Дивна записка

Ауріка прокинулася у чудовому настрої. Природа ніби відчувала це й залюбки відображала в собі її внутрішній світ. Дівчина відчинила вікно й на повні груди вдихнула ранкове свіже повітря.

— Яка краса! — вигукнула. — Сьогодні найпрекрасніший день!

Її вікна виходили у внутрішній сад, який весна одягла у яскраве, соковите вбрання. Вранці випала роса й покрила його коштовностями, що іскрилися на сонечку. Все мерехтіло й переливалося. Ауріка милувалася красою, а її душа раділа разом з птахами, що грайливо витали в небі, заплутуючи в повітрі нитки з нанизаними на них нотами пісень.

У Аурі сьогодні був вихідний. Після важкого тижня в лікарні дівчині захотілося трішки розвіятися. «Треба сходити в квітковий магазин і подивитися, що там новенького, а потім полити мої красуні-троянди», — вирішила вона, швидко переодягнулась і спустилася вниз. Місіс Маргарет та Саллі, які зупинилися у неї, пішли в місто погуляти, тож будинок тихенько дрімав у тиші.

Чикаго теж було по-весняному привітним. Ауріці здавалося, що навіть найстаріші будинки й ті ожили та посміхаються.

Магазин квітів знаходився в центрі міста. Дівчина вирішила пройтися пішки, хоч це й зайняло багато часу. Відразу було видно, що прийшла весна. Магазин був забитий відвідувачами. Шум, гам, розпитування, поради — все це наповнювало його стіни. Ауріка підійшла до величезного букету червоних троянд, що стояв у кутку, й почала з захопленням його розглядати.

У цей час молоденька дівчина, яка працювала в магазині, помітила зеленооку відвідувачку. Її вираз обличчя став серйозним і злегка стривоженим. Вона попросила покупців хвилинку зачекати й, озираючись, підійшла до Аурі.

— Міс, — покликала вона її.

Ауріка озирнулася й привітно усміхнулася.

— Я? — запитала.

— Один хлопець просив вам передати.

З цими словами дівчина швидко тицьнула Аурі в руки записку й поспішила повернутися на своє робоче місце. Зеленоока здивовано подивилася на несподіваний сюрприз. «Хлопець? Як дивно. І чому вона так поводилася, ніби боялася, що хтось помітить її вчинок?» — дещо розгубилася Ауріка, не наважуючись розгорнути записку. Хотіла підійти до дівчини й перепитати, хто саме передав, але та пішла до іншої кімнати.

Аурі покинула магазин й нарешті розгорнула невеликий папірець. Написане її здивувало:

«Нам треба побачитись. Гра, яку ми затіяли, ні до чого доброго не приведе. Вона лише принесе всім біль, неприємності та прикрощі. Треба все обговорити й нарешті вирішити цю проблему раз і назавжди!»

Внизу незнайомець просив її про зустріч у четвер наступного тижня. Далі була вказана адреса.

— Вирішити проблему? — перечитала Аурі. — Нічого не розумію…

Раптом промайнула думка: «Це Генрі?!» Вона мимоволі засяяла від щастя, а потім зітхнула. «Але як він дізнався, що я в Чикаго? І звідки знає мене ця дівчина?» — посипалися запитання. Щось тут було не те. «Може, вона обізналася? — продовжувала розмірковувати. — А якщо ні? Хто це може бути? Норман!». Від цієї думки їй аж млосно стало.

Норман і Селіна Лонерган — брат і сестра — були її заклятими ворогами. Ніхто ще стільки не завдав їй горя, як вони. Насмішки, знущання, інтриги — усім цим вони колись оточили ще зовсім юну дівчину. В той час Аурі познайомилася з Ейданом та його братами Чарльзом та Олівером. Селіна страшенно ревнувала й тому весь час капостила. Це вона вміла добре робити, а ще мала підтримку зі сторони місіс Урсули, адже сім’я Лонерган була в дружніх стосунках з Шерідан. Аурі добряче тоді дісталося від них усіх. Але хто думав, що врешті-решт Норман теж закохається в неї й почне переслідувати? Чванькуватий, жорстокий та самозакоханий багатій, який навіть посмів руку на неї підняти. Якби не Річард та його три кузени, хто знає, до чого б це все дійшло.

— Він міг дізнатися від містера Річарда, що я в Чикаго! — вигукнула Ауріка. — Але до чого тут магазин квітів?

Перехожі здивовано поглянули в її бік. Дівчина зніяковіло прикрила рот й усміхнулася, після чого швидко пішла геть, забувши купити те, за чим приходила.

Ауріка через думки навіть не помітила, як дійшла до околиці міста. З роздумів її вивів стукіт молотків. Дівчина озирнулася й побачила, що стоїть біля воріт лікарні доктора Гардінера. Сьогодні мали полагодити дах. Аурі зраділа, що тепер зі стелі на пацієнтів не капатиме вода. Але роботи залишалося ще багато. «Сьогодні така гарна погода, вони неодмінно встигнуть усе зробити», — подумала дівчина й пішла додому. Там її вже зачекалися місіс Маргарет, Саллі та Емілі.

— А давайте приготуємо щось смачненьке! — запропонувала Ауріка.

— Залюбки! — підтримали її задум.

Господиня дому з радістю спостерігала за тим, як повеселішала Саллі. У неї навіть рум'янець з'явився. Тепло друзів подарувало їй нові сили боротися зі своєю втратою. Ауріка вирішила запропонувати Саллі та її бабусі залишитися у неї на все літо. Ця ідея всім дуже сподобалася.

— Оце у нас канікули будуть! — раділа місіс Маргарет, яка своєю поведінкою була більше схожа на ровесницю дівчат, чим на літню жінку.

— Якби ще й ти, Емілі, хоч іноді залишалась у мене, було б взагалі чудово. Як у старі добрі часи, — мрійливо сказала Ауріка.