Незнайомці

— Привіт, друже! — кричав Грегорі, зустрічаючи Адріана біля воріт своєї ферми.

Під пахвою у Гордона була затиснута курка, причому хвостом вгору. Вона відчайдушно кричала й смикала лапами, намагаючись вирватися. Грегорі зовсім про неї забув, коли побачив, хто завітав.

— Проходь! Радий, зо зайшов!

— Що ти робиш? — здивовано спитав Мейкпіс, дивлячись на бідну пташку.

Курка в цей момент замовкла, наче прислухаючись, що господар відповість.

— Ця істота організувала втечу з курника! Знав би ти, як вона мене вимотала, поки я не влаштував їй засідку й не спіймав! — з цими словами він шльопнув курку, і та не своїм голосом закричала на весь двір.

Адріан засміявся.

— Пішли до хати! — запросив господар.

— Ти з нею зріднився? — запитав Мейкпіс, дивлячись на бідну охриплу втікачку.

— А, я швидко! Почекай!

Гордон підбіг до огорожі й кинув туди курку. Вона злякано заметалася в різні боки, шукаючи порятунку від тирана.

— Готово, пішли!

Вони розмістилися на невеликій затишній терасі. Хлої в цей час не було вдома, і Грегорі господарював, як хотів.

— Гарно живеш, — оглядаючи все навколо, зауважив Адріан.

— Ще б пак! У мене красуня дружина, своя ферма, а головне — це все за межами галасливого міста!

— Не шкодуєш, що кинув службу?

— Ні! Чого б раптом? — але в очах з'явився сумнів.

— Ти маєш рацію, що це я? Як про це може шкодувати людина, яка й хвилини не могла прожити без баталій та пригод? — вдав, що милується полем.

Грегорі кинув на нього грізний погляд і підняв брову. Тільки він хотів заперечити, як раптом махнув рукою й протяжно видихнув.

— Е-е-ех! Ну тебе! Що приховувати? Нудно мені! Вже за курьми ганяюся.

— Вечорами, мабуть, одягаєш форму й влаштовуєш марш по дому? — сміючись, спитав Адріан.

— Ні, я це роблю вранці на ранковій планерці робітників. Виховую ледарів, — лукаво підморгнув.

— На це я б подивився. Ти чого, деспот, людей тероризуєш?

— Я люблю порядок! І ти це знаєш!

— Так-так.

— Що «так-так»? Чого ти тут розтакався?

— Повертайся, — раптом запропонував Адріан.

— Куди?

— На службу. Я говорив з герцогом Воллесом, він може взяти тебе до себе.

— Та ну?!

— Ну так, — підморгнув Мейкпіс.

— Ех! — Грегорі вдарив кулаком по столу.

З кучерявого винограду, що обплітав терасу, злякано злетіли горобці.

— Це «так»? — поцікавився Адріан, заздалегідь знаючи відповідь.

— Не зрозумів, а хіба може бути «ні»?

Друзі засміялися й потиснули руки.

— З поверненням!

— Тоді по чарці! — запропонував господар.

— Я на службі.

— Ти в мене вдома, дурню! Це ти Воллесу можеш таку нісенітницю пороти!

— Ха, друже, стеж за словами!

— Тоді все ж таки по чарочці!

Півгодини пройшли в гучній розмові. Мейкпіс розповідав про останні новини англійського двору й не забув згадати про минуле.

— Пам'ятаєш справу герцога Резерфорда?

— Цю псину забудеш! — вигукнув Грегорі й налив ще вина.

— Ти вчасно вирішив повернутися на службу. Завтра ми з тобою поїдемо його арештовувати!

— Та ти що?! Невже при дворі, нарешті, дали таке розпорядження?!

— Ми маємо достатньо доказів, що він готував змову проти королівської сім’ї.

— Все ж нудно жилося цьому герцогу. Вирішив пошукати пригод на п’яту точку.

— Він їх знайшов.

— Тепер твоя сім'я може жити спокійно.

— Це точно. Тепер, нарешті, ми можемо забути цю історію, як кошмарний сон.

***

— У мене чудова новина! — радісно заявив герцог Ланкастер своєму синові.

— Яка? — стримано спитав Генрі, за своє життя нічого доброго в новинах батька ще не помітивши.

Герцог у цей час підвівся, відчинив двері вітальні й запросив когось увійти.

Хлопець насторожився й сильніше стиснув чашку. Зашелестіла дорога тканина сукні. У кімнату ввійшла юна леді й зупинилася недалеко від Генрі. Їхні погляди зустрілися. Герцог з цікавістю спостерігав за їхньою реакцією. «Вони так мило ладили дітьми, — тішився він, дивлячись, як ці двоє завмерли. — Я підібрав йому дуже гарну пару».

— Вівіан, радий тебе бачити, — нарешті привітав її Генрі й поцілував руку.