Бути чи не бути?

— Ти всіх наречених від мене відштовхуєш! Нахабо! — вигукнула Констанція й вдарила Нормана маленькою сумочкою по голові.

Той примружився й потер забите місце.

— Та хто відштовхує? Вони самі тікають, коли бачать тебе! — із викликом у голосі заявив Лонерган. — Хто таку терпітиме?

— Що? Ти ще смієш мені перечити?

До будинку зайшов задумливий детектив Моррісон. Він навіть не глянув у бік молоді й пройшов повз них, потираючи підборіддя. Подібні розмови цих двох не були для нього новинкою.

— Де я його бачив? — шепотів він.

— Пішов геть! — крикнула Констанція й жбурнула невелику подушечку, що лежала на дивані.

Але Норман ухилився, і вона потрапила в детектива. Той звів брови й суворо подивився на застиглих молодих людей.

— Та коли ж ви одружитесь?! — гаркнув він і зник у своєму кабінеті.

— Що?! — розлютилася Констанція. — Я з цим… — не могла підібрати слова й все більше червоніла від обурення. — Ніколи!

— Та хто тебе ще заміж візьме?! Кому ти така потрібна?!

Сварка тривала.

Детектив Моррісон походжав у кабінеті й все роздумував.

— Він такий схожий на Генрі Ланкастера. Але ж це був не він. Чи він? А може, це той юнак? Вони дуже схожі.

***

Ауріка сиділа на сходах будинку й вже вкотре перечитувала записку:

«Я хочу зустрітися з тобою на нашому місці.

Генрі»

Серце виривалося з грудей. Він просить про зустріч! Невже знову повернувся? Ауріка не вірила у те, що відбувається, і цей політ солодких думок тривав би весь день, якби інші спогади їх не перебили.

— Герцог Ланкастер, — промовила перелякано. — Ця людина чітко дала зрозуміти, що не допустить весілля свого сина з дівчиною, минуле якої може нашкодити імені його родини. Ти знову про це забула? Ох, що ж мені робити?

І знову сум торкнувся її очей. «Генрі, я дала волю почуттям. Дізнавшись, що Керолайн зробили операцію й вона почала одужувати, а потім вийшла заміж за Найджела, я знову мимоволі повірила в те, що ми все ж зможемо бути разом. Але… чому, як тільки ми маємо шанс бути разом, так одразу виникає перешкода? Можливо, не судилося нам?»

З роздумів її вивів водій, який повідомив, що час їхати до лікарні. Робота допомогла забутися. А її було багато. Персоналу, як і раніше, катастрофічно не вистачало.

В обід за звичаєм Ауріка вирішила прогулятись біля центрального фонтану. Вона знову почала згадувати минуле й мучити себе сумнівами.

— Іти чи не йти? — бубоніла вона.

— Бути чи не бути? — почувся поряд знайомий голос.

Ауріка озирнулася й побачила герцога Ланкастера. Вона так розгубилася, що не могла ворухнутися й слова вимовила у відповідь. Той засміявся й поволі пішов уздовж алеї. Герцог озирнувся, поглядом запросивши прогулятися разом з ним.

— Чудова погода, — на повні груди вдихнув весняне повітря.

— Так, — нарешті видавила з себе Ауріка. — Як ваше самопочуття?

— Дякую, вже набагато краще. А в тебе, дівчино-весна?

Ауріка здивувалася. Звідки він знав це прізвисько? Чи це у них спадкове?

Побачивши її вираз обличчя, герцог знову засміявся.

— Я все знаю про вас з Генрі. Один приятель допоміг мені дістати інформацію про сина під час навчання в коледжі.

«Ось тепер точно все», — подумала Ауріка й тяжко зітхнула.

— Бачу, ти намагаєшся стати леді, — сказав він хитренько. — Нелегко, напевно, після притулку та простого життя стати людиною з вищого суспільства? Змінити свою суть неможливо.

Ці слова були сказані з натяком. Він обернувся до неї й зупинився. Його вираз обличчя став суворим і холодним.

— Те, що я дізнався, мене не втішило. Ти стала поштовхом для його театрального божевілля. Тепер усе буде інакше. Не будуй ілюзій і не намагайся ще раз зіпсувати йому життя. Генрі повернеться, але не для всіх. Ти недурна дівчина, мусиш зрозуміти мої слова.

Коротко та ясно. Він чемно поклонився й далі пішов сам. Герцог Ланкастер, як ураган, незрозуміло звідки вилетів, злякав її погрозами й так само швидко зник. Вчасно ж він.

На душі було так неприємно. Питання про те, йти чи не ні на зустріч, вирішилося за одну мить. Вона має забути про нього. Все йде проти них. Герцог має рацію. Генрі повертається, щоб почати нове життя. Якщо вони залишаться разом, то йому весь час нагадуватимуть про її походження. «Ні, він заслуговує, нарешті, стати щасливим», — зітхнула Аурі й пішла в протилежному напрямку.

З роздумів її вивів крик. Вона побачила, як чоловік у обірваному одязі намагається вирвати сумочку у… Селіни?!

— Віддай! — кричала вона й відбивалася від грабіжника.

Як навмисне, на вулиці нікого не було. Ауріка, недовго роздумуючи, поспішила на допомогу. І тільки вона хотіла застрибнути на спину хулігану, як звідки не візьмись з'явився високий хлопець і вдарив негідника в обличчя. Той упав і, побачивши перед собою міцного юнака, скочив на ноги й втік.