Час приймати рішення

Шарлотта увійшла до спальні Річарда й застала там своїх дочок, які щось навперебій йому розповідали. Він сидів на дивані й від душі сміявся, отримуючи масу задоволення від розмови з цими невгамовними «копіями». Сестри за тиждень так потоваришували, що тепер були нерозлийвода. А ще вони перетворилися на ходячу катастрофу. Їхні дзвінкі голоси, сміх, постійні витівки та небажання сидіти на місці нікому не давали сумувати. Особливо містеру Мейкпісу, коли сестри щоранку залазили на найближчий дуб і зустрічали на його верхівці схід сонця.

— Що це за поведінка? Ви ж леді! — робив їм зауваження. — Де ваші манери?

Джейн і раніше була непосидючою, а тепер, коли в неї з'явилася напарниця, геть не могла всидіти на місці. Та Шарлотту це не турбувало. Вона весь час просила чоловіка бути поблажливим до дівчат.

— Вони стільки часу згаяли в розлуці. Нехай повеселяться, — говорила чоловіку.

— Але ж їм більше двадцяти років! — вигукнув містер Мейкпіс. — Де ти бачила, щоб леді в такому віці лазили по деревах, як мавпи, ганяли на конях, як індіанці, і кидали ласо, як ковбої з Техасу? Це ж непристойно!

— Це молодість, любий.

— Ти їх балуєш.

— Дозволь мені цю слабкість, — лагідно поцілувала чоловіка в щоку.

Той забурчав, але проти такої зброї не зміг встояти.

Тепер сестри атакували Річарда.

— Леді, як вам не соромно засиджуватись у спальні молодого чоловіка? — намагаючись бути строгою, спитала місіс Мейкпіс.

Сестри скочили на ноги й вклонилися їй, просячи вибачення.

— Вибачте їх, це моя вина, — втрутився Річард, але Шарлотта, усміхнувшись, перебила його.

— Не варто заступатися за цих бешкетниць. Я знаю, що від них так просто не позбутися. Ви бачите, що містер Шерідан ще слабкий після травми. Чому галасуєте тут?

Обидві зобразили схожі кумедні гримаси. Це добряче розсмішило Річарда. Місіс Мейкпіс дивилася на почервонілих дочок і вирішила, що це саме той момент, на який вона чекала. Її мучило два питання, і зараз вона хотіла спробувати одержати на них відповіді.

— Ми з вашим батьком вирішили влаштувати бал на честь повернення Ауріки до нашої родини, — оголосила вона.

— Ура! — вигукнула Джейн і обняла сестру.

Це приємно порадувало Шарлотту, але було ще одне питання, яке її хвилювало найбільше.

— Містере Шерідане, як ви думаєте, можливо, на балу варто оголосити про ваші з Аурікою заручини? — запитала вона.

У кімнаті настала тиша. Місіс Мейкпіс побачила більше, ніж очікувала. Реакція Джейн її не здивувала, а лише підтвердила материнські побоювання. Дівчина трохи зблідла й знітилася. Але й Ауріка мала схожу реакцію. Більше того, сам містер Шерідан чомусь замислився й відвів погляд убік. Щось дивне відбувалося між цими трьома.

— Машина вже чекає на вас, — сказала вона.

Річард кивнув і подякував за турботу. Шарлотта вийшла.

— Мені час їхати до резиденції Шерідан, — повідомив хлопець.

— Ви приїжджатимете? — поцікавилася Джейн.

— Звичайно. Думаю, наші сім'ї тепер будуть пов'язані міцною дружбою.

— А… ну так… — пробубоніла вона.

— Ой, я забула! — оживилася Ауріка й вискочила зі спальні.

Джейн та Річард залишилися одні. Настала незручна пауза.

— Я хотів поговорити з тобою, — тихо промовив хлопець, помітно хвилюючись.

— Про що?

— Того дня, коли ти знайшла мене біля річки. Я був у лихоманці й міг...

Він не знав, як сказати, щоб не поставити дівчину в незручне становище.

— Пробач, якщо марив і сказав чи зробив те, що тебе образило.

Джейн почервоніла. Вона так сподівалася, що хлопець не пам’ятав той поцілунок.

— Сподіваюся… — почав він, але не договорив.

— Все добре! Ви думали, що я Ауріка. Як можу звинувачувати вас?

— І все ж я маю вибачитися.

Вони зніяковіло глянули одне на одного. У Джейн голосно стукало серце. Здавалося, що той поцілунок був лише кілька секунд тому. Тепло його губ все ще відчувалося на її вустах. Чому вони зустрілися так пізно?

У кімнату влетіла Ауріка і, нічого не помічаючи, простягла Річарду книгу про життя Робінзона Крузо.

— Я попросила Олівера та Чарльз привезти її для вас.

— Дякую! — ніби нічого не трапилося, відповів Річард. — Мені вже час.

— Ми вас проведемо!

У цей час у маєток Мейкпіс завітав герцог Резерфорд і зараз грубим тоном вимагав від Адріана можливості побачитися з його сестрою. Те, що сходами спустилося дві однакові міс Мейкпіс, до краю шокувало герцога. Він здивовано дивився на обох і намагався зрозуміти, що відбувається.

— Що це таке? — спохмурнів.

— Це дві мої сестри, але жодна з них вам не дістанеться, — впевнено заявив Адріан.