Сусід

Ауріка повернулася з лікарні дуже втомленою. Звільнився ще один лікар, а сьогодні було багато пацієнтів через аварію на фабриці. Добре, що всі лишилися живі.

Подякувавши водію, дівчина неквапливо пішла до будинку. Вхідні двері відчинилися й з них вислизнула якась постать у чорному плащі. Вже стемніло, і розгледіти її було вкрай важко. Вирішивши, що це гість Адріана чи батька, Ауріка не звернула особливої уваги, увійшла в дім і попрямувала до сходів.

— Міс Мейкпіс, — почувся голос Віллі.

— Так?

— Містер і місіс Мейкпіс чекають на вас у вітальні.

Ауріка тяжко зітхнула й попленталася до батьків. Зобразивши на обличчі бадьорість, увійшла до кімнати й застала батьків за якоюсь розмовою. Вони задоволено усміхалися та обмінювалися неоднозначними поглядами.

— Ви мене звали? — запитала Ауріка, не надавши цьому значення.

— О, доню! — радісно вигукнула Шарлотта. — Добре, що ти повернулася. Але, у тебе такий стомлений вигляд.

— Багато було пацієнтів. Все гаразд.

— Я вже казав, що леді не личить працювати…

— Тату, будь ласка! Мені подобається те, чим я займаюся, – заперечила Ауріка, якій уже вуха продзижчали з приводу роботи.

— Гаразд, дитино, сідай. У нас є для тебе одне прохання, — звернулася до неї Шарлотта.

«Дивно, чому в мене якесь незвичайне передчуття?» — здивувалася дівчина.

— Як ти знаєш, у нас кілька тижнів тому з'явився новий сусід, — почала місіс Мейкпіс.

— Це той багатій з Англії? — сонно спитала Ауріка.

— Він не просто багата людина, а й син герцога, — зауважив батько.

— Останнім часом мене оточують одні герцоги й плащі, — зеленоока ледь не куняла.

Це викликало у містера Мейкпіса сміх.

— Але трапилося лихо: бідолаха не може адаптуватися до тутешнього клімату й на цьому ґрунті важко захворів. Йому потрібен постійний догляд. Найкращий лікар Чикаго оглядав його та запевнив, що юнака не можна залишати без нагляду. Сам лікар дуже зайнятий, бо він один з кращих у місті. Розумієш?

Ауріка сонно подивилася на батька, насправді нічого не розуміючи. А вона тут до чого?

— Лікар подбав про все й попросив доктора Мартіна на час своєї відсутності побути біля молодого господаря.

Дівчина захихотіла. Зеленоока добре знала його. Вони давно товаришували.

— Лікаря Мартіна? До сина герцога? — не вщухала вона, заливаючись сміхом. — Щось у мене в голові не вкладається. Лікар, який випиває вечорами й носить латаний одяг, раптом стає правою рукою найкращого доктора Чикаго? Збирається лікувати герцога?

— Насправді це містер Річард організував, — додала Шарлотта.

— Містер Річард?! — здивуванню не було меж.

— Він довіряє цій людині й вважає, що для тебе це теж буде краще.

— Для мене?

— Так, лікар спочатку попросив, щоб за молодим чоловіком доглядала ти. Але містер Шерідан не погодився. Він не хоче, щоб юна леді залишалася в будинку цього пана сама, бо поряд з ним живуть ще три юнаки.

— Три, угу, — промимрила під ніс Ауріка.

— Містер Річард побоюється за твою репутацію. Тому він вирішив, що найкраще, якщо поряд з тобою буде знайомий лікар, який зможе тебе захистити у разі потреби.

— Якої ще потреби? — насторожилася дівчина.

Чомусь батькові досі було весело. Геть на нього не схоже. Завжди такий суворий і стриманий, зараз він тільки те й робив, що весь час посміювався. Шарлотта непомітно штовхала його в бік та все кидала на чоловіка промовисті погляди.

— Усі четверо занадто гарні, тому небезпечні для юних леді, — відповів містер Мейкпіс. — Хоча, правду кажучи, я вперше чую про герцога Коллінза. Навіть трохи здивований, бо знаю всіх титулованих осіб Англії. Та думаю, що він просто з іншої країни.

Містер Мейкпіс знову засміявся. Шарлотта безуспішно намагалася заспокоїти його. Ауріка не могла зрозуміти, що його так веселить.

— Доню, не слухай батька, у нього сьогодні дивний настрій, — штовхнула чоловіка сильніше. — Містер Коллінз дуже впливова й шанована людина. Він відвідував нас тиждень тому й справив дуже гарне враження. Хоч ми про нього вперше чуємо, та знайшли багато спільних знайомих. Як люди одного кола, ми повинні підтримувати одне одного.

— Так-так-так, — пирхаючи від сміху, іронізував батько.

— Він дуже хворий, і лікар побоюється за його життя.

Ауріка могла все зрозуміти, але те, що навіть ці слова викликали у батька регіт, її збентежило. Як він міг сміятися, коли йшлося про життя людини?

— Але чому доктор Мартін? — не розуміла Ауріка.

— Містер Річард йому довіряє, — повторила Шарлотта. — Вони ж давно знайомі.

— Доню, збирай речі, до хворого ти їдеш уже сьогодні, — здавленим голосом повідомив містер Мейкпіс, витираючи з очей сльози від сміху.

— Що? Як сьогодні? Але вже пізній вечір? — обурилася Ауріка.