ЕПІЛОГ. П’ять років потому. Весна.

— І вони поїхали жити в іншу країну! — з інтригою в голосі сказав Шейн і злегка хльоснув поводами коней, щоб йшли швидше. — Цей віз дуже старий для таких подорожей, — пробурчав і зазирнув у намет на колесах.

Там сиділи дітки з притулку «Джой». Чарльз та Олівер вирішили організувати їм чергову поїздку до маєтку Ауріки. Містера Домініка, місіс Доріс та міс Меріан Олівер забрав у машину, а дітлахів узявся везти Шейн. Вони його всю дорогу мучили, змушуючи вигадувати різні історії.

— І що було далі? — пискляво запитав один малюк і примостився поруч з Коллінзом.

— А далі вони зустріли грізну тітоньку Урсулу! — розповідав Шейн.

— І що вона?!

— Вона взялася їх виховувати! Я вам скажу, невдячна це справа. Так ось, вона була такою суворою та сердитою, що діти навіть тіні її боялися.

— А чому вони не втекли від неї?

— Втекли!

— Куди?

— Далеко-далеко!

— Дуже далеко?

— Далі нікуди!

— І що далі?

— А далі ми заїдемо до зоопарку, хочете? — запитав Шейн, бажаючи хоч трохи перепочити від верескливих малюків.

Але дарма він подумав, що таким чином відпочине. Довелося одного знімати з жирафа, іншого витягувати зі ставка, де качки плавали, третій вирішив сову розбудити.

— Допомогти? — спитав хтось.

Шейн озирнувся й побачив Кевіна.

— Привіт! Радий бачити!

— Взаємно! Твої? — пожартував.

— Частково та тимчасово.

Кевін засміявся й почав допомагати другу садити дітей назад у віз. Бігаючи й збираючи малюків, Шейн помітив Селіну, яка сиділа на лавочці. На руках у неї примостився маленький папуга, а біля ніг походжала біла й пухнаста кішечка.

— Дякую, що допоміг! — помахав Коллінз Кевіну.

— Завжди радий, приїжджайте частіше!

— Не боїшся, що твої звірята втечуть від нас назад у джунглі?

— Ха! Ти все такий же жартівник!

Кевін попрощався та підійшов до Селіни. Він поцілував її в щоку, сів поруч і почав гладити кішечку. У цей момент дівчина помітила Шейна, який від’їжджав від зоопарку. Коллінз показав собі на щоку й підморгнув Селіні, мовляв, як тепер її ніжно цілують. Вона гордо підняла голову й відвернулася, але коли хлопець поїхав, задоволено усміхнулася й дала папузі морквину.

— Отже, їдемо далі! — оголосив Шейн дітям. — З кабіни не висовуватись, перехожим язик не показувати. Я сказав, не показувати! — зробив зауваження рудому бешкетнику, який саме цим і займався. — Що за діти пішли? — пробурчав він і тут почув з боку дороги дівочі голоси.

Обернувшись, побачив двох дівчат, які дивилися на нього й намагалися зрозуміти: обізналися чи ні.

— Це Шейн Коллінз, правда? — казала одна. — Той миленький актор, який грає з Генрі Ланкастером та Джессікою Мейкпіс.

— Так-так, здається, це справді він! — підтвердила друга.

— Ох, який він гарнюній! Я чула, що Шейн викупив у Генрі невеликий будиночок за містом. Треба якось прогулятися біля річки.

Вони кокетливо помахали йому рукою. Шейн зобразив усмішку й швидше погнав коней.

Неочікувано на дорозі виріс вусатий симпатичний поліцейський.

— Ну ось, зараз почнеться, — прошепотів хлопець і тут впізнав Нормана. — О, друже!

— Який я тобі друг?! — суворо обурився Лонерган, озираючись на всі боки, щоб ніхто цього не почув. — Чому ти так дітей везеш?

— А тебе що, понизили? — хитрував Шейн.

— Ану, розмови! Що ти собі дозволяєш?!

— Тихо-тихо, я просто уточнив, — виставивши вперед руки, сказав хлопець і хихикнув.

— Мені треба оглянути твій віз.

— Там одні діти. На що дивитися?

— Ми шукаємо небезпечного злочинця.

— Ой, який жах! Куди котиться світ? Дуже небезпечного? — вигукнув Шейн і схопився за голову, розсмішивши дітлахів.

Норман розпочав обшук.

— Не чіпай дітей, — метушився біля нього Шейн.

Він теж заліз у віз і швидше заважав, ніж допомагав слідчому. Діти на підлогу валилися зо сміху.

— Татусику, — регочучи, продзвенів один дитячий голосок і дівчинка, обійнявши Шейна за шию, поцілувала його в щоку.

— Ось, товаришу Нормане, я багатодітний тато, — представився Коллінз. — Дозвольте нам уже їхати. На нас чекають люди. Дуже багато людей.

— Це сьогодні в Аурі День народження? — запитав Лонерган, продовжуючи все оглядати.

— Ой, яка у вас хороша пам'ять! — молитовно склавши руки, промовив артист.

Діти знову зайшлися сміхом.

— Що в ящиках? — Норман вирішив дістати нахабного Коллінза.

— Вино, — зізнався Шейн.