Недописана п'єса

Генрі та Шейн сиділи на великому білому балконі. Після дощу повітря було приємним і свіжим. Ланкастер щось захоплено писав, не зважаючи на те, як його друг нудиться. Коллінз раз у раз намагався заглянути в листок і прочитати, що там вигадує товариш.

— Пишеш продовження нашої п'єси? — нарешті поцікавився він, не в змозі більше мовчати.

Ланкастер навіть не глянув на нього. Шейн розчаровано зітхнув і тут знайшов порятунок — у двір маєтку в'їхала якась машина.

— Гості! — зрадів Коллінз і схопився зі стільця.

— Селіна? — здивувався Генрі.

— Піду зустрічати! — заметушився весело.

— Тоді хай щастить, — пролунало глузливо.

Коллінз зупинився й запитливо поглянув на друга, намагаючись зрозуміти, чому стільки іронії. «Ой, гаразд, розберуся», — не дуже довго заморочувався Шейн. Поспішив спуститися назустріч гості.

— Радий вас бачити, леді! — поцілував її руку.

Дівчина кокетливо усміхнулася.

— Ви в гості? — крутився біля неї Шейн, радіючи, що йому тепер складуть компанію.

Похмурий Генрі його дістав. Хотілося розмаїття та спілкування. Він ще не здогадувався, хто вирішив його відвідати, тому доклав максимум зусиль, щоб гостя відчула себе як удома.

— О, містере Коллінзе, це так мило з вашого боку! — заспівала дівчина від щастя, що цей симпатичний юнак такий з нею люб'язний. — Я привезла вам особливе вино, воно зміцнює імунітет.

— Та що ви кажете! — господар будинку розіграв здивування, намагаючись зрозуміти, як саме пов'язані вино та імунітет. — Ви така мила!

Дівчина дістала з машини гарно упаковану коробку.

— Ось, візьміть. Тут дві пляшки. Цього вистачить, щоб відновити ваші сили.

— О! Дві? Треба спробувати, — зацікавлено оглянув подарунок і знову поцілував гості руку.

Селіна ледь не зомліла на радощах.

Шейн провів її на терасу, обплетену кучерявими квітами.

— Дозвольте, міс, пригостити вас особливим десертом.

— Називайте мене Селіна, можна на «ти», — заспівала вона, червоніючи, як троянда.

— О! — вигукнув і розтягнув губи в приємній усмішці. — Селіно! Я вас… перепрошую… тебе згадав. Ти була на моєму прийомі.

— Так-так, була. Як приємно, що ти пам'ятаєш.

— У мене виняткова пам'ять, — заявив він і відразу згадав усю гидоту, яку ця леді наговорила тоді, пліткуючи про всіх і кожного.

Зацікавленість у дівчині враз згасла. Зате з'явився інший інтерес, який забавляв його не менше. В очах блиснули хитренькі іскорки.

Селіна тим часом смакувала принесений десерт. Шейн мило посміхався й підігрував їй, зітхаючи й шкодуючи, що все ж таки втратив можливість з кимось цікаво побесідувати.

Щоб даремно не марнувати час, юнак нахилився над столом і запитав:

— А ти знайома з Аурікою Мейкпіс?

— З цією вискочкою?! — вигукнула дівчина, ледь не поперхнувшись десертом. — О, так! Як ти терпиш її?

— О! — знову зобразив подив. — А що таке?

— Вона така бридка й нікчемна! — захоплено почала Селіна й теж нахилилася до нього. — Ауріка виросла в притулку, а потім приперлася в Чикаго, щоб людиною стати. Працювала в заможних сім’ях наймичкою, бувало, що й стайні чистила. Більше того — навіть були випадки, коли жила там. Уяви! Жахіття. А тепер корчить з себе леді. Простолюдини ніколи не стануть нам, шляхетним, рівнею. Про це всім давно відомо. Що вона собі думає? Жодних манер! Якось, ця мерзотниця обікрала мою сім’ю.

— Та ти що?! Не може такого бути!

— Тож будь обережним! Ауріка вдає з себе ангелятко, а за очі таке творить! Вона окрутила Ейдана, брата Чарльза та Олівера, змусила закохатися в неї й врешті-решт ледь не занапастила його!

— Ох! — вигукнув Шейн, прикриваючи рот рукою.

Його розкосі очі округлилися. Він майстерно відігравав роль зацікавленого слухача. Але в його голові вже дозрів план дій і юнак не міг дочекатися слушного моменту, щоб втілити його в життя.

— Тітонька Урсула вчасно втрутилася й відправила Ейдана в Англію, де підібрала йому достойну пару, — продовжила гостя.

— Вони побралися?

— Так.

— Щасливі, напевне?

— Аякже! Тітонька Урсула знає, що потрібно шляхетній сім’ї.

— Угу. Зрозуміло.

— Ауріка нестерпна! А Генрі!

— Ой леле, а що з ним?!

— Вона його теж зачарувала! Все в його житті пішло шкереберть! Будь обережний! Я бачила, як ти поглядав на неї на балу. Мабуть, і тобі вже приглянулася?

— Так-так-так, — як змовник, прошепотів Шейн і ще ближче нахилився до неї. — А я то думаю, звідки в мене таке дивне почуття? Вона ніби магнітом притягує до себе, — тут він заплющив очі й з особливою ніжністю почав розхвалювати Ауріку. — Її зелені очі, як два смарагди, заворожують моє серце, коли я на них дивлюся. Золотаве кучеряве волосся спадає по витонченим тендітним плечам і дурманить ароматом лісових трав. Її яскраво-червоні вуста такі привабливі та…