Незваний гість

Наступні два тижні я жодного разу не бачила Себастіана. Не те щоб я про це шкодувала, просто звикла розділяти своє життя на те, коли його нема поряд і коли він є. Тому що, зазвичай, це були дуже різні життя.

Поки він навчався в спеціалізованій школі, з якої приїздив додому тільки на канікули, а потім у Триєдиній академії для чоловіків, з якої міг і не приїздити, навіть, на канікули, то вдома для нас з дядьком панувала ідилія.

А ось, коли він повертався, то все перевертались догори дриґом. Я ховалась по кутках великого замку, щоб тільки не попадатися йому на очі.

Після академії Себастіан поступив на службу до Сваргів, так називали бійців, що боронять королівство, і захищав західні рубежі нашої країни. Військові іншими словами. До речі, тільки маги абсолюту і воїтельниці можуть захистити нас від чудовиськ, більше ніхто. Але я не пригадую, щоб часто чула про жінок магесс серед військових, принаймні останнім часом.

Зараз мій “братчик” вже став Kонрадом. Для двадцяти шести років це було неабияке досягнення. Це означало, що під його командуванням знаходився досить великий загін магів.

Отже, і тепер, вдома він бував не часто. Тож, мене дуже здивувало, що приїхав на бал. Навіщо?

Але я швидко викинула це питання з голови й увесь час пропадала в домашній бібліотеці у пошуках хоча б якоїсь інформації про берегинь.

Виявилось, що її небагато. Так, у минулих поколіннях таких магинь було більше, навіть факультет існував – побутової магії, але потім його закрили, оскільки навчати стало нікого.

В одній древній книзі знайшла згадку про берегинь, як ідеальних господинь, начебто їхня енергія захищала родинні замки від руйнування, навіть, під час війни. Але для такого захисту потрібно було провести якийсь обряд, про який в книзі нічого не було.

І на тому все.

Що ж, я сподівалась, що в академії знайдуться ще якісь книжки.

Про війну між пустельним злом і магами, як не прикро визнавати, я знала не багато. Здебільшого дати великих битв та імена видатних військових.  Може, на спецкурсі дізнаюсь більше?

Дядька якраз сповістили, що через місяць починається навчання і мене вже запрошено.

Ось так! Навіть відмовитись не можна було. Цього року курс безплатний і я буду навчатись з дівчатами здебільшого з простих сімей із різним рівнем дару.

Тому що, як сказала магесса Вульф з екрану кристалу зв’язку: немає дару занадто малого, і всім потрібно вчитися керувати своїми здібностями.

– Що ж, в чомусь вона права. – сказала я дядьку Роберту і широко посміхнулась пригадуючи чорну хустку на шиї Себастіана.

Вона також розказала, що навчання триватиме один рік, буде п'ять випускних іспитів і всі отримують дипломи, які дозволять працювати, наприклад, покоївками або ж помічницями цілительок. За тої, умови, що успішно складуть іспити.

Я, чесно кажучи, навіть і не знала, як до цього всього відноситись.

Я? І покоївка? Не те щоб я зверхньо ставилась до прислуги, але ж мене не так виховували! Та в мене суконь у шафі на сто заробітних плат покоївок!

Помічниця цілительки? Звучить трохи краще. Та чим я допоможу? Буду церувати шкарпетки хворим?

Дядько порадив мені просто не звертати увагу на усілякі там дипломи, а навчитись корисного для себе самої.

Ще один тиждень промайнув у походах по магазинах, я купувала різні необхідні речі зі списку, що надіслали з академії.

Різну канцелярію, магічні зошити, самописні ручки. Ще заказала собі пальто у мадам Кюр'є.

Вона одна з найвідоміших творчинь кутюр'є. Тільки гляне на тебе, а вже знає всі твої параметри. А які в неї речі виходять! Легкі, гарні, зручні, ще й зносу їм нема. Оце справжня магія!

Я все ж таки не втрималась і вибрала декілька нових суконь, адже ми з Глорі збирались піти у підводний театр. Надзвичайна річ, скажу я вам!

Актриси – русалки, декорації – морське дно, прикрашене променистими кристалами. До театру добираються порталом, бо, як іще дістатися до морських глибин?

Та перед тим, треба надіти спеціальну магічну маску. Вона геть прозора, схожа на тонке скло, а коли притуляєш її до лиця –ніби приростає до шкіри. В ній можна дихати під водою щонайменше дві години й не відчувати жодного тиску.

Я була в захваті коли побувала там перший раз. А як вони співають!

Похід ми запланували на неділю.

Проте, вся ця метушня слугувала лише ширмою за якою я ховалась від себе, від думок, які все лізли і лізли в голову. Яка я жалюгідна і як добре, що мої батьки цього не бачать!

 До того ж ніхто окрім Глорі після балу зі мною не спілкувався, хоча, раніше мені постійно приходили запрошення – то піти разом у кафе, то покататися верхи. Тепер, коли я бачила знайомих дівчат на вулиці, вони завжди кудись бігли й в них не було часу. І це було боляче. За все життя, ніхто окрім Себастіана не зневажав мене, а зараз, неначе весь світ відвернувся.

Якби ж то можна було стати кимось іншим…

Неділя наблизилась швидко. Зранку привезли нову сукню лимонного кольору з відкритими плечима і пишною спідницею.

Як завжди, перед виходом у світ, я зробила маску з магічних квітів для лиця і волосся. Це були спеціально виведені квіти, які потім ретельно подрібнювали та додавали у креми та маски. Між іншим, цей сорт вивела творчиня, що жила років зо двісті назад. Після таких масок волосся пружне і блискуче, а шкіра ніби сяє.

О сьомій годині я була готова. У новій сукні, черевичках на високих підборах. Волосся хвилею спускалося до самої талії. Покоївка сплеснула руками:

– Ну, яка ж ви сьогодні гарна!

– Так, дякую за допомогу, Кітті.

Коли спускалась сходами до холу, то почула голоси. Я зупинилася і прислухалась:

– Ні, і ще раз ні! Я не для того приїхав! Мені плювати, як вона себе почуває!

– Але ж, Себастіане, вона всього лише дівчина, до того ж дуже молода і вразлива, чому ти так поводишся?

Я вже чула подібні розмови між дядьком і Бастіаном, втім, вони аж ні в якому разі не змінили ситуації.