Правда

– Дядьку, навіщо ви так сказали? Це ж брехня!

– Еллі, я не дурень і розумію, що Себастіан вижив не просто так, крім того я відчуваю якусь присутність у своєму домі. Не погану, але відчуваю якесь магічне створіння. Розкажи мені, що ти зробила?

– Я… я не можу, – схлипнула, – просто не можу. Я не розумію, дядьку, чому він так ненавидить мене і мою матір. Чому?! – заридала.

Чоловік узяв мене за руку.

– Не плач, Еллі, справа зовсім не в тобі. Кого Себастіан справді ненавидить, так це мене. – Він тяжко зітхнув.

– Це маячня!

– Ні, люба моя, це правда. Чому ти думаєш, мій єдиний син обрав навчатися якомога далі від дому? Не приїздив на канікули? Чи ти колись бачила, як він мене обіймає? Принаймні сам?

– Та звідки ж мені знати? Ви ніколи мені нічого не розказували!

– Не плач, Еллі, будь ласка! – дядько погладив мене по щоці й зітхнув. – Що ж, можливо, це якось тобі допоможе. Врешті-решт, ти маєш право знати. Твій батько Росс Штайн ніколи не був моїм другом. Швидше навпаки. Зарозумілий, пихатий, з непомірною жагою влади – ось його портрет. Одним словом – абсолютник. Проте ми разом навчалися. Ставши старшими, ходили на прийоми, мали спільних знайомих. Не думай, що я хочу очорнити його. Хоч сам я і магістр світла, та ментальність мав таку саму. Я народився зі срібною ложкою в роті, у голову мені вкладали одне – ми найкращі, вищі, еліта, аристократи. – маг відвернувся до вікна.

– Як і всі ми, Росс одружився з жінкою, яку для нього вибрали батьки. Вони жили вже достатньо довго, та дітей у них не було, це, між іншим, поширена проблема в магічних подружжях сильних магів. Одного дня твій батько прислав мені листа, в якому просив захистити якусь Емілі, – продовжував він, – тоді я ще не знав, хто це.

Сказати, що я здивувався, – нічого не сказати. Як я вже відзначив, ми не були друзями. Однак він писав, що припустився помилки й тепер він мій боржник. Мене не цікавили його помилки. А от мати вплив на такого сильного мага мені дуже хотілося.

Тож я погодився на зустріч. Ну що могло піти не так? На моїй стороні сила, я займаю впливову посаду, а тепер ще й зможу отримати зиск із самого Росса Штайна!

Проте все це стало неважливим, коли я вперше побачив твою матір. Того дня я зрозумів, що таке кохання з першого погляду. Вона була така гарна, тендітна, а коли усміхалася, у мене завмирало серце. Не думай, що те, що сказав Себастіан, – правда, Емілі ніколи не намагалася мене звабити або отримати мої гроші.

Емілі Буш – так звали твою матір. Звичайна дівчина з простої сім’ї, у якої прокинувся дар. Той самий, що й у тебе.

Це зараз звичайні люди з даром можуть навчатися, і їх узагалі хтось помічає. Раніше, – чоловік гірко усміхнувся, – раніше було по-іншому. Таких людей чекала страшна участь. Їх могли вбити власні родичі або ж люди, серед яких вони росли і жили, чи чорні маги.

Дядько глибоко зітхнув.

– І хоча закон уже тоді таке забороняв, ніхто не слідкував за його виконанням, – продовжував він. – Маги сприймали це як необхідне зло, якщо хочеш. Я розумію, як це звучить, повір. Утім я і сам довго перебував у полоні таких переконань.

Росс сказав, що нібито дівчина його далека родичка. Та й дурню було зрозуміло, що Емілі його коханка. Достатньо було просто глянути на тебе.

Він привів її з тобою на руках і попросив сховати. Росс наклав на неї чари ілюзії, так що для всіх її магії не існувало.

Дивлячись у темні, загадкові очі твоєї матері, я не спромігся відмовити. Ви залишилися у моєму домі. Емілі працювала економкою. Альвіна, моя дружина, як ти знаєш, не тямила себе від люті. На жаль, я не кохав свою жінку, нас одружили батьки, однак я завжди її поважав. Принаймні так я думав.

На той час вона вже давно і тяжко хворіла, ми зверталися до найкращих цілительок, але всі вони були безпорадні. Нічого не можна було вдіяти. Можливо, це вплинуло на неї, і вона почала підозрювати мене у зраді та вимагала, щоб я вас позбувся, відправив кудись подалі.

Я вагався. Усе змінилося того дня, коли твій батько, смертельно поранений, перенісся просто в мій кабінет і запитав, чи зможу я дати йому кровну клятву, що з тобою та Емілі все буде добре.

Я був закоханий до нестями і погодився, дав клятву. Це чув Себастіан.

Він розказав усе Альвіні. Вона поставила мені умову: або вона, або Емілі. – дядько опустив голову.

– Я обрав твою матір. Ми переїхали до іншого міста. Там у мене був невеликий будинок.

Я ніколи собі не пробачу цей вибір, ніколи. Звичайно, після смерті Росса чари ілюзії розвіялися, і ті, від кого він вас ховав, нарешті нас знайшли. Емілі вбили просто на моїх очах, якісь безумні фанатики істинних магів. Я нічого не міг вдіяти.

Я ніколи не пробачу собі й того, що зробив зі своєю дружиною, після того як я залишив її, вона почала згасати. Коли я повернувся додому з тобою, вона померла.

Дядько замовк.

– Мені нема прощення, тому навіть і добре, що ця клятва мене вбиває. Я не заслуговую на життя, та оскільки я заприсягся дбати й про твою безпеку, я живу. Так, клятва руйнує моє тіло і магічні потоки, але дуже повільно.

Тому, Еллі, Себастіан ненавидить не тебе, повір мені, він ненавидить мене і не може пробачити. Не знаю, можливо, поки мене не було, мати наговорила йому, що Емілі була моєю коханкою або полювала на мої гроші. Він, вочевидь, так вважає і зовсім не хоче бачити, що ти не така.

– Мені шкода, що все так вийшло. Але ж чому ви вирішили жити з моєю матір’ю? Чому погодилася вона?

– Не жити, Еллі, бути поряд. Мені здавалося, що мине якийсь час, і вона зможе прийняти мою любов, забуде про Росса. Та я був дурнем. А вона? Не знаю. Скоріше за все, просто боялася залишитися сама.

– А що ж сталося з дружиною батька? Ровеною Ольє?

– Наступного дня, після того як Росс, узявши з мене клятву, зник, їх обох знайшли мертвими у власному замку. Якийсь час велося розслідування, проте вбивцю так і не знайшли.