Ритуал

Вранці прокинулася від відчуття, що хтось ніби пером водить по моїй щоці. Відкрила очі й побачила Феррікона. Він махав хвостом туди-сюди просто біля мого обличчя.

– Уітмор, – зраділа я, – ти живий!

– А ти як думала? Ця потвора, звичайно, добре мені врізала, утім я ж дух, і мене не так уже й просто вбити.

– Але ж я бачила, в тебе лапи були перебиті!

– А, пусте, – він сіпнув вухами. – Це ж просто моя оболонка. Її завжди можна поправити. Ось, бачиш! – пострибав на чотирьох лапах.

– Як ти зміг?

– Трішки енергії – і я мов новенький. Чув, у Себастіана справи йдуть не дуже?

– Ти в нього був? – сіла на ліжку.

– Ага, там сила-силенна цілительок. Роберт хоче впевнитися в тому, що сказала ця Ґрета. – Я вловила в голосі Феррікона нотки роздратування.

– Вона тобі не подобається?

– Та не знаю навіть, – сіпнув хвостом. – Проте, здається, вони всі кажуть те саме, що й вона.

– Слухай, у мене є книга про пустельних чудовиськ, там не всі, та, може, там знайдеться той Шипіс.

Ми погортали книгу й знайшли зображення чорної ящірки з точно такими крилами, які були в фальшивого Себастіана, тільки значно меншими. Під малюнком розповідалося про розміри створіння та способи вбивства. Також була примітка про те, що отрута впливає не на тіло мага, а на магічні потоки, тому знищити її може лише сама магія потерпілого. Нижче наводилася статистика смертності – сорок відсотків магів зазвичай не виживали.

– Як думаєш, Себастіан житиме?

– Не знаю, на жаль. Поки я не відчуваю якихось зсувів у його стані, треба почекати кілька днів.

– Що ж, усе одно Ґрета мене звідти вигнала. Не схоже, щоб я їй дуже сподобалася.

Уітмор тільки хмикнув.

Я не помилилася, мене в кімнату до Бастіана не пускали.

Того ж дня з газет дізналася, що в забороненій частині міста стався прорив і більше двадцяти чудовиськ напали на абсолютників, двоє з магів загинули. Флору ж, звичайно, ніхто повертати не збирався.

Роздумуючи про все це, я пригадала, що монстр звертався до всіх нас так, наче добре знав, принаймні до дядька точно. Невже все це було розіграно тільки щоб дістатися до мене? Хоча в мене ж магії кіт наплакав, нащо я б йому згодилася? То, може, він хотів убити саме Себастіана?

Але мене цікавило й інше: як він спромігся перетворитися на такого монстра? Так, у чорних магів і абсолютників темніють очі. У Себастіана я бачила, як його енергія перетворюється на мацаки, одначе це не фізичне перетворення, просто бойове закляття.

На другий день після нападу дім заповнили дізнавачі, слідчі й навіть абсолютники. Усі вони ретельно вивчали місце злочину, змушуючи мене знову й знову повторювати одне й те саме. Спостерігаючи, як вони перевіряють замок, шукають прориви в захисті, я щиро сподівалася, що таки якусь зачіпку буде знайдено.

Утім, усе виявилося марним.

Ані Марті, ані Глорі про події, що сталися вдома, не розповіла.

Марта впала у відчай, я ж намагалася її заспокоїти, втім і сама не дуже вірила в те, що кажу.

Так минув тиждень. Стан Себастіана погіршувався. Один раз мені навіть дозволили його відвідати.

Маг був білий, як крейда, із запалими щоками й чорними венами, які тепер охоплювали груди та тягнулися вздовж шиї до обличчя. Серце стиснулося від жалю.

Ґрета стояла поряд зі мною.

– Як думаєте, чому він не бореться? Він же сильний маг?

Жінка знизала плечима.

– Фізично й магічно з ним усе в порядку, тобто магічні потоки не розірвані. Отрута циркулює по них, та з якоїсь причини його власна магія не агресивна до неї, не сприймає її як загрозу.

– І що ж робити?

– Тільки чекати.

Мені закортіло спитати: чого саме? Коли він помре? Та в будь-якому разі це не провина цілительки.

Ввечері ми з Уітмором знову роздивлялися папери й замальовували руни.

– Послухай, ти казав, що відчуваєш хворобу дядька?

– Ага, – кивнув Феррікон.

– А що ти відчуваєш щодо Себастіана?

– Майже те саме, що сказала тобі Ґрета, однак дещо ще. Я і сам хотів тобі про це сказати.

– Про що саме?

– Розумієш, таке враження, що є якесь закляття, яке не дає йому зцілитися, я бачу, як його магія просто змішується з отрутою.

– Але що це може бути? А хоча! Стривай, я якось підслухала розмову дядька із Себастіаном про ритуал захисту, який проходять усі абсолютники. Може, справа в ньому? До того ж я бачила, як червоні руни з’являлися в нього на шкірі, навіть замалювала їх, проте значення так і не знайшла. Пам’ятаєш, просила тебе глянути?

– Ану покажи!

Подивившись мої малюнки, Уітмор заперечно хитнув головою.

– Я ці знаю, це справді захисні руни, навряд чи вони якось на нього впливають. Навіть навпаки, повинні допомагати контролювати силу.

Я відчувала, як мене охоплює відчай. Раптово згадала слова дядька про пустелю.

– А що, як це вплив пустелі? Він там часто бував останнім часом. Дядько попереджав Себастіана, що все скінчиться погано.

– Можливо, та я майже нічого про пустелю не знаю.

Феррікон трохи помовчав.

– Взагалі-то є один спосіб, який допоможе очистити магію Себастіана. Він древній.

– І ти так довго мовчав! Він же от-от помре!

– Розумієш, цей спосіб не надто безпечний для тебе в першу чергу.

– Чому?

– Тому що для цього потрібно встановити зв’язок із серцевинним каменем, кров’ю, звичайно, і якщо він тебе не прийме – ти можеш померти.

– Чому він може мене не прийняти? Ти ж казав, що я берегиня, і саме вони встановлюють зв’язок із каменем.

– Так, втім не завжди енергія каменю і самої берегині збігаються. Якщо ж тобі пощастить, то ти пробудиш Ортида та зможеш попросити його допомогти Себастіану, забрати те, що не дає йому вилікуватися.

– То серцевинний камінь і є Ортидом?

– Не зовсім так. Можна сказати, що Ортид прив’язаний до нього.

– А до якого каменя треба звертатися: до того, що в мене вдома, чи тут?