Не чіпай лихо, доки воно тихе

Так минув цілий місяць. З дядьком я розмовляла досить часто, він дуже за мене переживав.

З Глорі ми здебільшого переписувалися, особливо під час нудних лекцій. Подруга багато писала про Річарда, тож мені стало зрозуміло, що втріскалася вона по самі вуха, проте сама Глорі ще відбрикувалася, мовляв, це просто дружба. Аякже!

З Флорою і Мартою за цей місяць ми встигли здружитися, найпаче після випадку з Офелією.

Мене дивували їхні сили. Марта запросто могла вилікувати застуду чи матеріалізувати кущ троянд просто посеред кімнати. Флора, трохи слабша, та все одно левітувала наші ліжка задля сміху, а одного разу намалювала водоспад на стіні у коридорі, який затопив весь поверх. Довелося звати Кмихів — вони були хорошими нейтралізаторами магії.

Що ж до моїх успіхів, то, власне кажучи, нічим, окрім зашивання дірок в одязі, зав’язування вузлів і розпалювання камінів, похвалитися я не могла, та й те давалося мені важко, втім дівчата з мене не глузували.

Я не здавалася, годинами сиділа в саду, відчуваючи магічні потоки. Мріяла, що одного разу мені вдасться таки відкрити портал, хоча б для переміщення по академії. Та хоч би й на пару кроків! Проте сил не вистачало.

Якось під час таких занять повз проходила магесса Вульф, та сама, що сповістила дядька про спецкурс. Тиждень тому вона замінила магессу Магнус, що викладала нам фізичну підготовку. Остання постійно змушувала нас бігати навколо академії. І на тому все.

Магеса Вульф ставилася до свого предмета відповідально, тож тепер ми не тільки бігали, а ще й вчилися захищатися і нападати, простіше кажучи — бойовому мистецтву без магії. Виходило в мене не дуже, але заняття подобалися.

Вона зупинилася і, дивлячись на мене, проговорила:

— Дихайте глибше, Ельвіро, тіло і магія єдині, а ви вдихаєте, як захекана курка.

Магеса сіла поряд і показала, як правильно дихати. Глибоко вдихала носом і повільно видихала ротом.

— Повторюйте разом зі мною! Ну ж бо!

Виходу не було. Ми сиділи так якийсь час, коли я наважилася спитати:

— Думаєте, це може збільшити мою силу?

— На жаль, ні, люба моя, ця вправа допоможе тобі краще використовувати те, що ти вже маєш. Коли думаєш, що твій дар занадто малий, пригадай про людей, у яких його взагалі нема — ось тобі моя порада. Ну все, продовжуй.

Вона стрімко підвелася і твердою ходою попрямувала до академії.

— Легко вам казати, — прошепотіла я собі під ніс, — ви ж воїтелька!

Одначе правильне дихання і справді допомогло. У мене стали краще виходити прості закляття, й при цьому я не відчувала тої страшенної напруги, що раніше.

Феррікон, про якого я встигла забути, з’явився несподівано, злякавши дівчат і запустивши сигнал тривоги по всій академії. Спрацювала система захисту.

Я якраз поверталася з душу, коли почула галас у нашій кімнаті.

— Та бий його, бий його, він вкусив мене за палець! — кричала Марта.

— Та я не можу, він гарчить, зараз хтось прийде! — вигукнула Флора.

Відчинивши двері, я побачила, що Марта і Флора повилазили на свої ліжка, а посеред кімнати, скалячи гострі зуби, гарчав Уітмор.

— Що тут відбувається, Уітморе?! — спитала я.

— Вони мені хвіст підпалили!

— Він мене покусав!

Пролунало одночасно.

— А нічого було з’являтися посеред кімнати незрозуміло звідки! — розсерджено проказала Флора. — Ти його знаєш? — глянула на мене.

— Так, це Феррікон, наш домашній дух.

— Старший домашній дух-охоронець! — рикнув Уітмор, сіпнувши, як я тепер помітила, добряче обгорілим хвостом. Замість білого хутра на ньому бурульками висіли чорні недогарки.

— Ого, — захоплено вигукнула Марта, — справжнісінький домашній дух-охоронець?! Я про них багато читала! А це правда, що ви можете змінювати подобу?

— От бачиш, — докірливо глянув на мене, — хоч хтось цікавиться правильними речами! В цілому так, правда, але за певних умов.

— І яких же? — Марта сіла на ліжку.

— Багато знатимеш — довго не проживеш, — клацнув зубами в її бік Феррікон.

— Все, досить! — гаркнула я.

— Сюди йдуть, ми ж викликали Кмихів через кристал! — нервово сказала Флора.

— От лихо! Уітморе, ти можеш сховатися?

Він презирливо глянув на мене і розтанув у повітрі.

— Оце класно! Я б теж хотіла мати домашнього духа! — мрійливо проговорила Марта.

Відчинилися двері, й на порозі з’явилися два Кмихи у формі охоронців.

— Виклик 12530, вторгнення, де об’єкт?

Флора трохи кашлянула, прочистивши горло. Кмихи страшенно не любили, коли їх викликали просто так.

— Бачте, тут таке діло, я вже засинала, і мені здалося, що я побачила Ґрида прямо посеред кімнати, тож я вас і викликала.

— І де він?

— Не знаю, але я впевнена, він тут був. — Флора дуже натурально зобразила повну дурепу і покліпала очима, облямованими довгими віями.

Ще пів години Кмихи шукали Ґрида, однак нікого, звичайно, не знайшли. Одначе це не завадило їм перевернути все догори дриґом, повикидавши наші речі із шаф.

— За хибний виклик усім трьом призначається десять днів виправних робіт у закритому відділенні бібліотеки.

Коли за ними зачинилися двері, Марта застогнала.

— О, ні, тільки не це! Там один пил і пліснява.

— А хто такі Ґриди? — спитала я.

— Та це ж магічні шкідники, псують артефакти, їдять магічні книжки, а ти не знала? — відповіла Флора.

— Ні, ніколи про них не чула, а слухаючи вас, я починаю думати, що вчилася не надто старанно.

— Не думаю, мабуть, ти просто не запам’ятовувала те, що тобі не було цікаво, — сказала Марта.

— Не впевнена, тепер мені зрозуміло, що в моїй освіті основне було — виростити з мене скромну і слухняну дружину для якогось аристократа.

— Може й так, однак зараз ти можеш сама вибрати. Почитай про магічних створінь, це цікаво! — усміхнулася Флора.

— Скажіть, дівчата, а звідки ви так багато знаєте про магічний світ? Не ображайтеся, та я сумніваюся, що в немагічних кварталах багато розказують про життя тут.