Ведмежа послуга

Ідея була непогана, а от як зв’язатися з Себастіаном? Треба було дізнатися енергетичну хвилю його магічного кристала, тому що саме так вони утворювали зв’язок — налаштовувалися на енергію мага й готово.

Доведеться просити дядька Роберта. Скажу, що маю деякі питання до Бастіана, тільки які? За вісімнадцять років не виникало, а тут на тобі! Розповідати про викрадення не хотілося. Навіщо йому зайві хвилювання? Нарешті придумала, що в академії просять написати доповідь на тему військового устрою країни.

А хто краще на цьому знається, ніж Себастіан?

Якщо дядько й здивувався, то нічого не сказав, просто дав мені координати.

Увечері, поки дівчата щось читали в бібліотеці, зібравшись із духом, ввела дані до свого кристала та активувала з’єднання.

Хвилина, дві, п’ять. Уже думала, що не відповідатиме.

Аж от на сяйливій поверхні з’явився Бастіан в одних штанях і з вологим волоссям.

У мене ще не вивітрилися з голови спогади про свято, а тут — на тобі! Він що, знущається з мене?

Мабуть, я стала червоною, наче рак.

— Ну, щось говорити будеш, чи ти хотіла просто помовчати? — насмішкувато поцікавився.

— Ні! Тобто звичайно ж я хотіла поговорити!

— То говори, в мене мало часу.

— Любий, це хто? — пролунало вередливо.

— Ніхто, я зайнятий.

О, то ось чим ти зайнятий! Я ледве не жбурнула кристал у стіну.

— Послухай, Себастіане, тут, в академії, сталося дещо погане. Зникла дівчинка — магиня з моєї групи, просто посеред саду! Скоріше за все, її викрали. Їй усього дванадцять років. Приїздили слідчі, але нічого не знайшли, ти не міг би якось допомогти? — з надією подивилася на нього.

— А я тут до чого? Це їхня робота, раз зникла — будуть шукати.

— А можливо, й ні, вона людина, розумієш?! Людина, в якої прокинувся дар!

Чоловік хмикнув.

— У тебе ж є зв’язки, ти можеш хоча б поцікавитися? Вони до тебе прислухаються! Дуже прошу, Себастіане!

— І чого б це мені тобі допомагати?

— То це ж не мені! Невже ти такий товстошкірий сноб?

Маг стиснув губи.

— Отже, ти хочеш моєї допомоги та при цьому опускаєшся до образ?

— Та не ображала я тебе! Себастіане, це ж маленька дівчинка! Як ти ставишся до мене — це твоє діло, але ж тут зовсім інше!

Він мовчав.

— Що ти хочеш? — не витримала.

— Хочу, щоб тебе не було, — процідив крізь зуби й поверхня кристала потьмяніла.

От же ж півень смажений! Нащо тільки принижувалася перед цим пихатим індиком!

“Любий, це хто?” — передражнила писклявим голосом.

Нічого, як приїде Ерік — попрошу його.

Дівчата засмутилися після того, як я переказала нашу з Бастіаном розмову. Без подробиць, звичайно.

Минуло вже два тижні, але жодних новин про Меггі не було. Один раз приходив Уітмор, проте й він ніяк не міг допомогти.

Я сиділа в саду. Уже стало трохи прохолодніше, тож нам видали жахливі сірі піджаки. Здавалося, що їх пошив хтось сліпий, та ще й ногами.

У такій одежині я була більше схожа на безхатька — ані тобі талії, ані виточок у потрібних місцях. Прямий мішок із кишенями, каптуром і занадто довгими рукавами. Доводилося підкочувати, хоча я й намагалася підкоротити їх магією, та марно.

Однак один плюс у ньому все ж таки був — у піджаку було тепло.

Я так занурилася в книгу, що не одразу почула, як мене хтось гукає.

— Ельвіро! Гей, ти мене чуєш?

Підняла очі та побачила Себастіана.

Він стояв до мене спиною й озирався навколо.

— Взагалі-то я тут, — відповіла. — Уже перестав нормально бачити, чи як?

Чоловік обернувся до мене, і його очі здивовано пройшлися по волоссю, затягнутому у високий хвіст, жахіттю, яке називалося одягом, та грубих сірих чоботах із високою підошвою. Їх теж видавали, до речі, в них було дуже зручно.

— Я тебе не впізнав, у… — він махнув рукою в бік моєї форми — у цьому всьому… — закінчив.

— Ну, це все ж таки я, — хмикнула. — То ти прийшов, щоб просто подивитися чи поговорити?

— А є на що дивитися? Взагалі-то в мене є новини про твою однокурсницю, але якщо тобі не цікаво… — він клацнув пальцями, відкриваючи портал.

Не знаю, чи дійсно Бастіан збирався піти, чи просто вирішив пограти мені на нервах.

Так чи інакше, я підскочила з лави й хотіла схопити його за руку, та зачепилася за якийсь корінець, і ми разом майнули у портал.

Приземлилася я зверху на Себастіана. Йому пощастило менше — він лежав на підлозі. Зло глянув на мене.

— Сам винуватий, — пирхнула я, підводячись. — Де ми?

— Взагалі-то це не я незграба! — піднявся на ноги. — Ми в моєму кабінеті.

— То ти тут працюєш? — захоплено озиралася.

Всюди висіли магічні мапи й артефакти, зображення чудовиськ. На столі стояв величезний кристал зв’язку.

— Ні, танцями займаюся, — відповів роздратовано, сідаючи в крісло біля столу.

— А-а-а, ну я завжди знала, що з тобою щось не так.

— Ельвіро, не зли мене ще більше!

Я знизила плечима.

— То що ти хотів розповісти?

— Дівчинку знайшли, цю Меггі.

Я мало не підскочила на місці, але чорнявий підняв руку, зупиняючи мене.

— Проте з нею все погано.

— Вона… її… — я не могла закінчити фразу, так страшно було це сказати вголос.

— Ні, якщо ти про фізичне насильство, одначе в неї зовсім немає магії. Вона пуста, наче хтось спустошив її резерв. Розірвав усі магічні потоки.

У мене аж рот відкрився від подиву.

— Як? Як таке може бути?!

— Не знаю. Слідчі вже з таким стикалися, втім теж не знають, як таке можна зробити. Тож, Ельвіро, якщо вона житиме, це буде диво.

— Але ж чому? Хіба вона не може жити без магії? До того ж якось жила!

— Тому що магія змінює тіло людини, магічні потоки пронизують усе єство, вони стають єдиним цілим. І якщо забрати магію, тіло не може відновитися, розумієш?

— Ні! Ні! Не розумію, не хочу розуміти, що хтось зробив таке з дитиною!