Обійми скасовуються!

Генрі, сидячи на вікні, дивився у бік річки, що вилася стрічкою неподалік його заміського будинку. Пишні дерева зеленим обрамленням огортали її береги і, розгойдуючись на вітрі, оживляли весняну картину. У небі ширяли птахи й вітали ранкове сонце, що яскравою цяткою піднімалося на горизонті.

У кімнаті панував легкий творчий безлад. Стіл був вкритий списаними аркушами. Багато рядків закреслені та виправлені. Генрі прикрив очі, над чимось розмірковуючи. У його руках тремтіло від м'якого вітру перо. Через відкрите вікно долинали крики двох дітлахів, що жили по сусідству. Вони гралися з невеликим песиком і весело бігали по вулиці.

Генрі розплющив очі і його погляд торкнувся іншого берега. Там виднівся невеликий двоповерховий будиночок, оповитий квітами. Особливим теплом віяло від нього. Хлопець міг годинами сидіти на вікні й дивитись у його бік. «Треба буде оглянути зблизька», — подумав і усміхнувся: хлопчаки з вереском помчали схилом до річки, тікаючи від песика.

Раптом Генрі випростався, вхопившись за нову ідею, швидко підійшов до столу й почав натхненно писати. Не відриваючись від свого заняття, просидів так цілу годину.

Сонце розправило теплі промінчики й тепер, заглядаючи у вікно, пустотливо лоскотало ними обличчя хлопця. Він нарешті дописав, що хотів, задоволено перечитав останні рядки й почав одягатися. Керолайн дуже просила його прийти до неї на сніданок. Генрі накинув на себе весняний плащ, підійшов до вікна й ще раз подивився на квітковий будинок. Взявши зі столу губну гармоніку, поклав її в кишеню й вийшов із кімнати.

Переїзд до Чикаго дався нелегко. Керолайн до останнього впиралася й намагалася відмовити його від цієї ідеї. Але Генрі хотілося жити у місті, яке нагадувало Ауріку. На той час ім'я Ланкастера вже було досить відомим. Тому його одразу прийняли до чиказького театру.

Одного разу, прогулюючись за містом біля річки, він поринув у яскраві спогади про те, як колись полюбляв проводити тут час з Аурі. Вони обожнювали ці затишні барвисті краєвиди. Тому коли помітив стару занедбану будівлю, не роздумуючи купив її та перетворив на свій маленький прихисток, де міг відпочити й хоча б ненадовго линути думками в минуле. З часом натхнення писати п’єси знову повернулося й він з головою занурився в творчий процес.

Сніданок у будинку Керолайн, як завжди, не був багатим на слова. Лише коли подали чай, дівчина схвильовано зім’яла серветку й нарешті завела розмову про те, що турбувало її весь минулий вечір.

— Генрі, — покликала несміливо.

Хлопець запитливо підняв на неї очі.

— Ти теж вважаєш, що Джессіка приваблива.

— Так, — відповів з байдужістю.

— Чоловіки розум втрачають, коли бачать її.

— І що?

Його помітно дратували її ревнощі, що останнім часом зачастили.

— А тобі вона як чоловіку подобається?

— Ні, — відчеканив і продовжив пити чай, ніби нічого не сталося.

— Але ж ти сказав, що вона приваблива.

— І що з того? Я не раз тобі казав, що нас з нею пов’язує лише дружба.

— Можливо, вона тобі близька, як сестра? — несміливо додала Керолайн.

— Цілком можливо.

— Друг, сестра, а, може, більше?

Генрі підняв на неї суворий погляд, від якого дівчині стало трохи ніяково.

— Джессіка замінила мені сім'ю, яка від мене свого часу відвернулася. На цьому крапка.

Підвівся й почав одягати плащ.

— Вибач, — прошепотіла Керолайн. – Просто вона така гарна. Ваша акторська пара стала дуже відомою. Багато хто говорить, що ви могли б також стати ідеальною парою в житті. Мені іноді важко стримувати свої емоції. Ти ж знаєш, як я тебе...

Її голос затремтів. Генрі продовжував застібати ґудзики, холодним поглядом дивлячись у дзеркало.

— Ти моє життя, — прошепотіла вона. — Найбільша перевага Джессіки — її здоров’я.

Ланкастер продовжував мовчати.

— Пробач… — її плечі затремтіли.

Хлопець важко зітхнув і заплющив очі.

— Запам'ятай одне, Керолайн, — хрипко, але твердо промовив Генрі. — Здоров'я людини не в його тілі, а в його дусі, — глянув на наречену. — Навчися помічати життя навколо, не зациклюйся лише на собі. Спробуй світити, а не згасай, бо з тобою поринають у темряву й ті, хто поруч…

З цими словами він вийшов з кімнати.

Колись він зробив вибір і лишився з Керолайн, бо його мучила совість. Він бачив її страждання й серце краялося. Юнак чесно намагався прийняти свою колишню партнерку по сцені як дівчину. Жалів, захищав, оберігав від усього й виконував усі забаганки. Але поступово відчув, що починає щось втрачати. І з часом усвідомив що — свободу. Керолайн навіть на крок не відпускала його від себе, вимагала ще більшої уваги й весь час ревнувала до кожної дівчини, яка була поряд з ним. Генрі намагався зрозуміти її біль, терпів, бо це він мав бути на її місці, але поступово розгледів іншу правду. Згадав минуле до аварії. Він не помічав, що вже тоді Керолайн була готова на все, щоб заволодіти ним. Одна згадка про Аурі враз змінювала її настрій. Та збагнув це занадто пізно.