Бал

День балу настав. Ауріка дуже хвилювалася. Дівчина дивилася на себе в дзеркало й не могла повірити, що розкішно одягнена, сяюча прикрасами леді — це вона.

— Ауріко, — покликала її Хлоя, — за дверима чекає містер Річард.

— Дякую!

— Там стільки гостей зібралося! — у захваті прошепотіла подруга. — Я такої краси ще не бачила. Скрізь кришталь: люстри, вази, статуетки, посуд. Він так переливається при світлі, що боляче на нього дивитись. А скільки троянд! Який там аромат! А на кухні ми готували такі страви, назву яких я за все життя не вивчила б. Твоя мама та батько особисто все організували. Вони дуже хочуть, щоб тобі сподобалося. Ауріко, я така щаслива, що ти, нарешті, знайшла свою родину. Вона така гарна! І майбутній чоловік — дбайлива та приємна людина. Про це мріє кожна дівчина! Мила подружко, як я за тебе рада!

Почувши слово «чоловік», Аурі засумувала.

— Іди, на тебе чекає містер Річард! — нагадала Хлоя. — Тримайся біля нього. Там стільки людей, що особисто я геть би розгубилася. А з ним можна ні про що не турбуватися.

— Гаразд, — намагаючись не втрачати бадьорість, ще раз подивилась у дзеркало й попрямувала до виходу.

Зеленоока відчинила двері й зупинилася. На неї дивився Річард: його очі були сповнені захоплення. Мабуть, він теж не вірив, що це Ауріка. Дівчина зніяковіло опустила голову й відчула, як рум'янець ще сильніше обпік її щоки. Перед хлопцем стояла не та забіяка з притулку, яку він стільки років знав, а справжня чарівна леді.

Річард підійшов ближче та запропонував взяти його під руку. Поки вони йшли, хлопець ледь помітно торкнувся кишені, де лежала коробочка з обручками. Сьогодні він має офіційно об’явити про їх заручини. Від цієї думки почав нервувати ще більше. Чи правильно він все робить?

Обоє повільно йшли до сходів. Ауріка із завмиранням серця прислухалася до музики, що долинала з зали. Почулися голоси людей. Тепер серце затріпотіло ще сильніше. Ауріка стиснула руку Річарда й напружилася.

— Ти сьогодні виглядаєш чарівно, — тихо промовив він і торкнувся її пальців, намагаючись заспокоїти. — Все буде добре.

Він чудово розумів, як їй зараз. Річард згадував той день, коли його оголосили головою сім’ї Шерідан. Десятки заздрісних очей впивалися в кожну клітинку його тіла, а лицемірні розмови та отруйні посмішки викликали огиду. Зібрання сім’ї Мейкпіс повинно відрізнятися від того, в яке потрапив він. Але на балу мала бути сім’я Лонерган, а їх уже було достатньо, щоб зіпсувати настрій. У них на це був талант. Тому Річард дав собі обіцянку, що у разі необхідності захистить її.

І ось вони вже біля дверей зали. Хлоя мала рацію. Кришталь заповнював все навкруги яскравими переливами відблисків. А скільки троянд! А людей! Ауріка шоковано завмерла. Вона стільки раз уявляла, як це буде, але жодного разу її фантазія не змогла намалювати хоч трішки схожу картину. Невже всі ці люди прийшли її привітати? Річард помітив її вираз обличчя.

— Ауріко, негарно стояти з відкритим ротом, — прошепотів, стримуючи сміх.

— Ага... — кивнула, але рота не закрила.

В її очах відбивався блиск світла. «Моя мила, кумедна леді», — з ніжністю подумав Шерідан і знову легенько стиснув її пальці.

Наступної хвилини до них підійшли містер і місіс Мейкпіс. Церемонія представлення Ауріки гостям тривала дуже довго. Почалися нудні промови, гучні оплески, її осипали компліментами, які, чомусь так дівчині здалося, виглядали занадто лицемірними. Ауріка втомилася вже на п'ятій хвилині загальної радості.

Коли це все закінчилося, вона, нарешті, змогла піти з Річардом у тихенький куточок, де стояли її друзі: Олівер, Чарльз, Саллі, місіс Маргарет, Емілі та Джейн. Незабаром до них приєдналися Адріан і Джессіка.

Ауріку весь час не залишало відчуття, що на неї хтось дивиться. Нарешті їй вдалося знайти цю людину. В іншому кінці зали стояли Селіна та Норман. Міс Лонерган була такою роздратованою, що з радістю б рознесла весь маєток дощенту. Як це Ауріка стала дочкою самого герцога Мейкпіса? Герцога! І як це вона зараз виглядає набагато краще за неї?! Неприпустимо!

Норман був іншої думки. Він із захопленням дивився на кохану та кидав ревниві погляди в бік Річарда.

Бал був у самому розпалі, коли Ауріка почала помічати, що серед гостей дедалі частіше з'являються люди в карнавальних масках.

— Що відбувається? — запитала вона.

— Це ідея місіс Мейкпіс. Вона захотіла додати вечору особливої атмосфери. Ідея з карнавальними костюмами її, — пояснив Адріан. — Ти не знала?

— Ні.

— Нічого страшного. Просто насолоджуйся вечором.

— А я згадав карнавал у коледжі, — весело сказав Олівер. — Адже на ньому ми й познайомилися, правда? — додав він і подивився на Саллі.

Юнак сьогодні був особливо веселим. В очах горіли пустотливі вогники. Друзі відчували, що це не просто так і вже морально готувалися до несподіванок винахідника.

А Норман не знаходив собі місця. Він відійшов від щасливих друзів якомога далі. Від картини під назвою «Ауріка — Річард» йому було вже погано. Він налив собі в келих води, випив і попрямував до балкона, але тут налетів на якусь дівчину. Вона сердито вилаялася. Досить знайомо, до речі. Норман глянув на неї й впізнав Констанцію.