3 ЧАСТИНА. Нова весна

— Міс Мейкпіс, коли вас сьогодні забрати з роботи? — запитав водій у Ауріки, яка милувалася прекрасною весняною погодою.

— Я думаю, що затримаюсь на годинку, — відповіла вона. — Ви тільки подивіться, яка краса довкола!

Чоловік усміхнувся й повернув машину на іншу вулицю.

Очі Ауріки світилися щастям. Ці півроку були найспокійнішими й найпрекраснішими за все її життя. Вона швидко звикла до сім'ї. Правда, з поведінкою у неї досі були проблеми, але, як вона завжди думала, це такі дрібниці. У притулку дуже зраділи, дізнавшись про новину. Домінік, Доріс, Меріан та всі діти з цікавістю розглядали близнючок, коли вона з сестрою приїхала до них у гості. Дівчата влаштували пишне свято, обдарувавши малюків солодощами та подарунками.

«Нарешті у всіх все добре! — думала радісно Ауріка. — Скоро з Англії повертається Адріан разом із Джессікою та Емілі. Як я за ними скучила! Люба міс Стівенсон, знала б ти, як ожив Чарльз, коли почув новину про твоє повернення. Незабаром у мене буде маленький племінник. У Джессіки, напевно, вже великий животик. Ходить, як м'ячик. Почула б вона мої думки, було б мені, — згадала суворий вираз обличчя актриси, коли вона сердиться. — Цікаво, як проходить ремонт у будинку Хлої та Грегорі? Невгамовна пара. Хто думав, що вони будуть разом? Добре, що їхня ферма знаходиться недалеко від нашого маєтку. Тепер ми всі дуже часто бачимося. Це так тішить! І Саллі знайшла своє щастя разом із витівником Олівером. Вони також днями повертаються з весільної подорожі. Сподіваюся, Олівер не підірвав нічого на пароплаві. Яка вони мила пара! Який чудовий день! Неодмінно він буде дуже добрим і…»

— Зупиніться! — вигукнула Ауріка, раптово перервавши свої солодкі роздуми.

Водій від несподіванки різко дав по гальмам.

— Що трапилося? — розгубився він.

— Комусь з перехожих стало зле. Треба допомогти.

Ауріка покинула машину й побігла до тротуару, на якому лежав сивий, добре одягнений чоловік.

— Розійдіться, — протиснулася крізь натовп.

Присіла й глянула на бліде обличчя чоловіка.

— Містер Ланкастер? — здивувалася, не очікуючи побачити його в Чикаго.

Аурі почала надавати йому першу допомогу. Герцог прийшов до тями.

— Як ви себе почуваєте? — запитала зеленоока.

— Де я?

— На тротуарі у Чикаго.

— Де?

— Вам потрібно в лікарню.

— Ні. Мені треба додому. Там мій лікар. Він знає… — Ланкастер заплющив очі.

— Де ви живете?

Ауріка нахилилася до нього нижче й прислухалася, що він шепоче. Ледь розібравши адресу, попросила водія допомогти їй посадити герцога в машину.

До його дому було недалеко. Їх зустрів худий, високий чоловік років шістдесяти. Лікар Ланкастера.

Незабаром герцогу стало краще. Він лежав у ліжку, дивився на стелю й задумливо філософствував:

— Хто вигадав хвороби? Навіщо вони потрібні людині? Це покарання за провини? Напевно, я чогось таки натворив, якщо валяюся в цьому ліжку, як ганчірка.

— Містере Ланкастере, гадаю, закон буття можна буде обговорити пізніше. Зараз краще відпочити, — зауважив лікар, запропонувавши Ауріці, яка допомагала йому, сісти в крісло.

— Хто ви, юна леді? — спитав герцог, глянувши на неї. — Мені знайоме ваше обличчя. Ви вчилися в коледжі з Генрі?

— Так, — несміливо підтвердила вона й трохи почервоніла.

— Ви його бачили?

— Востаннє — минулого літа.

— Він тоді зник для всіх, навіть для власного батька. Нестерпний хлопчисько. Але це все в минулому.

Лікар важко зітхнув і підійшов до вікна. Його увагу привернув молодик у синьому плащі з накинутим на голову капюшоном. Він стояв біля воріт й оглядав машину міс Мейкпіс. Його зацікавив герб на дверцятах. Трохи зволікаючи, незнайомець все ж наважився зайти в будинок герцога.

— До вас гість, — зауважив лікар.

— Хто?

— Якийсь чоловік у плащі.

— О! Прошу вас, докторе Лоуренсе, підіть і запросіть його сюди! — ожив Ланкастер.

— Вам не можна хвилюватись, — холодно нагадав чоловік.

— Я хвилюватимуся, якщо він піде!

Ауріка напружилася — може, це Генрі?

— Ох, цей хлопчисько… — знову повторив герцог і усміхнувся.

З очей скотилася сльоза.

У цей час доктор Лоуренс спустився вниз і побачив незнайомця, який розмовляв зі служницею.

— Він хворий і нікого зараз не приймає, — твердила йому молода дівчина.

Вона трішки ніяковіла через колючий погляд гостя, який досі приховував від інших обличчя під капюшоном.

— Все добре, містер Ланкастер хоче бачити цю людину. Проведіть його до спальні герцога, — втрутився лікар.

— Слухаюсь, — боязко підкорилася служниця. — Ідіть за мною, — звернулася до незнайомця.