Ніяке багатство не зможе викупити минуле

«Ніяке багатство не зможе викупити минуле»

Оскар Вайлд

— Дивись, покинутий будинок. Чудове місце для цих щурів! — прогарчав Грегорі, визираючи з-за кущів.

Він разом з Адріаном та Олівером вирішили оглянути ліс, припустивши, що Лаккі та його зграя ховаються недалеко від озера, де їх бачив Гордон. Старий будинок, який вони знайшли, цілком підходив для «гри в хованки».

— І чому ми тут сидимо, як зайці? — запитав Грегорі, готовий рвати й метати.

Адріан поглядав на розчервоніле обличчя та витріщені очі друга.

— Пообіцяй мені, що не гарячкуватимеш. Хоча кого я прошу? — отямившись, прошепотів Мейкпіс.

Молоді люди перебіжками наблизилися до будинку. Гордон довго не думав і метнувся до вхідних дверей. В секунду вони вже були вибиті.

— Сила є, розуму не треба, — промовив Адріан, який планував проникнути до будівлі тихенько.

Грегорі в цей час уже бігав по кімнатах і все оглядав, готовий нападати, лупцювати й вибивати правду. Але не міг знайти хоч когось, на кому можна було відігратися. Будинок виявився порожнім.

— Вони точно були тут, — зазначив Адріан, оглядаючи склянки на столі, пляшку рому та розкидані карти.

— Але нещодавно пішли, — додав Олівер, розворушивши в каміні гаряче вугілля.

— Щось змусило їх швидко звідси забратися, — задумливо сказав Мейкпіс і подивився на Грегорі.

— Ще скажи, що це я винен! — кинув йому грізний офіцер.

— Те, як ти «тихо» розмовляв у лісі, цілком могло їх налякати, — пожартував Адріан.

— Що тепер? — поцікавився Грегорі. — Ще погуляємо на свіжому повітрі чи все ж таки поїдемо до Резерфорда й притиснемо його до стінки єгипетським профілем?

— Я сумніваюся, що він причетний до викрадення Ауріки, — розмірковував Мейкпіс, прямуючи до виходу.

— Тоді що робити? — пішов за ним Грегорі.

Олівер залишився всередині. Він ще раз усе оглянув. Йому не давало спокою питання: чому бандити так раптово покинули будинок?

— Можливо, викравши Ауріку, вони перемістилися до іншого, заздалегідь обумовленого місця, — шепотів Шерідан. — Але чому вони так поспішали? Не схоже на сплановані дії. Ром недопитий, карти розсипані. Все говорить про те, що їх щось налякало. Або хтось.

Хлопець насупився.

— Але хто? — бурмотів далі. — Двері Грегорі вибив, отже, вони були зачинені. Бандити поспішали, але все ж не забули їх зачинити, щоб не так легко було потрапити до будинку. Хм. А раптом вони повернуться?

Ця думка змусила його зупинитись.

— Що, коли вони зараз у погоні. Погоня? За ким? За тим, хто… — очі Олівера блиснули здогадом. — Раптом Ауріку хтось звільнив?! — але тут вогник згас. — Ні, це вже щось геть не з тої опери. Хто міг її звільнити? Річард тяжко поранений, Адріан та Грегорі тільки дізналися про це. Можливо, мій брат чи поліція? Ні, малоймовірно. А раптом Ауріка сама втекла?!

Остання думка підбадьорила його. У це він міг повірити. Ауріка кмітлива та смілива дівчина.

— А це що? — раптом помітив у кутку кімнати рожеву стрічку.

Така сама була на Аурі. Поруч під розсохлим столиком лежали дві мотузки, ймовірно якими була зв'язана бранка.

— Дивно. Не дуже віриться, що вона змогла втекти, перебуваючи в одній кімнаті з бандитами. Але ця стрічка. Щось у цій історії не в'яжеться.

Олівер зовсім заплутався.

— Ей, картатий, ти ще довго будеш тут швендяти? — спитав Грегорі, зазирнувши в будинок. — Ми повертаємось у маєток. Звідти одразу поїдемо в поліцію.

— Так, я вже йду!

Хлопець пішов до виходу. Та у вічі йому впала ще одна дивна деталь: на підлозі біля дверей лежала біла троянда. «Як вона опинилася тут? — здивувався Олівер. — Не думаю, що серед гангстерів є ботаніки та й у Аурі не було часу збирати троянди. Та що тут відбулося?!»

Він підняв квітку й завмер.

— Це ж рідкісний сорт троянд, які вирощував Ейдан!

Олівер ледь не сів там, де стояв.

***

— Як вона? — почувся віддалений голос.

— Думаю, з нею буде все гаразд, — відповів хтось зовсім поруч і торкнувся її обличчя.

Дотик був ніжним та м'яким. Від незнайомця повіяло приємним ароматом квітів.

— Він повертається, — знову почувся перший голос.

— Тоді нам час.

Ауріка намагалася розплющити очі, але сильний біль у голові робив її безпорадною та слабкою. Пам'ять поступово теж прокидалася, а разом з нею й тривога. Дівчина все ж змусила себе відкрити вії й побачила, як від неї віддаляється якийсь чоловік в чорному плащі. Поруч з'явився ще один у такому ж вбранні. Вони щось говорили, але Ауріка не могла розчути. Її затуманений болем розум відмовлявся сприймати дійсність. Зробивши ще одну спробу розплющити очі, дівчина застогнала й знепритомніла.