! Чесно кажучи, я його не питала. Йому це не сподобалось. Та мені все одно, я так стомилася сидіти тут наче я ув'язнена! Ходімо, пообідаємо разом!

Залишивши Філіпа розбиратися з речами, ми взялись за руки та побігли до їдальні, як колись в дитинстві.

Ввечері ми сиділи в моїй кімнаті, поглинаючі солодкі тістечка й теревенили.

– Еллі, я хочу тобі щось сказати, ти дізнаєшся про це першою! – вона схвильовано глянула на мене – Річард зробив мені пропозицію!

Вона трохи почервоніла і притулила долоні до щок.

– Уявляєш!? – щасливо розсміялася.

– Глорі! Я така рада за тебе! Хоча, я й не сумнівалася, що рано чи пізно ви одружитесь.

Ми обійнялися і розсміялись.

– Я не можу в це повірити! Я стану дружиною! І нарешті, в нас з Річардом буде все-все! Ну, ти розумієш, про що я.

– А ви ще не….?

– Ні. Хоча декілька разів ми були дуже близькі до цього! – захихотіла вона.

– Ти впевнена, що справді його кохаєш? – спитала я.

– Так! Не уявляю, що б зі мною було, якби батько йому відмовив. Мені здається, я б наклала на себе руки. Я так боялася, що тато схоче видати мене за якогось впливового мага, та він сказав, що любить мене і хоче бачити щасливою.

– Це чудово! Коли ви збираєтеся оголосити про заручини?

– Через два тижні, але Еллі, ти повинна бути там, я не зможу без тебе! До того ж, Річард хоче запросити Себастіана, а я дядька Роберта.

– Гадаю, вони погодяться.

Глорі заснула швидко. Я ж лежала поряд та думала, що тепер теж одружена. Одначе, чи надовго? А що, як Себастіан вирішить, що і справді має на мене усі права? Від такої перспективи стало моторошно. Моє життя перетворилося нескінченне падіння у глибоку яму, і чим далі, тим глибше.

Вихідні пройшли чудово, ми гуляли у парку, читали книжки, малювали, планували вечірку на честь заручин.

Я майже забула про всі проблеми, втім, час не стоїть на місці. У неділю ввечері Глорі повернулася додому.

Зате, нарешті, з'явився Феррікон.

Побачивши Уітмора, я навіть не привіталася, а знявши браслет, просто тицьнула йому під ніс своє зап'ястя.

– Нічого не хочеш мені пояснити? Себастіан так збісився коли побачив у себе такий самий з моїм ім'ям, що думала він дім спалить! Ти знав, що таке можливо? Ану, кажи давай, щур ти волохатий!

– Гарно дякую за порівняння Ельвіро! Ні, я не знав, і взагалі не уявляю чому це сталося. Чесне слово! – він підняв лапи вгору – Проте, з іншого боку, не бачу трагедії. Не хоче, хай розірве, це ж не складно.

– Дядько йому те саме сказав, а він приперся до мене серед ночі й ніс якусь дурню.

– А це вже цікаво, то наш хлопець таки має на тебе плани?

– Ніякий він не наш! Що ж, якщо ти нічого не знаєш, краще зайнятися рунами.