Загадковий документ

Наступні дні я була зайнята тим, що намагалася приховати браслет. Добре допомагали сукні з довгим рукавом, утім треба було придумати щось інше. Вихідні наближалися, а мені зовсім не хотілося, щоб Глорі побачила візерунок. Пояснити я нічого не зможу, і вона, скоріше за все, образиться. Останнім часом ми й так трохи віддалилися.

Я знайшла свій старий шкіряний браслет, розшитий квітами Розалій. Він був достатньо широким, щоб повністю сховати рунний узор.

Я раділа, що Глорі приїде, втім думки про Флору не давали мені спокою. Занадто багато часу минуло з її викрадення. Я все більше вірила, що вже ніколи не побачу подругу.

Може, Бастіан щось знає? Після нічного візиту бачити його не хотілося, та вибору не було.

Постукала у двері його кімнати. Тиша. Спустилася до кабінету – теж нікого.

У коридорі зустріла дядька й спитала, чи не знає він, де Себастіан.

– Він у саду за замком, тренується.

– Тренується?! – здивувалася я.

За все життя не пам’ятаю, щоб Себастіан тренувався вдома.

– Так. З того часу, як ти поїхала до академії, він часто займався тут. Коли ти повернулася, перестав. А останні дні знов із п’яти ранку ганяє, наче скажений.

Я знизила плечима.

Надівши тепле пальто й шапку, пішла до саду.

Йти довелося доволі довго, аж до самого озера. Чим ближче я підходила, тим сильніше хотілося повернутися.

Роздягнений до пояса, у широких чорних штанях, Бастіан бився з енергетичним фантомним воїном.

Чоловік був схожий на великого хижого кота. Сталеві м’язи перекочувалися під засмаглою шкірою. Кожен рух чіткий та вивірений. Чорне волосся виблискувало у тьмяних осінніх промінцях.

Підійшовши зовсім близько, я не наважувалася щось сказати.

Різко розвернувшись до мене, він клацнув пальцями й фантом зник. Наші очі зустрілися, і я відчула, що мимоволі червонію.

– Тобі не холодно? – бовкнула.

– Хочеш перевірити? – маг зробив крок до мене, і навіть крізь шари тканини я відчула жар, що розходився хвилями від його тіла.

Заперечно хитнула головою.

– Послухай, Себастіане, – відступила від нього, – я хотіла спитати, чи ти знаєш щось про Флору? Є якісь новини?

Зелені очі враз потемніли.

– Ні. Мені шкода, та пошуки нічого не дають.

– Як же так?!

– Ельвіро, ти ж доросла і повинна розуміти, що магія не всесильна. Вочевидь, ця потвора знайшла спосіб дуже добре ховати своїх жертв.

Я кивнула.

– Я все одно буду сподіватися, що її знайдуть.

Неочікувано для мене Себастіан простягнув руку й торкнувся локона, що вибився з-під шапки, та заправив його за вухо.

Я відсахнулася, серце закалатало в грудях мов божевільне. Розвернулася і майже побігла назад до замку.

– Ельвіро, – полетіло мені у спину, – наступного разу не забудь попросити в мене дозволу, перш ніж когось запрошувати.

Подруга приїхала в суботу по обіді. Я вибігла на двір зустріти її, й ми міцно стиснули одна одну в обіймах.

– Еллі! Як же я скучила за тобою, ти просто не уявляєш! А Себастіан знає про мій візит, чи заборона на відвідування скасована?

– Я теж скучила! Чесно кажучи, я його не питала. Йому це не сподобалося. Та мені все одно, я так стомилася сидіти тут наче я ув'язнена! Ходімо, пообідаємо разом!

Залишивши Філіпа розбиратися з речами, ми взялися за руки та побігли до їдальні, як колись у дитинстві.

Ввечері ми сиділи в моїй кімнаті, поглинаючи солодкі тістечка й теревенячи.

– Еллі, я хочу тобі щось сказати, ти дізнаєшся про це першою! – дівчина схвильовано глянула на мене. – Річард зробив мені пропозицію!

Вона трохи почервоніла і притулила долоні до щік.

– Уявляєш!? – щасливо розсміялася.

– Глорі! Я така рада за тебе! Хоча я й не сумнівалася, що рано чи пізно ви одружитесь.

Ми обійнялися і розсміялися.

– Я не можу в це повірити! Я стану дружиною! І нарешті в нас з Річардом буде все-все! Ну ти розумієш, про що я.

– А ви ще не…?

– Ні. Хоча декілька разів ми були дуже близькі до цього! – захихотіла вона.

– Ти впевнена, що справді його кохаєш? – спитала я.

– Так! Не уявляю, що б зі мною було, якби батько йому відмовив. Мені здається, я б наклала на себе руки. Я так боялася, що тато схоче видати мене за якогось впливового мага, та він сказав, що любить мене і хоче бачити щасливою.

– Це чудово! Коли ви збираєтеся оголосити про заручини?

– Через два тижні, але Еллі, ти повинна бути там, я не зможу без тебе! До того ж, Річард хоче запросити Себастіана, а я – дядька Роберта.

– Гадаю, вони погодяться.

Глорі заснула швидко. Я ж лежала поряд та думала, що тепер теж одружена. Одначе чи надовго? А що, як Себастіан вирішить, що і справді має на мене всі права? Від такої перспективи стало моторошно. Моє життя перетворилося на нескінченне падіння у глибоку яму, і чим далі, тим глибше.

Вихідні пройшли чудово, ми гуляли у парку, читали книжки, малювали, планували урочистий прийом на честь заручин.

Я майже забула про всі проблеми, втім час не стоїть на місці. У неділю ввечері Глорі повернулася додому.

Зате нарешті з’явився Феррікон.

Побачивши Уітмора, я навіть не привіталася, а знявши браслет, просто тицьнула йому під ніс своє зап’ястя.

– Нічого не хочеш мені пояснити? Себастіан так збісився, коли побачив у себе такий самий з моїм ім’ям, що думала, він дім спалить! Ти знав, що таке можливо? Ану, кажи, щур ти волохатий!

– Гарно, дякую за порівняння, Ельвіро! Ні, я не знав і взагалі не уявляю, чому це сталося. Чесне слово! – Феррікон підняв лапи вгору. – Проте з іншого боку не бачу трагедії. Не хоче – хай розірве, це ж не складно.

– Дядько йому те саме сказав, а він приперся до мене серед ночі й верз якусь маячню.

– А це вже цікаво, то наш хлопець таки має на тебе плани?

– Ніякий він не наш! Що ж, якщо ти нічого не знаєш, краще зайнятися рунами.