Дім Ауріки

Річард йшов до будинку Ауріки з величезним букетом польових квітів. Під ногами плюхали калюжі після сильної зливи. Складно було передати ті почуття, що копошилися всередині. Він стільки доріг пройшов. Але ця була з кожним разом все більш хвилюючою. Річард навіть не намагався заперечувати, що має почуття до зеленоокої. І вабила його не зовнішність дівчини, а її внутрішній світ: чистий та щирий. «Їй би стати більш жорсткою по відношенню до кривдників. А вона все їх жаліє», — промайнула думка.

Звернув у провулок. Наблизившись до квітучого паркану, ввійшов і постукав у двері. Усередині будівлі почулися швидкі кроки. Хтось пробіг повз і впав.

— Що відбувається? — прошепотів здивовано.

Хлопець ще раз постукав. Знову хтось пробіг, але в інший бік. Від Ауріки можна було чекати чого завгодно. Річард знову постукав. Почулися ще кроки, щось гупнуло, десь хтось зашепотів, двері сіпнулися й відчинилися. Його зустріла Хлоя.

— Добрий вечір! — привіталася вона.

Річард крадькома окинув усе за її спиною. Нікого. «Дивно», — подумав він і увійшов усередину. Озирнувся. Тихо. Знизавши плечима, зібрався йти до вітальні, як раптом на нього налетіли троє малюків і, мало не збивши з ніг, полопотіли до іншої кімнати. Слідом за ними вискочив Чарльз.

— Перестаньте бігати! — вигукнув він. — Я вам зараз…

Пробіг повз гостя. У сусідній кімнаті Чарльзу дійшло, що він щойно бачив знайоме обличчя, тому поспішив повернутися назад.

— Ох, вибач! Я з цими бешкетниками геть замотався, — потиснув кузену руку.

У цей час з кухні вийшла якась жінка з повним підносом пиріжків, за нею чоловік із перебинтованою головою. З другого поверху спустилися ще кілька незнайомих людей, тримаючи скатертину та тарілки. З сусідньої кімнати вилетів Шкіпер Боб і шмигнув у бік сходів. За ним з'явилися діти з криками: «Тримайте папугу!». Какаду мало не збив жінку з тацею. Здійнявся такий галас, що у вухах задзвеніло. І в цей «урочистий» момент з вітальні заграла музика й хтось заспівав.

Річард здивовано озирався й намагався зрозуміти, що відбувається. Він почухав потилицю й запитливо подивився на Чарльза. Той розсміявся та запропонував пройти у вітальню, де місіс Маргарет грала на сопілці для трьох незнайомих жінок, одна з яких співала пісню.

— Я не помилився будинком? — тихо запитав Річард.

— Розумієш, сьогодні у лікарні ремонтували дах, — почав шепотіти йому Чарльз. — А тут почався дощ. Ауріка, згадавши про ремонт, побігла на роботу, щоб з'ясувати, як справи. Я пішов разом з нею. Дах не встигли полагодити й вода почала литися прямо на пацієнтів. Таке сталося в двох палатах. Я спробував допомогти і… Як це сказати? Олівер, якби живий був, мною б пишався. Я зробив усе точно, як робив у таких випадках він: ненароком завалив пару дощок і дав можливість зливі ще більше просочитися в палату з хворими. Я правда не хотів. Але так вийшло. Ауріка не довго думала і забрала пацієнтів з тих двох палат до себе додому. А що залишалося? — розвів руками. — До неї приїхали погостювати Емілі, Саллі та місіс Маргарет, тож Ауріці буде легше з усім цим впоратися. І тепер ми всі дружною компанією готуємо вечерю... Ось... Ти до нас приєднаєшся?

Чарльз трохи розгублено подивився на родича. Річард раптом зайшовся гучним сміхом.

— Тепер видно, що це справжня домівка Аурі, — промовив він. — Саме такою я її завжди й уявляв. До речі, де вона?

— Співає на кухні, чуєш?

Річард пішов на звуки веселої дитячої пісеньки притулку «Джой»:

Смарагдовий погляд, посмішка яскрава.

Схожа на сонце, красуня весняна.

Смуток і незгоди сміливо долаєш.

Бо щире та добре серце ти маєш.

Усі, усі, усі знають про Аурі!

Вона, як добра фея, розгонить усі бурі.

Її бояться злючки, та заздрять всі кусючки.

Тому її й прозвали Аурі-сильні ручки!

Зустріла чимало ти горя й печалі.

Прощати навчала. Усміхнено йшла далі.

«Не опускати вуха!» — девіз бадьорий маєш.

Дзвінким дівочим сміхом незгоди всі долаєш!

Усі, усі, усі знають про Аурі!

Вона, як добра фея, розгонить усі бурі.

Її бояться злючки, та заздрять всі кусючки.

Тому її й прозвали Аурі-сильні руки!

Хлопець зупинився на порозі й почав усміхнено спостерігати за зеленоокою господинею дому.

Раптом на кухню влетів Шкіпер Боб, сів на стіл, перевернув на себе муку й білою марою полетів до вітальні, залишаючи за собою «сніговий» слід. Ауріка кинулася за ним і налетіла на Річарда. Зіткнення було настільки несподіваним, що обоє розгубилися. Хлопець, мимоволі обійнявши її, швидко прибрав руки.

— Ти як метеор, — сказав він.