Вогняна куля

Її обличчя торкнулося щось холодне. Аурі розплющила очі й побачила Нормана. Він приклав до її чола мокрий рушник. Дівчина відчувала, що у неї лихоманка.

— Містере Річарде… — прошепотіла.

— Мовчи, тобі не можна говорити, — відповів Норман і ще раз намочив рушник.

У коридорі почувся знайомий верескливий голос:

— Де він?!

До кімнати увірвалася Селіна. Побачивши брата біля Ауріки, вона у гніві притупнула ногою.

— Нормане! — вигукнула дівчина-ураган. — Тітонька Урсула сказала, що ти з цією сиріткою! Який сором! Цього ще бракувало! Невже ти так низько опустився заради неї?

Хлопець не став слухати. Він підвівся й виштовхав сестру за двері. Селіна почала стукати й кричати на весь будинок, вимагаючи, щоб він її впустив. Лонерган, здавалося, не чув її. Він знову сів біля Ауріки й продовжив обтирати її обличчя холодним рушником.

— Де містер Річард? — запитала Ауріка. — Його знайшли?

— Ні, — хитнув головою.

— Що ж це буде? — почала плакати Аурі.

— Заспокойся, — прошепотів хлопець.

Сльози дівчини збентежили його. Він не знав, як її втішити.

— Досить ревти! — вигукнув і кинув рушник у воду.

Бризки розлетілися в різні боки. На подив Нормана це допомогло. Ауріка замовкла й розгублено поглянула на нього.

— Що ти тут робиш? — запитала.

— Тобі допомагаю, хіба не видно?

— Мені не потрібна твоя допомога.

Норман насупився.

— Ти дуже вперта!

Ауріка жбурнула в нього подушку й попрямувала до дверей. Лонерган випередив її.

— Ти нікуди не підеш! — заявив він.

— Та хто тебе питатиме?! Мені потрібно дізнатися, як тривають пошуки містера Річарда!

— Я вже тобі сказав, що його не знайшли!

— А може, й знайшли!

— Ні!

— Відійди!

— Ти маєш змиритися!

— Що?! — Ауріка зупинилася. — З чим?

— Невже не розумієш? Ці гангстери не могли залишити його живим!

— Замовкни!

Ауріка хотіла виписати йому ляпас, але в голові запаморочилося й вона похитнулася. Норман встиг її підхопити, взяв на руки й відніс до ліжка.

— Тепер тільки я зможу подбати про тебе, — прошепотів він.

— Забирайся! Я маю знайти містера Річарда!

— Змирися!

— Нізащо!

Ауріка знову схопилася з ліжка й вигукнула:

— Якщо ти справді хоч трохи мене любиш, то дай мені спокій!

— Невже я настільки тобі гидкий?

У його голосі почувся розпач.

— Залиш мене. Прошу.

— Я боюся втратити тебе, — його голос затремтів.

— Ти не можеш втратити мене.

— Що?

— Як можна втратити когось, хто тобі не належав і не належатиме ніколи?

Норман розлютився, вийшов з кімнати й замкнув двері на ключ. Хотів піти до тітоньки Урсули й дізнатися, як проходять пошуки, але дорогою зіткнувся з Чарльзом. Молодший Шерідан був не в дусі.

— Де Ауріка? — грубо спитав він.

— Звідки я знаю?

— Норман, не бреши мені! Селіна розповіла, що ти замкнув її у кімнаті. Скільки ще будеш псувати їй життя?! Тобі ще мало?!

— Замовкни! Не смій так казати!

— А то що?

Чарльз зробив крок уперед і Норман злякано відступив.

— Де Ауріка, ще раз питаю?!

— Не твоя справа!

Шерідан не став довго сперечатися й почав шукати її сам. Одна зі спалень була замкнена.

— Де ключі? — грубо запитав Чарльз.

Норман відвернувся від нього, не бажаючи відповідати. Тоді Шерідан схопив Лонергана за комір і гарненько струснув.

— Я тебе питаю!

— У мене немає ключів. Я тобі ключник, чи що?

— Чого ти хочеш, Нормане? Думаєш, що після всього, що ти накоїв, вона зможе тебе полюбити?!

— Зможе! Річарда вона теж не любила, але дала згоду на шлюб. Чим я гірший?

— Ти зараз серйозно? Ти вже геть сором втратив?! Мерзотнику!

— Що ти сказав?!

Їхню розмову перервав поліцейський, який з’явився в коридорі.

— Містере Шерідане, ви йдете? — почувся його голос.

Чарльз вибачився й попросив ще трішки зачекати. Важко зітхнувши, втомлено звернувся до Нормана: