Правда

– Дядьку, навіщо ви так сказали? Це ж брехня!

– Еллі, я не дурень і розумію, що Себастіан вижив не просто так, до того ж, я відчуваю якусь присутність у своєму домі. Не погану, але відчуваю якесь магічне створіння. Розкажи мені, що ти зробила?

– Я… я не можу, – схлипнула – просто не можу. Я не розумію, дядьку, чому він так ненавидить мене і мою матір. Чому?! – заридала.

Він взяв мене за руку.

– Не плач Еллі, діло зовсім не в тобі. Кого Себастіан справді ненавидить – так це мене. – він тяжко зітхнув.

– Це маячня!

– Ні, люба моя, це правда. Чому ти думаєш мій єдиний син обрав навчатися якомога далі від дому? Не приїздив на канікули? Чи ти колись бачила, як він мене обіймає? Принаймні, сам?

– Та звідки ж мені знати? Ви ніколи мені нічого не розказували!

– Не плач, Еллі, будь ласка! – він погладив мене по щоці й зітхнув – Що ж, можливо, це якось тобі допоможе. Врешті-решт, ти маєш право знати.

– Твій батько Росс Штайн ніколи не був моїм другом. Скоріше, навпаки. Зарозумілий, пихатий, з непомірною жагою влади – ось його портрет. Одним словом – абсолютник. Проте, ми разом навчались. Ставши старшими,  ходили на прийоми, мали спільних знайомих.

Не думай, що я хочу очорнити його. Хоч, сам я і магістр світла, та ментальність мав таку саму.

Я народився зі срібною ложкою в роті, в голову мені вкладали одне – ми найкращі, вищі, еліта, аристократи. – він відвернувся до вікна.

– Як і всі ми, Росс одружився з жінкою яку для нього вибрали батьки. Вони жили вже достатньо довго, та дітей в них не було, це між іншим, поширена проблема в магічних подружжях  сильних магів.

Одного дня, твій батько прислав мені листа, в якому просив захистити якусь Емілі, – продовжував він – тоді, я ще не знав хто це.

Сказати, що я здивувався – нічого не сказати. Як я вже відзначив, ми не були друзями. Однак, він писав, що припустився помилки й тепер, він мій боржник. Мене не цікавили його помилки. А от мати вплив на такого сильного мага мені дуже хотілося.  

Тож, я погодився на зустріч. Ну, що могло піти не так? На моїй стороні сила, я займаю впливову посаду, а тепер ще й зможу отримати зиск з самого Росса Штайна!

Проте, все це стало не важливим, коли я вперше побачив твою матір. Того дня я зрозумів, що таке кохання з першого погляду. Вона була така гарна, тендітна, а коли посміхалася, в мене завмирало серце. Не думай, що те, що сказав Себастіан правда, Емілі ніколи не намагалася мене звабити, або отримати мої гроші.

Емілі Буш – так звали твою мати. Звичайна дівчина, із простої сім’ї, в якої прокинувся дар. Той самий, що і в тебе.

Це зараз звичайні люди з даром можуть навчатися і їх взагалі хтось помічає. Раніше, – він гірко всміхнувся – раніше, було по-іншому. Таких людей чекала страшна участь. Їх могли вбити власні родичі, або ж люди серед яких вони росли і жили, чи чорні маги.

Дядько глибоко зітхнув.

– І хоча, закон вже тоді таке забороняв, ніхто не слідкував за його виконанням. – продовжував він – Маги сприймали це, як необхідне зло, якщо хочеш. Я розумію, як це звучить, повір. Утім, я і сам довго перебував у полоні таких переконань.

Росс сказав, що нібито, вона його дальня родичка. Та й дурню було зрозуміло, що Емілі його коханка. Достатньо було просто глянути на тебе.

Він  привів її з тобою на руках і попросив сховати. Росс наклав на неї чари ілюзії, так що, для всіх, її магії не існувало.

Дивлячись у темні, загадкові очі твоєї матері, я не спромігся відмовити. Ви залишились у моєму домі. Емілі працювала економкою. Альвіна, моя дружина, як ти знаєш, не тямила себе від люті.

На жаль, я не любив свою жінку, нас одружили батьки, однак, я завжди її поважав. Принаймні, так я думав.

На той час, вона вже давно і тяжко хворіла, ми зверталися до найкращих цілительок, але всі вони були безпорадні. Нічого не можна було вдіяти. Можливо, це вплинуло на неї, та вона почала підозрювати мене у зраді, і вимагала, щоб я вас позбувся, відправив кудись подалі.

Я вагався. Все змінилося у той день, коли твій батько, смертельно поранений, перенісся просто в мій кабінет і спитав, чи зможу я дати йому кровну клятву, що з тобою та Емілі все буде добре.

Я був закоханий до нестями і погодився, дав клятву. Це чув Себастіан.

Він розказав все Альвіні. Вона поставила мені умову або вона, або Емілі. – дядько опустив голову.

– Я вибрав твою матір. Ми переїхали до іншого міста. Там, в мене був невеликий будинок.

Я ніколи собі не пробачу цей вибір, ніколи. Звичайно, після смерті Росса, чари ілюзії розвіялись, і ті, від кого він вас ховав, нарешті, нас знайшли. Емілі вбили просто на моїх очах, якісь чокнуті фанатики істинних магів. Я нічого не міг вдіяти.

Я ніколи не пробачу собі й того, що зробив зі своєю дружиною, після того, як я залишив її, вона почала згасати. Коли я повернувся додому з тобою, вона померла.

Дядько замовчав.

– Мені нема прощення, тому, навіть і добре, що ця клятва мене вбиває. Я не заслуговую на життя, та оскільки, я заприсягся дбати й про твою безпеку, я живу. Так, клятва руйнує моє тіло і магічні потоки, але дуже повільно.

Тому, Еллі, Себастіан ненавидить не тебе, повір мені, він ненавидить мене і не може пробачити. Не знаю, можливо, поки мене не було, мати наговорила йому, що Емілі була моєю коханкою, або полювала на мої гроші. Він, вочевидь, так вважає, і зовсім не хоче бачити, що ти не така.

– Мені шкода, що все так вийшло. Алеж, чому ви вирішили жити з моєю матір'ю? Чому погодилась вона?

– Не жити Еллі, бути поряд. Мені здавалося, що мине якийсь час і вона зможе прийняти мою любов, забуде про Росса. Та я був дурнем. А вона? Не знаю. Скоріше за все, просто боялася залишитись сама.

– А що ж сталося з дружиною батька? Ровеною Ольє?

– Наступного дня, після того, як Росс взявши з мене клятву зник, їх обох знайшли мертвими у власному замку. Якийсь час велося розслідування, проте, вбивцю так і не знайшли.