Перший робочий день

У напівтемряві виник силует у плащі. Раптовий гуркіт грому й світло блискавки зняло покривало ночі з незнайомця. Сумні очі Генрі обпалили обличчя Ауріки.

— Невже ти так просто забула мене? — шепотів він. — Невже так просто викинула мене зі свого серця? Ауріко!

Юнак простяг до неї подряпану руку. Його обличчя було втомлене й змучене. Колись біла сорочка, майоріла на вітрі сірим шматтям. Хлопець хотів підійти до дівчини, але сильний ураган закрутив його й відніс кудись в далечінь.

— Генрі! — закричала Ауріка, і сльози ринули з очей.

Її хтось схопив за плечі. Вона здригнулася всім тілом. Все кудись зникло. «Це сон?» — чула, як шалено б’ється її серце. Потерла очі й побачила біля себе стривожену Хлою.

— Це лише кошмар, — промовляла вона. — Все добре.

Ауріка глибоко дихала та намагалася зрозуміти, де вона та що з нею. Озирнулася, ніби шукаючи зловіщий вихор, що забрав Генрі.

— Я не забула… — прошепотіла вона.

— До тебе прийшли Емілі та Чарльз, — промовила м'яким голосом Хлоя.

Ауріка подивилася на подругу та витерла сльози.

— Скажи, що я зараз спущуся, — встала з ліжка.

Дівчина вмилася й відчула полегшення. Почала приходити до тями. Опанувавши себе, переодягнулась і незабаром уже збігала сходами до своїх друзів.

— Ауріко, у нас чудові новини! — зустріли вони її вигуком.

— Що трапилося? — весело, ніби нічого не сталося, спитала господиня райдужного будинку.

— Місіс Маргарет все ж таки вдалося вмовити Саллі приїхати в Чикаго! Вже сьогодні в обід вони будуть тут! — повідомила Емілі.

Ауріка вмить забула про неприємний сон, схопила подругу за руки й закружляла з нею просторою вітальнею. Чарльз, дивлячись на леді, які дзвеніли сміхом, сам захихотів і підмітив:

— Бачила б вас зараз моя тітонька Урсула! «Леді так себе не ведуть», — скопіював її, впер руки в боки й звів брови до перенісся.

У Емілі раптом запаморочилася голова. Ауріка зупинилася, а її подруга, петляючи, пішла кудись убік. Чарльз поспішив перехопити Емілі та посадив у крісло. Зеленоока господиня світилася радістю. Нарешті вона побачить Саллі. Але тут згадала, що треба їхати до лікарні.

— Ой! — вигукнула, прикривши рот.

Друзі запитливо подивились у її бік.

— А мені на роботу. Як же я зустріну Саллі?

— Не хвилюйся, ми все організуємо, а ввечері всі разом прийдемо до тебе в лікарню.

Так і вирішили.

Товариш лікаря Доусона, містер Гардінер, працював на околиці Чикаго. Від дому Ауріки йти було зовсім недовго. Дівчина залюбки прогулялася й порозглядала все на шляху до роботи. Ще трохи й вона вже стояла напроти будівлі шпиталю. Повільно увійшла до лікарні й з цікавістю озирнулася. «Що на мене тут чекає?» — подумала вона. І тільки ця думка промайнула в голові, як на неї налетів якийсь малюк. Слідом за ним вискочила захекана повна жінка.

— Стій, бешкетнику! Стій, кому кажу!

Малий сховався за Аурікою й, визирнувши, показав медсестрі язик.

— Йди сюди! — кричала та.

Обоє почали бігати навколо зеленоокої дівчини. Медсестра невдовзі зовсім знесиліла, сіла на стілець, що стояв біля стіни, й почала обмахувати себе руками. Аурі повернулася до хлопчика й з цікавістю подивилася на його хитрюще обличчя.

— Тебе як звуть? — запитала вона.

— Не скажу! — задиристо відповів і знову показав язик.

Повненька медсестра зітхнула й закотила очі під лоба.

— Нестерпний хлопчисько, — простогнала вона.

— Мене звуть Ауріка, — присівши біля дитини, сказала дівчина.

— Зеленоока кульбабка! — сміючись, прокричав хлопчик і передражнив її.

Від такого порівняння у Аурі застигло на обличчі здивування. Вона насупилась і швидким рухом упіймала малюка. Той почав вибрикувати й закричав, намагаючись вирватися, але дівчині було не вперше заспокоювати таких пустунів, тому всі його спроби були марними.

— Що робитимемо з ним? — суворо запитала медсестру, що здивовано дивилася на незнайомку.

— Ти Ауріка? — промовила пампушка. — Ми так на тебе чекали! Лікар Гардінер уже й не сподівався, що ти погодишся нам допомогти.

— Це чому ж?

— Кому потрібні бідняки та ще й за таку зарплатню?

— Це ми ще подивимося кому...

Малюк закрутився сильніше.

— То чому цей бешкетник тікав? — запитала Ауріка.

— Йому треба зробити укол.

— Куди його нести?

— Пішли за мною. До речі, мене звуть Роуз.

— Яке гарне квіткове ім'я! Я так люблю троянди!

— Тільки я своїми розмірами більше нагадую кавунчик.

Ауріка розсміялася. Їй сподобалося, що її нова колега настільки простодушна та без зайвих комплексів. На її шляху зустрілася ще одна гарна людина. Як вона й очікувала.