Давно не бачилися!

Ауріка та Саллі збиралися додому. Лікарня відпочивала від гучних відвідувачів, і прибиральниця тепер спокійно могла зайнятися своєю справою. До чергової медсестри підійшла Лора й залишила в неї ключі. Ауріка, побачивши її, попросила Саллі почекати, а сама попрямувала до міс Гардінер.

— Ми можемо поговорити? — запитала вона.

— Щось сталося, міс Джойс? — поцікавилася Лора в офіційному тоні, коли вони відійшли вбік.

— Так. Я хотіла поговорити про Чарльза.

— І? — пролунало з ноткою глузування.

— Ви за цей місяць потоваришували, і я помітила… — Ауріка зам'ялася, не знаючи, як підвести розмову до теми Емілі.

— І що ж ти, Ауріко, помітила?

— Він дуже перемінився після знайомства з тобою.

— Правда? І що з того?

— Сьогодні Чарльз розлучився зі своєю дівчиною. Вони зустрічалися декілька років і були дуже гарною парою.

— А я тут причому?

— Не втручайся в їхні стосунки.

— Чому?

— Невже тобі байдуже, що ти розбила людині серце?

— Так, — холодно відповіла Лора. — Я ж не росла разом з нею в притулку, — на губах з'явилася крива посмішка. — Люба, я б на твоєму місці подумала про себе, а то з твоїм альтруїзмом можна проґавити своє щастя й все життя прожити старою дівою. Якщо в тебе в дитинстві не було сім’ї, то хоча б зараз задумайся про її створення.

— Яке маєш право чіпати мою сім’ю?! — розлютилася Ауріка й стиснула кулаки.

— А я тобі пораду гарну даю. Ти б дослухалася до неї. Потрібно своє щастя влаштовувати, а не за інших розписуватись. Чарльз — доросла людина й сам має право вирішувати, з ким пов'язувати свою долю. І якщо причина розриву з Емілі — я, то що поробиш? Це життя.

Ауріка дивилася на самовдоволену Лору й ладна була їй патли повисмикувати.

— На чужому горі своє не збудуєш, — відповіла вона.

— Хіба я змушувала Чарльза кидати Емілі? Він сам так захотів. І це його право. А я, Ауріко, не хочу брати приклад з тебе, не збираюся відмовлятися від свого щастя. Чи мені тікати, як ти то робиш? Я бачила, що відбулося в театрі. Ти виглядала такою нікчемною. Ця роль не для мене. Вибач, але за своє щастя я боротимуся. І тобі раджу також над цим замислитися. А тепер, якщо в тебе більше немає питань, дозволь розпрощатися, на мене чекає батько.

Лора подарувала чергову отруйну посмішку й попрямувала до кабінету лікаря Гардінера.

— Так роблять лише безсердечні люди! — кинула їй Ауріка. — Ти ніколи не вміла співчувати, тому й медсестра з тебе нікудишня.

Лора озирнулася.

— У подібних справах співчуття лише шкодить. Хіба ти цього ще не зрозуміла на своєму досвіді? Не будь наївною. А щодо медсестри… Слідкуй за словами. Вони можуть тобі дорого коштувати. Не забувай, хто я тут, а хто ти.

— Хто ти в цій лікарні, вже давно всі знають. І я зараз не про твою посаду, й не про твого батька. Я тобі відкрию велику таємницю: за очима тебе пацієнти давно вже прозвали змією. Як виявилося, заслужено. А я свого часу ще не таких повзучих давила. Станеш мені на заваді, — підійшла ближче до розгубленої Лори, — я покажу тобі, на що здатна, як ти частенько кажеш, безрідна з притулку. А тепер іди, куди йшла, поки я ще тримаю себе в руках. Точніше, повзи. Зміюко.

Лора ще не бачила Аурі такою. Аж в роті пересохло. На мить їй здалося, що зеленоока дикарка дійсно зараз вліпить між очей. Тому вона позадкувала, а потім швиденько пішла до кабінету батька.

Саллі дивилася на Ауріку широко розкритими очима.

— Оце ти їй відрізала, — видихнула вона. — Я б так ніколи не змогла.

— Вона ще погано мене знає. Я довго можу бути чемною, але якщо вже терпець увірветься, начувайтеся. Ух, як вона мене роздратувала, — розчервонілася дівчина. — Я не помилилася. Лора стала причиною розриву між Чарльзом та Емілі.

— Бідолашна! Як її втішити?

— Не знаю. Але ми маємо їй допомогти. Щось обов'язково придумаємо, — упевнено сказала Ауріка. — Чарльз і Емілі довго була разом. Не можу повірити, що їх уже нічого не пов'язує.

Вона замислилась. Подружки вийшли з лікарні.

— Ауріко, — тихо покликала Саллі.

Подруга не відповіла, будучи зайнята роздумами. Але швидко прийшла до тями, коли почула знайомий голос:

— Давно не бачилися!

Аурі підвела погляд і завмерла.

— Очам своїм не вірю, — пробурмотіла.

Біля воріт стояв Норман і тримав величезний букет троянд.

— Що він тут робить? — запитала Саллі.

— Я б сама хотіла знати, що цей хамовитий дурко тут забув.

Норман впевнено підійшов до подруг і хотів поцілував руку Аурі, та вона завадила.

— Як ти мене знайшов?

— Хто шукає, той завжди знайде. А я шукав і чекав дуже довго. Оце тобі.

Простяг їй квіти.