Незваний гість

Наступні два тижні я жодного разу не бачила Себастіана. Не так, щоб я про це шкодувала, просто звикла розділяти своє життя на те, коли його нема поруч, і коли він є. Зазвичай це були дуже різні життя.

Поки він навчався в спеціалізованій школі, з якої приїздив додому лише на канікули, а потім у Триєдиній академії для чоловіків, з якої міг і не приїздити навіть на канікули, вдома для нас із дядьком панувала справжня ідилія.

А ось коли він повертався, усе переверталося догори дригом. Я ховалася в кутках великого замку, щоб лише не потрапляти йому на очі.

Після академії Себастіан поступив на службу до Сваргів, так називали бійців, що боронять королівство, і захищав західні рубежі нашої країни. Іншими словами, військові. До речі, лише маги абсолюту та воїтельниці можуть захистити нас від чудовиськ, більше ніхто. Але я не пригадую, щоб часто чула про жінок-магесс серед військових, принаймні останнім часом.

Зараз мій «братусь» уже став Конрадом. Для двадцяти шести років це було неабияке досягнення. Це означало, що під його командуванням перебував досить великий загін магів.

Отже, і тепер, вдома він бував не часто. Тож мене дуже здивувало, що він приїхав на бал. Навіщо?

Але я швидко викинула це питання з голови й увесь час пропадала в домашній бібліотеці у пошуках хоча б якоїсь інформації про берегинь.

Виявилося, що її небагато. Так, у минулих поколіннях таких магинь було більше, навіть факультет існував — побутової магії, але потім його закрили, бо навчати стало нікого.

В одній давній книзі я знайшла згадку про берегинь, як ідеальних господинь: начебто їхня енергія захищала родинні замки від руйнування, особливо під час війни. Але для такого захисту потрібно було провести якийсь обряд, про який у книзі нічого не було.

І на тому все.

Що ж, я сподівалася, що в академії знайдуться ще якісь книжки.

Про війну між пустельним злом і магами, як не прикро визнавати, я знала небагато. Здебільшого дати великих битв та імена видатних військових. Може, на спецкурсі дізнаюсь більше?

Дядька якраз сповістили, що через місяць починається навчання, і мене вже запросили.

Ось так! Відмовитись не можна було. Цього року курс безплатний, і я буду навчатися з дівчатами здебільшого з простих сімей, із різним рівнем дару.

Бо, як сказала магесса Вульф з поверхні кристала зв’язку: «немає дару занадто малого, і всім потрібно вчитися керувати своїми здібностями».

– Що ж, в чомусь вона права, – сказала я дядьку Роберту й широко усміхнулась, пригадуючи чорну хустку на шиї Себастіана.

Вона також розповіла, що навчання триватиме один рік, буде п’ять випускних іспитів, і всі отримують дипломи, які дозволять працювати, наприклад, покоївками або помічницями цілительок. За тих умов, що успішно складуть іспити.

Я, чесно кажучи, навіть не знала, як до цього всього ставитися.

Я? І покоївка? Я ніколи не ставилась зверхньо до прислуги, але ж мене виховували зовсім інакше! Та в мене суконь у шафі на сто заробітних плат покоївок!

Помічниця цілительки? Звучить трохи краще. Та чим я допоможу? Буду церувати шкарпетки хворим?

Дядько порадив мені просто не звертати увагу на усілякі дипломи й навчитися чогось корисного для себе.

Ще один тиждень промайнув у походах крамницями: я купувала різні потрібні речі зі списку, що надіслали з академії.

Канцелярію, магічні зошити, самописні ручки. Ще замовила собі пальто у мадам Кюр’є.

Вона одна з найвідоміших творчинь-кутюр’є. Тільки гляне на тебе — і вже знає всі твої параметри. А які у неї речі виходять! Легкі, гарні, зручні, ще й довговічні. Оце справжня магія!

Я все ж таки не втрималася й вибрала декілька нових суконь, адже ми з Глорі збиралися піти у підводний театр. Надзвичайне дійство, скажу я вам!

Актриси – русалки, декорації – морське дно, прикрашене променистими кристалами. До театру добиралися порталом, бо, як іще дістатися до морських глибин?

Та перед тим потрібно було надіти спеціальну магічну маску. Вона геть прозора, схожа на тонке скло, а коли притуляєш її до лиця — ніби приростає до шкіри. У ній можна дихати під водою щонайменше дві години й не відчувати жодного тиску.

Я була в захваті, коли побувала там уперше. А як вони співають!

Похід ми запланували на неділю.

Проте вся ця метушня слугувала лише ширмою, за якою я ховалася від себе, від думок, які все лізли й лізли в голову. Яка я жалюгідна… і як добре, що мої батьки цього не бачили!

До того ж ніхто, окрім Глорі, після балу зі мною не спілкувався, хоча раніше постійно приходили запрошення — то піти разом до кав’ярні, то покататися верхи. Тепер, коли я бачила знайомих дівчат на вулиці, вони завжди кудись бігли, і в них не було часу. І це було боляче. За все життя ніхто, окрім Себастіана, не зневажав мене, а зараз неначе весь світ відвернувся.

Якби ж то можна було стати кимось іншим…

Неділя наблизилася швидко. Зранку привезли нову сукню лимонного кольору з відкритими плечима і пишною спідницею.

Як завжди, перед виходом у світ, я зробила маску з магічних квітів для обличчя і волосся. Це були спеціально виведені квіти, які потім ретельно подрібнювали й додавали у креми та маски. Між іншим, цей сорт вивела творчиня, що жила років зо двісті тому. Після таких масок волосся пружне і блискуче, а шкіра ніби сяє.

О сьомій годині я була готова. У новій сукні, черевичках на високих підборах. Волосся хвилею спускалося до самої талії. Покоївка сплеснула в долоні:

– Ну, яка ж ви сьогодні гарна!

– Так, дякую за допомогу, Кітті.

Коли спускалася сходами до холу, почула голоси. Я зупинилася й прислухалася:

– Ні! І ще раз ні! Я не для того приїхав! Мені плювати, як вона почувається!

– Але ж, Себастіане, вона всього лише дівчина, до того ж дуже молода і вразлива, чому ти так поводишся?

Я вже чула подібні розмови між дядьком і Бастіаном, втім, вони аж ніяк не змінили ситуації.