Розбита мрія

Сьогодні, в останній день літа, мені виповнилося вісімнадцять. І якщо вірити магічним традиціям, то це повинен бути один із найщасливіших днів у моєму житті.

Чому? По-перше, у кожної дівчини нарешті проявляється її власна, особлива магія. Всього існує чотири категорії магинь: цілительки, охоронниці, воїтельки та творчині.

Цілительки, звичайно ж, займаються тим, що спасають життя. Воїтельки і охоронниці володіють здебільшого бойовою магією. Останні захищають королівську сім'ю, щоправда, не всі, а тільки найродовитіші. Творчині ж, найчастіше схильні до мистецтв.

Це, якщо дуже узагальнити, тому що, навіть, в одній категорії дівчата різняться за рівнем дару та вміннями. Наприклад, є творчині, які можуть дивовижно малювати, або ж шити, є й такі, що можуть перетворити ціле місто на квітучий сад.

Чим більша сила дару, тим більше можливостей. Зазвичай, потужний дар проявляється в аристократок, іноді трапляються виключення, коли сильний дар з'являється у звичайних людей.

А по-друге, у цей день, тобі, вперше, як дорослій, дозволяють не тільки бути на урочистій вечері, а й танцювати на балу. Хоча, як на мене, це трохи дивно. Чекати на свій перший бал аж до вісімнадцяти років! Та що поробиш?

Я завжди мріяла стати цілителькою і навчатися в місцевій академії. Але не так сталося, як гадалося, на жаль.

Саме тому, я сиджу на горищі, серед вкритих пилом коробок. Десь унизу лунає музика, хтось сміється, а я втекла з балу, який влаштували на мою честь.

Проте, яка то честь, коли твій дар такий незначний, що навіть не підпадає бодай під одну категорію? Таких, як я колись називали берегинями. Я кажу називали, бо вже давно, років з п’ятдесят, серед аристократок не народжувались берегині.

І не тому, що це якийсь рідкісний і корисний дар, а тому, що магічні династії, зазвичай, укладають вигідні шлюби, щоб мати сильних і обдарованих нащадків.  

Берегині – це щось на кшталт домашнього духу. Такого, що підтримує дім в порядку, прибирає, доглядає за одежею. Та і їх вже давно немає. Таке можна робити й без магії. Берегині, ще, кажуть, були хорошими матусями та дружинами.

Навіть якщо мене і візьмуть до академії, то на спецкурс, де навчаються або ті, чий дар нестабільний або ж звичайні люди. І за це навчання ще й платити доведеться. Платити, щоб я стала хорошою дружиною! Краще б взагалі була пустою! Тоді, принаймні, ніхто б не хотів узяти мене заміж.

Зате, тепер, Себастіан просто зжене мене зі світу!

Він і раніше мене ненавидів, от тільки зараз мені навіть страшно уявити, що ще спаде йому на думку. Він вже знайде спосіб штрикнути мене якнайболісніше.

Я все ще не сказала як мене звати й хто я. Моє ім'я Ельвіра Штайн, я походжу з древнього і славетного роду, але, на жаль, окрім мене, більше нікого не залишилося. Я сирота.

Моя мати – Ровена Ольє, спадкова магесса і до того ж, Кіресса, це досить високий титул при дворі, була сильною воїтелькою. Батько – Росс Штайн, хоч і не такий знатний, всього-на-всього Лер, таких, навіть до палацу не запрошують, наслідний  маг абсолюту. Всі ці титули нині перетворилися на пустий звук, адже країною керують міністри, а не король з королевою. Та все одно, бути аристократом – наче витягнути щасливий білет. Моїм батькам це не допомогло. Обидва загинули захищаючи кордони нашої країни від пустельних чудовиськ.

Нас з двох боків оточує пустеля. Кажуть, що в самих пісках живе могутнє зло, і саме від нього нас захищає енергетична стіна, однак, час від часу стається прорив і страшні породження пустелі вдираються в наш світ. В них достатньо сильний імунітет до магії. І тому, навіть сильним магам доводиться тяжко.

Я майже не пам'ятаю своїх батьків. Іноді, пригадую високого усміхненого чоловіка , а ще теплі мамині руки, що гладять мене по голові.

Зате, бачила їх на портретах в галереї родового замку.

Мені здається, що я більше схожа на тата. В мене, як і в нього, трохи хвилясте, світле волосся і такі темні очі, що здаються чорними, а ось губи, як у мами, невеликі, але гарної форми. Я маленька і можна б було сказати худа, якби не пишні груди. Раніше я вважала це гарним, та тепер, коли дізналася про свій дар, то це неначе глум – просто ідеальна дружина!

Так сьогодні і сказав Себастіан, своїм звичайним холодним тоном, що з мене вийде ідеальна служниця для будь-якого чоловіка, а потім презирливо розсміявся.

Себастіан – це син дядька Роберта. Роберт Сольє, спадковий магістр світла і Кірен, як і моя мати, насправді ніякий мені не дядько, але я його так називаю. Він друг мого батька і мій опікун. Я люблю його всім серцем і він любить мене, а ось його син мене ненавидить.

Не знаю чому, скільки не намагаюсь зрозуміти, або ж знайти до нього підхід, нічого не виходить.

Себастіан старший від мене на вісім років. Високий, чорнявий і такий гарний, що всі дівчата впадають за ним. До того ж, він маг абсолюту, як і мій батько колись. У чоловіків все трохи по іншому, їхній дар розвивається з самого народження, є білі й чорні маги, а є маги абсолюту, що поєднують і те і інше. Мати Себастіана – Альвіна, походила з роду Мюррей, подейкували, що серед них колись було найбільше охоронниць королівської сім'ї.  Одначе, їй дістався дар творчині. Вона померла коли Бастіану виповнилось дванадцять років.

Мені завжди видавалося, що хто, як не він повинен мене розуміти і тягнутися? Ми обидва втратили батьків, та на справді, ще в першу нашу зустріч, він обізвав мене дурепою у жахливій сукні.

С тих пір і я, і сукні змінились, а от ставлення Себастіана – ні. Іноді, мені здається, що я щось таке бачу в його зелених очах, неначе якесь тепло, але, мабуть, це мені ввижається.

Дядько Роберт все моє життя відносився до мене, як до рідної доньки, в мене були найкращі вчителі, гарний одяг, і сьогодні, коли ганебно проявився мій дар, саме він заспокоював мене. Він намагався пояснити, що нічого поганого в тому, щоб бути берегинею нема. Сказав, що я дуже ніжна й тендітна, і він, навіть, не міг би уявити мене воїтелькою або охоронницею.