Ми думаємо, що ми маємо рацію, але часто неправі, що так думаємо

Ауріка відчула, як потопає в чомусь м'якому та приємному. Вона розплющила очі й побачила, що лежить на білосніжній хмаринці, що неквапливо пливла по блакитному небу. Вдалині виднілася веселка, яку обплітали ліани, усипані різнокольоровими яскравими квітами. «Де я?» — подумала Ауріка, оглядаючи все довкола. Їй тут подобалося.

— Як гарно! — задоволено потяглася.

Над головою пролетіла зграя птахів. Дивно, вона ще ніколи не чула такого співу, схожого на звуки флейти. Поки дівчина оглядалася, до неї підлетіли золотаві колібрі та вплели в її кучеряве волосся гілочки білих лілій. У повітрі розлився солодкий аромат. Зеленоока глянула на квіти й знову здивувалася: вони блищали, ніби посипані сріблястим пилком. Казка.

Раптом Ауріка опинилася всередині білого серпанку. Дівчина принишкла й занепокоєно чекала на подальший розвиток подій. Білі стіни тиснули на неї. Стало трохи тривожно та страшно. Зеленоока встала та почала ходити по колу. З-під її ніг піднімалися білі клуби пари.

Невідомо скільки часу довелося чекати, але незабаром білий полон почав танути, як туман від променів яскравого сонця. Дівчина вдивлялася вперед, намагаючись зрозуміти, що це за строката пляма наближається до її повітряного «острівця».

До її хмари підпливла ще одна, меж якої не було видно. На ній виднівся сад троянд, серед якого стояв Ейдан. Він був таким, яким запам’ятала його Ауріка: шляхетний, приємні риси обличчя, ніжність у погляді. Він підійшов до неї й промовив:

— Давно не бачилися.

— Я сумувала, — зраділа йому.

— Як ти? Чому в очах бачу смуток? Щось трапилося? Дівчинка, яку я знав, завжди знаходила в собі сили йти далі. Це зробило й мене сильнішим.

— Я вже не така, якою була. Все важче втримувати радість у серці. Напевне, саме це мали на увазі дорослі, коли говорили, що з роками забуваються мрії і фарби навколо починають тьмяніти. Життя таке складне, що з кожним роком все більше звалює на плечі проблем. Стає вже не так легко нести їх. Як бачиш, з тою Аурі, що ти знав, залишилося не так багато спільного. Ти розчарований?

— Думаю, ти лишилася такою ж. У кожного бувають моменти сумнівів. Вірю, що ти не опустиш руки.

— Мені так важко було відпустити тебе. Думала, більше не зможу полюбити. Але зустріла людину, яка знову подарувала світанок. А тепер змушена відмовитися й від нього. Можливо, мені не судилося когось любити?

— Генрі ще не пішов, — усміхнувся юнак, схожий на принца із казки.

— Звідки ти знаєш його ім’я? — здивувалася.

— Брати розповіли.

— Чарльз і… Олівер? — її очі наповнилися сльозами. — Олівер… Я так сумую. Досі не можу повірити, що він пішов від нас.

— Він хотів побачитися з тобою, але десь збився з дороги, — усміхнено озирнувся.

— Тобто? Він з тобою?

— Ні, він просто був завжди поруч. Я відчував його.

Ауріка геть не розуміла, про що він говорить.

Ейдан зірвав червону троянду й простяг її дівчині.

— Мені треба сказати тобі дещо важливе, — з ноткою смутку в голосі промовив він.

— Що?

Юнак відійшов убік і глянув на квітучий сад.

— Наближається момент, коли не доля, а ти вибиратимеш, — почулися його слова. — Тобі доведеться самій вирішити: бути щасливою чи самотньою, — Ейдан знову глянув на зеленооку. – Наші з тобою почуття були ніжними та невинними, як і наша юність. Ми були скоріше друзями, які горнулися одне до одного, рятуючись від самотності. Пройшов час і кожен з нас пішов своєю дорогою. Я хочу, щоб ти знала: тобі судилося мати лише одне єдине кохання. І це, на жаль, не я. Воно справжнє, вірне, чисте. Але саме ти можеш його втратити. Іншого більше в тебе не буде. Вам обом доведеться пройти складне випробування, — він наголосив на останніх словах. — І якщо ви зречетесь одне одного, якщо ти відштовхнеш його й він змириться з твоїм рішенням, то до кінця своїх днів ви будете приречені на самотність. Не вводь себе в оману й не думай, що ти завжди маєш рацію, жертвуючи собою. Пам'ятай, не завжди самопожертва приносить користь тому, заради кого ти це робиш. Можливо, тій людині потрібно було саме те складне випробування, яке випало на її шляху, щоб вона щось зрозуміла, змінилася й сама собі допомогла. А ти можеш перешкодити їй стати вільною.

— Як це?

— Коли ти жертвуєш собою, то думаєш про те, що у протилежному випадку тебе мучитиме совість. Ти думаєш, що робиш правильно. Але перш, ніж зробити подібний крок, подумай, чи принесе твоя жертва користь іншій людині.

Ауріка зовсім розгубилася, не розуміючи, про що Ейдан каже. Він зараз був геть іншим, говорив на теми, яких ніколи раніше не торкався.

— Хто ця людина? — намагалася зрозуміти Ауріка.

— Я не можу сказати.

— Але як я можу дізнатися, хто моя доля? Це Генрі? Так?

Ейдан опустив голову. Несподівано з вуст Ауріки злетіло друге ім'я:

— Річард?

Налетів сильний вітер і розтріпав її неслухняні кучері. Юнак узяв руки дівчини й поцілував.