Вбивча новина

Магічна лічниця, як виявилося, знаходився недалеко від Садів. Грандіозна п’ятиповерхова будівля з фігурними баштами, побудована із зеленого каменю — Критію. Він відомий тим, що прискорює одужання й позитивно впливає на настрій пацієнтів.

Меггі займала окрему палату, вікна якої виходили на Сади. Вона й до того була тендітною, проте зараз, на чистому білому ліжку, здавалася зовсім крихітною. Руде волосся було скуйовджене, хоча й заплетене у дві косички.

Побачивши нас, дівчинка зраділа.

— О, Еллі, Марто, Флоро, ви тут! Як добре, що ви прийшли! Я тут лежу сама, приходять тільки цілительки, а вони страшенно нудні! — вона усміхнулася.

— Привіт, Меггі! — відповіли хором.

— А ми принесли тобі солоденького! — Марта розклала фрукти та тістечка на столі.

— І книгу, — Флора показала Меггі чудову книжку казок із рухомими малюнками.

Дівчинка взяла книгу й із цікавістю перегорнула кілька сторінок.

— Ого, у мене такої книжки ще не було, обов’язково прочитаю.

— Як ти, Меггі? — спитала я.

— Зараз мені вже краще. До того цілителька Фібі дуже за мене переживала, однак учора перевіряла мій стан і сказала, що небезпеки більше немає. Та я й сама це відчуваю, але ж… — вона трохи помовчала. — У мене більше немає магії, — додала тихо.

— Головне — ти жива! — запевнила її Марта. — А магія… ти ж жила якось без неї.

— Так, але, розумієте, я не можу добре пояснити, утім відчуття таке, ніби у мене немає руки чи ноги. Зараз це відчуття трохи відступило, та коли я тільки прокинулася, тут було так боляче! — дівчинка притиснула руку до грудей. — Наче велика вогняна кулька обпікала мене зсередини! — її очі наповнилися сльозами.

— Не плач, Меггі, — я погладила її по голові й пригорнула до себе. — Хтозна, може, магія до тебе ще повернеться.

— Ні, — вона схлипнула. — Тут ціла купа цілительок приходила, і всі казали одне й те саме. Навіть якщо житиму, то вже без магії. Та, може, це на краще: там, де я живу, ніхто магів не любить.

Флора присіла поряд із нею.

— Я не хочу тебе хвилювати, та хотіла все ж таки спитати: ти хоч щось пам’ятаєш про те, як тебе викрали?

— Пусте, я вже не хвилююся через це, багато разів питали, — Меггі знизила плечима. — Загалом я не пам’ятаю нічого, окрім запаху.

— Запаху? — здивувалася я.

— Так, він був такий дивний, наче металевий. Запах металу.

Ми посиділи з нею ще пів години й пішли, тому що Меггі почала куняти.

Назад повернулися так само — через ректорський портал.

Ми провідували Меггі ще три рази, поки не закінчилася перепустка. Але нічого нового не дізналися.

А через два дні зникла Діана, теж з нашого курсу. Дар у дівчини був середній, проте в неї дуже добре виходило перетворення предметів і створення ілюзій.

Після зникнення Діани серед дівчат почалася паніка. Батьки писали ректору з проханням забрати своїх доньок додому.

Дядько Роберт теж наполягав на моєму поверненні.

Обговорювати це питання повинні були завтра опівдні.

Ерік так і не з’явився. Після візиту до Меггі я пригадала, що тоді він пішов зі свята, тому що в шахті сталася якась аварія. Шахті з Ортензієм. Ортензій пахне дуже специфічно. Може, Меггі відчувала цей запах?

А що, як Ерік якимось чином пов’язаний з усім цим? Що, якщо це він викрав дівчинку? Та навіщо? Ні, це якесь безглуздя, він не такий! З іншого боку — що я взагалі про нього знаю?

Наступного дня нас розбудила сирена. Ми підскочили на ліжках і почули голос декана Робертсона:

— Усім студенткам спецкурсу негайно піднятися до мого кабінету!

— Сталося щось погане, — похмуро сказала Флора.

Ми швидко одягли форму та вийшли з кімнати, щоб побачити таких самих збентежених і заспаних дівчат.

— Може, вони вирішили відправити нас додому? — вигукнула Мері, чорноволоса магиня-стихійниця, як ми її називали. Найкраще вона вправлялася з вогнем.

Ніхто не відповів, і ми всі разом поспішили до кабінету декана.

— Усі тут? — поцікавився він.

— Так, — відповіли хором.

— Що ж, добре. Ви все одно дізнаєтеся, тож краще, якщо я вам усе розкажу. На мій превеликий жаль, Діану М’єлль знайшли мертвою сьогодні вночі.

Хтось із дівчат скрикнув, хтось почав плакати. Марта міцніше стиснула мою руку, Флора ж із відкритою неприязню дивилася на мага.

— Поки що достеменно не відомі причини смерті, однак так само, як і Меган Уайт, вона була магічно спустошена, — чоловік сперся на стіл і зняв окуляри. — Ми вже все обговорили з ректором і вважаємо за краще, щоб ви всі поїхали додому. Для кожної буде виділена охорона.

— Та ми вже побачили, як працює ваша охорона! Дівчат викрали просто з академії! — вигукнула Мері, і з кінчиків її пальців зірвалися червоні іскри.

Усі загуділи.

— Дівчата, — декан підняв руку вгору, закликаючи нас до тиші, — по-перше, академія і справді дуже добре охороняється! Як мені повідомили слідчі, потрапити на територію так, щоб не спрацювали охоронні чари, могли або ті, хто тут працює, або ж ті, кому дозволив я або ректор.

Я подумала про Себастіана. Так і є, він отримав дозвіл.

— То ви хочете сказати, що це хтось із викладачів? — спитала Флора.

— Я нічого не хочу сказати, втім і таку можливість не виключаю. Хоча це було б безумство! — він помовчав. — Можливо, це все ж таки чужинець, який знайшов спосіб обійти захист. У будь-якому випадку всі учениці академії повертаються додому. Занять не буде, доки не знайдуть убивцю!

— Що, і наслідні магині додому поїдуть? — вигукнула Неллі, дівчина з багатодітної й дуже бідної сім’ї.

— Усі — значить усі! Це все, що я хотів сказати. Повірте, мені дуже шкода дівчат! Ідіть, збирайтеся, додому будете повертатися через мій портал з охоронцями.

Дівчата кинулися до дверей.

— Панно Штайн, затримайтеся на хвилину.

Маг дочекався, поки ми зосталися наодинці.

— Ви ж розумієте, що дівчатам потрібна охорона, тому що їх нема кому захистити? Що ж до вас, то ваш брат запевнив нас, що він ладен захистити свою сім’ю. Та й ваш дядько — достатньо сильний маг, хоч і світлий, — сам декан був темним магом.